ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7084/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представників : Державної іпотечної установи - Дяченка В.С., Тодосієнка В.М., ПАТ "Дельта Банк" - Шутова О.О., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Мостепанюка В.І., Кабінету Міністрів України - Муквича А.О., ТОВ "Ніко Інвест" - керівника Дмуховського І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017

у справі № 910/7084/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Державної іпотечної установи

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ", 3. Холдингової компанії "Автокраз" у формі відкритого акціонерного товариства, 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест", 5. Кабінету Міністрів України

про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів,

та за зустрічним позовом Державної іпотечної установи

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про визнання недійсними договору застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015, договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 від 04.02.2015.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016, у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2016 скасовано, а справу № 910/7084/16 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи позивачем подано заяву про зміну предмета позову, у зв'язку з чим судом розглядалися вимоги про:

- визнання недійсним договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №34, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою;

- визнання недійсним договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 35, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою;

- застосування наслідків недійсності договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №35, шляхом повернення сторін у попередній стан, а саме: внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо відомостей про суб'єктів шляхом заміни іпотекодержателя з Державної іпотечної установи на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" з наступними записами про іпотеку: номер запису про іпотеку 2621423, номер запису про іпотеку 2626677, номер запису про іпотеку 2626640, номер запису про іпотеку 2626621, номер запису про іпотеку 2626607. номер запису про іпотеку 2626593, номер запису про іпотеку 2626576, номер запису про іпотеку 2626545, номер запису про іпотеку 2626496, номер запису про іпотеку 2626478, номер запису про іпотеку 2626194, номер запису про іпотеку 2625869, номер запису про іпотеку 2625523, номер запису про іпотеку 13831776, номер запису про іпотеку 13823423, номер запису про іпотеку 13822126, номер запису про іпотеку 13819377, номер запису про іпотеку 13819030, номер запису про іпотеку 13814498, номер запису про іпотеку 13814351, номер запису про іпотеку 13808376, номер запису про іпотеку 13808069, номер запису про іпотеку 13807831, номер запису про іпотеку 13807553, номер запису про іпотеку 13814179, номер запису про іпотеку 13814064, номер запису про іпотеку 13813891, номер запису про іпотеку 13813687, номер запису про іпотеку 13813018, номер запису про іпотеку 13812806, номер запису про іпотеку 13812568, номер запису про іпотеку 13811835, номер запису про іпотеку 13811673, номер запису про іпотеку 13810053, номер запису про іпотеку 13809741, номер запису про іпотеку 13807072, номер запису про іпотеку 13806826, номер запису про іпотеку 13806584, номер запису про іпотеку 13806050, номер запису про іпотеку 13813256, номер запису про іпотеку 13818653, номер запису про іпотеку 13818282.

- застосування наслідків недійсності договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №34, шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за № 15068059 від 06.02.2015 на рухоме майно (майнові права) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", передане в заставу Державній іпотечній установі на підставі недійсного договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 34, шляхом вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюванні договори є нікчемними в силу положень пунктів 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: 1) Банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) Банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 3) Банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

У вересні 2017 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Державної іпотечної установи до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., в якій Державна іпотечна установа просить суд визнати неправомірними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., направлені на визнання недійсними договору застави та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.02.2015 за №№Д-2/2015 та Д-2.1/2015, укладених між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що дії уповноваженої особи Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк", направлені на визнання оспорюваних правочинів недійсними, суперечать вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушують права і законні інтереси Установи як кредитора ПАТ "Дельта Банк", вимоги якого забезпечені заставою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/7084/16 первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 у справі № 910/7084/16 рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2017 залишено без змін.

В касаційній скарзі Державна іпотечна установа просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 та рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2017 скасувати, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин вимог ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки на час укладання оскаржуваних правочинів, не існувало встановлених законом заборон чи обмежень на їх укладання.

Крім того, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки судами, на його думку, в повній мірі не було належним чином досліджено фактичні обставини даної справи.

У відзивах ПАТ "Дельта Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просять оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що вони постановлені судами у відповідності до вимог матеріального та процесуального права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 13.03.2018 для розгляду касаційної скарги Державної іпотечної установи визначено колегію суддів у складі : Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 13.04.2018 справу № 910/7084/16 за касаційною скаргою Державної іпотечної установи призначено до розгляду на 13 червня 2018 на 14-45.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 13.06.2018 зупинено касаційне провадження у справі № 910/7084/16 до вирішення питання про відвід колегії суддів: Ткаченко Н.Г., Білоуса В.В., Жукова С.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у Складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 910/7084/16 у задоволенні заяви Державної іпотечної установи про відвід колегії суддів : Ткаченко Н.Г., Білоуса В.В., Жукова С.В. відмовлено.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 22.06.2018 поновлено касаційне провадження у справі № 910/7084/16 , справу призначено до розгляду на 19 липня 2018 на 10 год. 40 хв.

Державною іпотечною установою з метою недопущення розголошення банківської таємниці та незаконного використання інформації, на думку заявника, заявлено клопотання про розгляд даної справи за касаційною скаргою у закритому судовому засіданні з посиланням на те, що для доведення своєї позиції ПАТ "Дельта Банк" долучено Постанову правління НБУ№ 692/БТ від 30.10.2014, яка має гриф: "банківська таємниця".

