а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2009 р. Справа № 2-а-4452/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Федчука Віталія Володимировича ,
при секретарі судового засідання: Скалій Лесі Володимирівні
за участю представників сторін:
позивача : Мельник Тетяна Іванівна - представник на підставі доручення
відповідача : Костенко Оксана Анатоліївна - представник на підставі доручення
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом : Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до : товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Поділля"
про : стягнення 3764 грн. 29 коп. адміністративно-господарських санкцій та 211 грн. 31 коп. пені за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році
ВСТАНОВИВ:
Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Поділля" про стягнення 3764 грн. 29 коп. адміністративно-господарських санкцій та 211 грн. 31 коп. пені за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році.
Позов мотивовано тим, що, не виконуючи вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда, а тому позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з вищезазначеними позовними вимогами.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняте 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда в 2008 році, та пеню за порушення термінів їх сплати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач зобов'язаний був створити в 2008 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, однак на підприємстві-відповідача в 2008 році не було створено жодного робочого місця для інвалідів, в зв’язку з чим відповідач повинен сплатити штрафні санкції відповідно до вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліде не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України
Згідно наданих суду документів, зокрема, звіту підприємства-відповідача про зайнятість і працевлаштування від 30.01.2009 року (а.с. 6-7), середньооблікова чисельність штатних працівників в 2008 році на підприємстві становила 14 осіб, а тому згідно вимог ст. 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 році на підприємстві відповідача мала становити - 1 робоче місце. Зі звіту вбачається, на підприємстві-відповідача працювала особа, що має статус інваліда.
Але в звіті зазначено, що ОСОБА_3 працює на підприємстві відповідача лише з 01.10.2008 року (а.с. 7).
В судовому засіданні суд прийшов до висновку, що відповідачем не правильно трактовані норми чинного законодавства при заповненні вищевказаного звіту.
Згідно зі пунктом 3.2.5 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто на 2,3,4.. .12..
Тобто, фактична тривалість роботи інвалідів на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.
Для перевірки правильності розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників, яким встановлена інвалідність, використовується інформація списку працюючих інвалідів -штатних працівників, які були зайняті на підприємстві у 2008 році, яку надав Відповідач.
У списку працюючих інвалідів відображаються дані про працівників, які перебували у штаті підприємства протягом звітного року та яким за висновками МСЕК встановлена інвалідність.
Згідно інформації, наданої в списку працюючих інвалідів, інвалід III групи ОСОБА_3 пропрацювала на підприємстві лише 3 місяці.
Тобто, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність становить 0 осіб (3 /12 = 0,25 ~ 0 осіб).
Таким чином, Відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1 особи, але самостійно не розрахував та вчасно не сплатив адміністративно-господарські санкції у відповідності до ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.
Також, всупереч вимогам ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та п. 3.7. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007р., Відповідачем в поданому Звіті не розрахована та у рядку 06 не відображена сума коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен розрахувати і сплатити роботодавець самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону, так як із поданого звіту випливає, що Відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році у кількості 1 робочого місця. Для роботодавців із середньообліковою чисельністю штатних працівників від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій визначається у розмірі половини середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом: рядок 06=(рядок 03-рядок 02)*рядок 05 : 2.
09.06.2009 року Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було проведено позапланову невиїзну перевірку. Внаслідок даної перевірки було складено Акт № 173 (а.с. 11). В якому було чітко виявлені помилки, які відповідач вчинив при подачі звіту від 30.01.2009 року.
Позивач як підставу позову зазначає, що відповідач не дотримався вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме самостійно не створив вказані робочі місця та не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З аналізу положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” витікає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому ст. 18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Однак, судом встановлено, що відповідачем не були виконані всі вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Так, зокрема, із листа Ленінського районного центру зайнятості м. Вінниці від 10.08.2009 року № 02-32/3153 (а.с. 9) вбачається, що відповідач не надавав центру зайнятості інформацію за формою 3 –ПН про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Чим порушив вимоги ст. 18 вищезазначеного Закону та Наказ Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005р.
Хоча, аналіз вищезазначених положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і дає підстави для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Однак, судом встановлено, що відповідачем не були виконані всі вимоги ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме не було виділено одне робоче місце для працевлаштування інваліда та вчасно не було подало звіт за формою 3 - ПН, а тому є всі підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення положень вищезазначеного Закону до відповідача.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Ч.4 ст.94 КАС України передбачено, що у справах, в яких позивачем є суб’єкт владний повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
А відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 “Про державне мито” позивач від сплати державного мита звільняється.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Поділля" (21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 145, р/р 2605139857300, "Укрсіббанк" МФО 351005, код ЄДРПОУ 35297375) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Вінниці, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, банк одержувач: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниці, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 3764 грн. 29 коп., пеню в розмірі 211 грн. 31 коп.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 14.12.09
Суддя Федчук Віталій Володимирович