Номер провадження: 22-ц/785/1881/18

Номер справи місцевого суду: 509/2302/17

Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Овідіопольської районної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство «Палац Спорту», про визнання недійсним звільнення, поновлення на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, визнання недійсним та скасування рішення, визнання контракту продовженим, -

встановив:

27.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Овідіопольської районної ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство «Палац Спорту», відповідно до якого, з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.36 Кодексу законів про працю України, Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ, закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сім, селищ Овідіопольського району, управління якими здійснює районна рада, затвердженого рішенням районної ради від 24 лютого 2017 року № 200-VII, пункт 5.5. розділу 5 контракту з директором КП «ПАЛАЦ СПОРТУ» Овідіопольської районної ради від 10 червня 2014 року, просив суд:

- визнати недійсним звільнення ОСОБА_2 з посади директора комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» на підставі Рішення Овідіопольської районної ради Одеської області від 07 червня 2017 року № 240-VII;

- поновити ОСОБА_2 на посаді директора комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ»;

- стягнути з комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2017 року, на які треба зробити нарахування усіх податків та зборів.

Позивачем неодноразово змінювались та уточнювались позовні вимоги та 17.102017 року було подано до суду уточнену позовну заяву у останній редакції, відповідно до якої позивач просив суд:

- визнати недійсним звільнення ОСОБА_2 з посади директора комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» на підставі Рішення Овідіопольської районної ради Одеської області від 07 червня 2017 року № 240-VII;

- поновити ОСОБА_2 на посаді директора комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ»;

- стягнути з комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2017 року, на які треба зробити нарахування усіх податків та зборів;

- визнати недійсним та скасувати Рішення Овідіопольської районної ради Одеської області від 07 червня 2017 року № 240-VІІ;

- визнати Контракт з директором комунального підприємства «Палац спорту» Овідіопольської районної ради від 10 червня 2014 року подовженим на новий строк на тих самих умовах, згідно пункту 5.5 даного Контракту.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2017 року відмовлено у задоволені позову у повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Овідіопольської районної ради Одеської області, третя особа - КП «Палац спорту» задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що посилання у рішенні на п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України є неправомірним, оскільки положеннями Контракту регламентує порядок його припинення; відповідачем не було повідомлено позивача за два місяці до закінчення дії контракту.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

10 червня 2014 року, на підставі рішення Овідіопольської районної ради від 06 червня 2014 року № 629-VI «Про призначення директора комунального підприємства «Палац спорту», було укладено контракт між Овідіопольською районною радою та ОСОБА_2 .

У преамбулі Контракту визначено період, на який його було укладено: з 10 червня 2014 року по 10 червня 2017 року.

Пунктом 2.8 Контракту передбачено, що Засновник звільняє Директора у разі закінчення контракту.

Згідно з пунктом 5.2. Контракту він припиняється після закінчення терміну дії Контракту.

07.06.2017 року, напередодні пленарного засідання районної ради, відбулося засідання постійної комісії районної ради з питань майнових відносин, транспорту, зв'язку, житлово-комунального господарства, будівництва, на якому було розглянуто питання «Про припинення дії контракту з директором комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» Овідіопольської районної ради ОСОБА_2». Згідно з висновками та рекомендаціями відповідної комісії № 42 районній раді було рекомендовано розглянути проект рішення «Про припинення дії контракту з директором комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» Овідіопольської районної ради ОСОБА_2» на пленарному засіданні п'ятнадцятої сесії районної ради.

Рішенням Овідіопольської районної ради від 07 червня 2017 року № 240-VII «Про припинення дії контракту з директором комунального підприємства «ПАЛАЦ СПОРТУ» Овідіопольської районної ради ОСОБА_2», на підставі висновків та рекомендацій постійної комісії районної ради з питань майнових відносин, транспорту, зв'язку, житлово-комунального господарства, будівництва, у зв'язку з закінченням строку дії контракту, його було припинено та звільнено ОСОБА_2 з посади директора КП «ПАЛАЦ СПОРТУ» з 12 червня 2017 року.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Як вбачається з контракту, дійсно п.5.5. контракту передбачено, що за два місяця до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін. У випадку, якщо за два місяця до закінчення терміну дії контракту жодна зі сторін у письмовій формі не заявить про припинення його дії, цей контракт вважається продовженим на новий строк на тих самих умовах.

Але при цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що контракт не може суперечити чинному законодавству України, а зазначений пункт контракту, який передбачає автоматичну його пролонгацію, не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними радами.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради від імені територіальних громад сіл, селищ здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Як передбачено п.20 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної ради вирішуються питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, що перебувають в управлінні районних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Таким чином, рішення про укладення контракту, про подовження терміну дії контракту та припинення дії контракту, може бути прийнято лише депутатами районної ради на пленарному засіданні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно вважав, що п.5.5 контракту застосуванню не підлягає, оскільки суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

- безстроковим, що укладається на невизначений строк;

- на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

- таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У відповідності до вимог ст.39-1 КЗпП України, Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №170 від 19 березня 1994 р., з послідуючими змінами, трудові відносини з керівником комунального підприємства не можуть бути встановлені на невизначений строк, виходячи з характеру роботи та порядку. визначеного законодавством, про прийняття на посаду.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Трудові відносини з позивачем були припинені в установлений термін, на підставах та у спосіб, передбачені законодавством.

Трудові відносини з керівником комунального підприємства обов'язково носять строковий характер, а тому їх не можна вважати безстроковими з підстави відсутності формального попередження про звільнення.

Викладене узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема в Ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року, де зазначено, що припинення трудового контракту після закінчення його строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового договору-контракту він виявив, коли його підписував та був прийнятий на роботу за строковим трудовим договором-контрактом. У цей же час він виразив і волю на припинення такого контракту після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України, (аналогічні висновки містяться в ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.09.2016 року, с. № 522/3701/15-ц, http://www.reyestr.court.gov.Ua/Review/61888431. від 19.04.2017 року, с. № 243/2838/16-ц, http://www.revestr.court.gov.ua/Review/66186580).

Оскільки контракт з позивачем було укладено за наявності волевиявлення позивача та його погодження з такою формою працевлаштування, а також обізнаності про те, що у разі закінчення строку його дії трудові відносини припиняються, можна дійти висновку, що районною радою не було порушено процедуру звільнення.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Звільнення позивача відбулося на підставі рішення районної ради, у відповідності до вимог законодавства, на підставах, визначених контрактом та Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням установлених чинним законодавством вимог і правові підстави для визнання недійсним звільнення позивача, поновлення позивача на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу позивача, визнання недійсним та скасування рішення, визнання контракту продовженим відсутні.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Щодо застосування положень п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, які на думку скаржника є неправомірним, оскільки контракт регламентує порядок припинення контракту, а також щодо необхідності повідомлення позивача за два місяці до закінчення дії контракту, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії.

Таким чином, правила ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо обов'язку попереджати працівника не пізніше як за два місяці про зміну істотних умов праці, спростовуються змістом наведених вище положень норм трудового законодавства.

Правила частини третьої статті 32 КЗпП України у даному випадку не можуть застосовуватись, оскільки при укладенні контракту серед підстав його розірвання сторони вказали закінчення строку та, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, зокрема щодо терміну його дії, погодився з ними, то у роботодавця не виникає обов'язок повідомляти працівника за строковим договором за два місяця про зміну істотних умов праці, оскільки сторонами вже обумовлено строк дії цього договору.

Крім того аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №664/2284/16-ц.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Повне судове рішення складено 23.07.2018 року.

Суддя Р.Д. Громік