Заслухавши думку представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, суд радячись на місці ухвалив, клопотання Державної іпотечної установи, з урахуванням вимог ст.300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27.02.2013 між ПАТ "Дельта Банк" (банк) та Державною іпотечною установою (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 26/995-070, за яким банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті №26502000000995 (далі - рахунок) та отримує плату за обслуговування рахунка згідно з тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього договору.

Пунктом 1.2 договору банківського рахунка передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.

04.02.2015 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку № 26/995-070, між Банком, як заставодавцем, та Державною іпотечною установою (надалі - Установа), як заставодержателем, укладено договір застави майнових прав №Д-2/2015 (надалі - Договір застави), за умовами якого заставодавець надає в заставу заставодержателю майнові права заставодавця за договорами: від 30.11.2010 № ВКЛ-2005191, укладеному з ТОВ "АТЛ"; від 14.02.2008 № 07/08, укладеному з ПАТ "Автокраз"; від 20.08.2008 № 837К-Н, укладеному з ТОВ "Ніко Інвест", детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у Додатку №1 до цього договору (далі - майнові права).

Згідно з п.п.1.2, 1.3, 2.2.1 договору застави вартість майнових прав на дату укладання цього договору складає 1 228 694 333,35 грн. Згідно з договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на момент підписання цього договору становить 3448390865,43 грн. У разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку або в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення), заставодержатель набуває прав вимоги за договорами, наведеними у Додатку №1 до цього договору, переважно перед іншими кредиторами, відповідно до Закону України "Про заставу" та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього договору та (або) договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).

Відповідно до п. 4.1 договору застави одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами.

В подальшому, 04.02.2015 між Державною іпотечною установою, як новим кредитором та ПАТ "Дельта Банк", як первісним кредитором, укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015, при цьому сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора за договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013.

Згідно з п.1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору.

Відповідно до п.1.3 договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1228694333,35 грн. Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.

Виходячи із змісту пункту 2.1 договору відступлення встановлено, пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п.2.1.1 цього Договору, та однієї з обставин, визначеної п.2.1.2 цього договору або п.2.1.3 цього договору або п.2.1.4 цього договору або в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних, зокрема, у разі: невиконання первісним кредитором зобов'язань за Договором банківського рахунку (п.2.1.1); розміщенням новим кредитором у газеті "Урядовий кур'єр" повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги (п.2.1.2); отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п.2.1.3); отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення по відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті договору (п.2.1.4).

Водночас рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" від 02.03.2015 №51 запроваджено з 03.03.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" №147 від 03.08.2015 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 02.10.2015 №181 розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно і призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк" Кадирову В.В.

Як вбачається із матеріалів справи, 11.03.2015 у Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про перевірку правочинів (договорів) в ПАТ "Дельта Банк" № 67.

22.09.2015 при здійсненні комісією перевірки договору застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.02.2015 №Д-2.1/2015 (далі - договори забезпечення), укладених між Банком та Установою, було встановлено, що вказані договори забезпечення є нікчемними на підставі пунктів 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (відповідне рішення комісії оформлене протоколом № 54 від 22.09.2015).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, постановою правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 ПАТ "Дельта Банк" було віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

Згідно з п. 2 вказаної постанови для стабілізації діяльності Банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначено в п. 1 цієї постанови, запроваджено для Банку обмеження в його діяльності, зокрема, заборонено здійснювати кредитні операції, у тому числі бездокументарні операції (гарантії, авалі, акредитиви), та надавати поруки та інші зобов'язання; не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором Банку.

За таких обставин, з урахуванням наведеного вище, суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи рішення про задоволення первісних позовних вимог виходи з того, що спірні договори застави та відступлення прав вимоги були укладені ПАТ "Дельта Банк" з Державною іпотечною установою в період, коли існували встановлені постановою НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, зокрема у зв'язку із виникненням у позивача проблем з ліквідністю, без погодження з куратором НБУ, яка була обов'язковою, що суперечить ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, уклавши договори застави майнових прав та відступлення права вимоги за місяць до запровадження тимчасової адміністрації в Банку, останній шляхом порушення обмежень, встановлених постановою правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, фактично безоплатно відмовився від власних майнових вимог до позичальників (третіх осіб-2,-3,-4) та прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", що підпадає під ознаки нікчемності правочину, врегульовані пунктами 1, 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В частині 1, пункті 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані договори були укладені у період, коли відносно позивача існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, передбачені постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ, згідно з якою позивача віднесено до категорії проблемних банків і для стабілізації його діяльності та відновлення його фінансового стану з 30.10.2014 до 28.04.2015 (строком на 180 днів) запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, серед іншого, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст.ст. 2, 6 Закону України "Про Національний банк України ", Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Згідно ст. 7-1 даного Закону - Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", згідно зі статей 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4 1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до пунктів 4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.02.2012 №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.

