КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1808/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд визнати протиправними дії щодо відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бандурівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та зобов'язати відповідача надати такий дозвіл.

В обґрунтування позовних вимог зазначив те, що відповідачем із надуманих, необґрунтованих та непередбачених чинним законодавством підстав відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, позивач наголошує на тому, що ним виконано всі вимоги передбачені законом для отримання такого дозволу.

З поданого суду відзиву на позовну заяву представник відповідача посилався на те, що ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою не перешкоджає розробці такого проекту, оскільки особа має право замовити його розробку самостійно. Крім того, посилаючись на наказ від 21 грудня 2017 року № 701 "Про затвердження переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам на території Кіровоградської області у І кварталі 2018 року" вказував, що у задоволенні заяви позивачу відмовлено враховуючи невідповідність місця розташування земельної ділянки (а.с.20-22).

Згідно до ст.ст.262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що на виконання постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду (справа № П/811/1500/17) листом від 19.03.2018 року № М-12324/0-1913/0/17-18 Головне управління за результатами розгляду поданої заяви було проінформовано позивача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Так, пославшись на ст.ст.118, 122 Земельного кодексу України та наказ від 21.12.2017 р. за № 701, вказав про сформований перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області у І кв. 2018 року. Також, повідомлено, що інформація про перелік земельних ділянок, оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління (а.с.4).

Не погодившись з такою відповіддю, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Ст.3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, частинами 1, 2, п. "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Відповідно частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.

Із аналізу положень Земельного кодексу України слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не було вказано жодної з обставин, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України. Однак, відповідач посилався на те, що сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням їх площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області.

Як установлено судом, наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.12.2017 року № 701, затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у І кварталі 2018 р., на території Кіровоградської області. Однак, у цих переліках земельні ділянки на території Бандурівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області не фігурують.

Крім того, чинне земельне законодавство України не передбачає такої умови відмови у отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки с/г призначення у власність із земель державної власності, як включення бажаної до відведення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, що передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, сформованого територіальним органом Держгеокадастру. Більш того, формування таких щоквартальних переліків за формулою, розрахованою в залежності від площі земельних ділянок, право оренди та/або емфітевзису, на яку у попередньому кварталі було продано на території відповідної області, невиправдано звужує право громадян на безоплатну приватизацію земельних ділянок, оскільки ставить його у залежність від виконання територіальним органом Держгеокадастру плану продажу права оренди та/або емфітевзису.

Тому, посилання відповідача у листі на відповідний перелік, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на переконання суду, є безпідставним, оскільки це суперечить частині 7 статті 118 ЗК України. Передбачених цієї нормою підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у вказаному листі не наведено. При цьому суд зазначає, що вказівка у листі на невідповідність місця розташування земельної ділянки, судом не приймається до уваги, оскільки не зазначено підставу невідповідності, яким саме нормам, планам, схемам тощо.

Крім того, положення Земельного кодексу України не встановлюють жодних обмежень щодо надання таких дозволів, крім випадків визначених положенням ч.7 ст.118 Земельного кодексу України (невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку).

Відповідно положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач заперечуючи проти позову не довів суду, що, розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, а тому суд визнає такі дії відповідача протиправними.

Щодо вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає наступне.

Згідно до частини 2 ст.22 Закону України "Про землеустрій" рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про землеустрій" землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; діяльність у сфері землеустрою - наукова, технічна, виробнича та управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при землеустрої.

Суб'єктами землеустрою відповідно до статті 4 цього Закону є органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

За змістом частини 7 ст. 118 Земельного кодексу України, територіальний орган Держгеокадастру на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розглядаючи відповідне клопотання громадянина, повинен перевірити відповідність місця розташування обраної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, бажане місце розташування земельної ділянки зазначається у викопіюванні з кадастрової карти (плану) або в інших графічних матеріалах, які подаються до клопотання та повинні ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки. Ці графічні матеріали є частиною документації із землеустрою, відповідно до статей 29, 50 Закону України "Про землеустрій".

Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про передачу у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності (ч.7 ст.118 ЗК України) передбачає наявність у відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування права вибору одного з рішень - надати дозвіл або відмовити у його наданні. Відповідне рішення орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає за результатами такої перевірки та у разі відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою, затверджених у встановленому законом порядку, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою, а в протилежному випадку - відмовляє у наданні такого дозволу.

У матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем перевірки заяв позивача на відповідність їх вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому у задоволенні позову про зобов'язання відповідача надати позивачу такий дозвіл слід відмовити.

Відповідно до п.п.2, 4, 10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 3 статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача належним чином розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови (дій) у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача. При цьому, суд наголошує, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладену у листі №М-12324/0-1913/0/17-18 від 19.03.2018 року.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бандурівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько