ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" серпня 2006 р.

справа № 20-1/027

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Алсуф’єва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу

за позовом Приватного підприємства „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Автоснаб” (99053, м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 9-а) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Перлина Криму” (99905, м. Севастополь, вул. Колгоспна, 7)         Товариства з обмеженою відповідальністю “Влана” (99053, м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 9-а) про визнання договору оренди недійсним,

За участю:

представника Позивача – Волошиної І.О., представника за довіреністю б/н від 22.06.2006;

представника Відповідача 1 –Байрамової К.В., представника за довіреністю б/н від 31.05.2006;

представник Відповідача 2 –не з’явився.

Приватне підприємство „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Автоснаб” (Позивач) звернулось до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору між товариством з обмеженою відповідальністю „Влана” (Відповідач 2) і товариством з обмеженою відповідальністю „Перлина Криму” (Відповідач 1) про оренду нерухомого майна, розташованого у місті Севастополі за адресою: Фіолентовське шосе, 9-А, - укладеного 20 березня 2002 року (далі –Договір).

          Позивач в позовній заяві /а.с. 3-5/ просить суд визнати Договір недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI, як такий що не відповідає статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ, вважає, що зазначений договір порушує його права та інтереси як власника майна, що є об’єктом Договору та набуто ним за договором купівлі-продажу від 02.03.2006 з Відповідачем 2.

Відповідач 1 заперечує проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву /а.с. 137-139/, зокрема, вважає, що положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ не можуть бути розповсюджені на правовідносини з оренди об’єкту Договору.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву /а.с. 60-61/ просить суд розглянути справу за відсутності його представника у судовому засіданні; вважає Договір неукладеним, оскільки сторони Договору не досягли згоди по всіх істотних умовах, тому на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України просить провадження у справі припинити за відсутності предмету спору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача 1, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2002 Відповідачем 2 (орендодавець) в особі директора Погоріляка М.А. (наказ №2 від 10.10.2000), та Відповідачем 1 (орендар) в особі Кононученко В.М. (протокол збору учасників №4 від 10.11.2002) підписаний договір оренди /а.с. 8-10 –примірник Позивача, а.с. 94-95 –примірник Відповідача 1/, за яким орендодавець зобов’язувався передати, а орендар прийняти в строкове платне володіння та користування приміщення в складі: адміністративного будинку загальною площею 165,8 м2 та магазину „Все для дому” загальною площею 466 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 9-А,- відповідно до додатка №2 до Договору –план-схема /а.с. 97/.

Згідно з додатком №1 до Договору –Акт приймання-передачі від 20.03.2002 –орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду зазначене нерухоме майно /а.с. 67/.

Відповідно до пункту 9.1 Договору строк його дії визначений з 20.03.2002 по 31.12.2002, та вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які передбачені договором, за відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця. На час вирішення спору Договір нерозірваний та невизнаний недійсним.

За договором купівлі-продажу від 02.03.2006 право власності на об’єкт Договору від Відповідача 2 перейшло до Позивача, що підтверджується нотаріальним засвідченням цієї угоди приватним нотаріусом Волковою В.М. /а.с. 20/, реєстрацією правочину у Державному реєстрі правочинів за №1174970 /а.с. 21/, реєстраційним написом на правовстановлюючому документі Державного комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” /а.с. 22/.

Відповідно до статті 268 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI при переході права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника.

На час укладення Договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI (далі –ЦК УРСР), який втратив чинність з 01.01.2004 відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003, що набрав чинність з зазначеної вище дати, тобто з 01.01.2004. Оскільки Договір укладений до набрання чинності Цивільним Кодексом України №435-ІV від 16.01.2003, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, але щодо прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви та пояснень представника Позивача вбачається, що Позивачем заявлена вимога про визнання Договору недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, а саме, Позивач наполягає на визнанні Договору недійсним через невідповідність його статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ, якою встановлений перелік істотних умов договору оренди.

Проте, в законодавстві щодо орендних правовідносин проводиться розмежування понять „недійсна” та „неукладена” угода. Зокрема, на відміну від Закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998 №161-ХІV імперативна вимога щодо визнання договору недійсним у зв’язку з відсутністю певної істотної умови договору не передбачена Законом України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ в редакції, чинної на час укладення договору.

Позивач обґрунтовує недійсність Договору невідповідністю його умов умовам, які визначені статтею 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ як істотні, але відсутність у договорі хоча б однієї з істотних умов є підставою для розгляду питання про визнання договору неукладеним відповідно до статті 153 ЦК УРСР у випадку її пред’явлення у встановленому процесуальним законодавством порядку при розгляді спору про право цивільне.

Позивачем не заявлялися позовні вимоги з таким предметом, або іншим предметом у спорі між сторонами Договору про право цивільне, де вчинення правочину розглядається як факт, який необхідно встановлювати господарським судом, та встановлення якого є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 48, 153 ЦК УРСР, статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити повністю.

     

 Суддя                                                                               В.В. Алсуф`єв