На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 (далі - Положення), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в пункті 5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності у порядку, встановленому цими актами. Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на час укладення оспорюваних договорів діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договорів застави та відступлення прав вимоги мали бути погоджені з куратором банку, проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили, що оспорювані правочини погоджено з куратором банку.

Відтак, укладення між сторонами оспорюваних договорів, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України, суперечить вимогам вищевказаної постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 та статтям 3, 47, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки обмеження у діяльності позивача (банку), встановлені постановою Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, по суті виключають можливість укладення оспорюваних правочинів без погодження з куратором банку, про що було вірно зазначено судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене, касаційний суд вважає помилковими доводи скаржника про те, що суди дійшли хибного висновку , що відсутність погодження куратора на укладення спірного правочину є підставою для визнання договору недійсним, про те, що судами неправильно надано оцінку постанові Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 та про те, що судами проігноровано його доводи які мотивовані тим, що він не знав і не міг знати про введення Національним банком України обмежень, що визначені у постанові № 692/БТ від 30.10.2014.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було покладено обов'язок забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених частиною третьою наведеної статті.

Судами встановлено, що 22.09.2015 під час здійснення комісією перевірки договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.02.2015 № Д-2.1/2015, укладених між Банком та Установою, було встановлено, що вказані договори забезпечення є нікчемними на підставі пунктів 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідне рішення комісії оформлене протоколом № 54 від 22.09.2015.

Згідно частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Таким чином, суди правильно встановили, що за договором застави майнових прав та відступлення права вимоги, позивач відмовився від власних майнових вимог до позичальників та прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", що підпадає під ознаки нікчемності правочину, що визначені пунктами 1, 5 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім цього, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним.

Згідно ст. 55 Господарського Кодексу України , суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, серед іншого, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання. Тобто, для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Позивач є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 7, частини 1 статті 7-1 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та має право запроваджувати обмеження на діяльність банків.

Відповідно до пункту 12.3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 (у редакції від 27.01.2015) рішення Правління Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскільки під господарською компетенцією розуміється сукупність певних господарських прав та обов'язків, то обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання, на здійснення певної діяльності, зокрема, укладення певних договорів, з юридичної точки зору є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає, правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що незалежно від того, чи вважати постанову Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в п.2 цієї постанови було встановлене чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори без погодження з куратором банку.

Відтак, оскільки позивач не мав права укладати оспорювані договори без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 (на забезпечення якого укладено спірний Договір застави), суди дійшли правильного висновку про те, що вказаний договір є публічним договором.

Державній іпотечній установі шляхом укладення спірних договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунку не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПAT "Дельта Банк".

Таким чином, укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.

Як зазначалось вище, на підставі постанови правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПAT "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181, яким розпочато процедуру ліквідації вказаного банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом;

4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;

8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом.

При цьому, за приписами ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Таким чином, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, спірні правочини надають Державній іпотечній установі, як окремому кредитору, віднесеному до сьомої черги (юридичні особи), переваги перед іншими кредиторами в обхід встановленої чинним законодавством процедури черговості задоволення вимог кредиторів, що також підпадає під ознаки нікчемності правочину, встановлені п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині не знаходять свого підтвердження, оскільки матеріалами справи підтверджується, що договір застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 та договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015 є нікчемними в силу положень пунктів 1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також укладені Банком з порушенням господарської компетенції.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що умови спірних договорів застави та відступлення права вимоги не містять строків виконання зобов'язань ПАТ "Дельта Банк" перед Державною іпотечною установою, що суперечить положенням ст. 12 Закону України "Про заставу".

Стосовно посилань скаржника на порушення судами статей 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та статті 207 Господарського кодексу України Суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Частиною 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться, зокрема, на підставі рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Оскільки в ході розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли висновків про задоволення вимог позивача в частині визнання недійсними договору застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 від 04.02.2015, в силу положень ст. 216 Цивільного кодексу України, дані правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відтак, оскільки на підставі укладених між сторонами спірних договорів застави та відступлення права вимоги були внесені відповідні відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вимоги позивача про застосування наслідків недійсності даних правочинів шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за №15068059 від 06.02.2015 та внесення зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо відомостей про суб'єктів шляхом заміни іпотекодержателя з Державної іпотечної установи на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи скаржника щодо постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015 у справі № 826/23041/15, оскільки скасування у судовому порядку повідомлень про нікчемність не тягне за собою визнання дійсними таких правочинів, нікчемність яких встановлена законом, не спростовує самого факту нікчемності правочину, якщо він таким є.

Такі правочини є нікчемними в силу частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не визнані такими Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, адже на останню покладено обов'язок виключно щодо виявлення нікчемних правочинів неплатоспроможного банку, яким є АТ "Дельта Банк".

Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для визнання спірних договорів про заставу майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 та про відступлення права вимоги № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, укладених між сторонами, недійсними, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/7084/16 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/21976/16, від 20.03.2018 у справі № 910/7083/16, від 18.04.2014 у справі № 910/10917/16.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Оскільки суд дійшов висновку , що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/7084/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді - Білоус В.В.

Жуков С.В.