ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1899/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

за участі секретаря судового засідання Кононенко Н.Б.

учасники справи:

позивач - Торговельна фірма "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю

представник - адвокат Петраков В.А. (ордер серії ХВ №000021 від 26.02.2018)

відповідач-1 - Харківська міська рада

представник - Жилко С.Е. (довіреність №08-11/3926/2-17 від 27.12.2017)

відповідач-2 - Виконавчий комітет Харківської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Адміністрація Слобідського району Харківської міської ради

розглянув касаційну скаргу Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 05.02.2018

у складі колегії суддів: Плахов О.В. (головуючий), Бородіна Л.І., Шутенко І.А.

за позовом Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю

до Харківської міської ради та Виконавчого комітету Харківської міської ради

про стягнення 3 201 168, 92 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 26.02.2018 поштовим відправленням Торговельна фірма "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі №922/1899/16 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №922/1899/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2018.

3. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 касаційну скаргу Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі №922/1899/16 залишено без руху з підстав ненадання скаржником належних доказів надіслання копії касаційної скарги з додатками іншим учасникам справи №922/1899/16; надано скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги до 10.04.2018.

4. 12.04.2018 до Верховного Суду надійшла направлена 09.04.2018 поштовим відправленням заява позивача про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено оригінали фіскальних чеків відділення поштового зв'язку від 09.04.2018 та описів вкладень у цінні листи про надіслання на адреси відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи касаційної скарги з додатками на постанову апеляційного суду від 05.02.2018 у справі №922/1899/16.

5. Ухвалою від 05.05.2018 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №922/1899/16 за касаційною скаргою Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018, призначив розгляд касаційної скарги на 26.06.2018 о 17 год. 15 хв., відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення виконання постанови апеляційного суду від 05.02.2018 у справі №922/1899/16.

6. 30.05.2018 поштовим відправленням Харківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу.

7. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування статей 8, 13, 19, 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 346, 349, 1166 ЦК України, статей 73, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

8. Торгівельна фірма "Спортивний одяг" товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про стягнення завданої матеріальної шкоди в розмірі 3 201 168, 92 грн. Свої вимоги позивач мотивував прийняттям Виконавчим комітетом Харківської міської ради незаконного рішення, що призвело до знищення нерухомого майна - нежитлових приміщень магазину літ. "А-1" №2/52, розташованих за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок), які були власністю позивача.

9. В обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог та відповідно стягнення збитків в розмірі 3 201 168 , 92 грн. позивач посилався на те, що йому було завдано матеріальну шкоду внаслідок фізичного зруйнування нерухомого майна, яке належало йому на праві власності, незаконним рішенням Харківської міської ради про знесення будівлі. Як зазначав позивач, знищення майна відбулося 21.06.2013 та було здійснено представниками адміністрації Комінтернівського району міста Харкова на виконання рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013 "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан". Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 12.06.2013 №363 в частині пункту 14 додатку до рішення визнано незаконним згідно з постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі №641/13662/14-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015.

Короткий зміст рішення першої інстанції

10. Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.05.2017 позов задоволено частково, стягнено з Харківської міської ради на користь Торгівельної фірми "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю 3 122 912 грн., в позові щодо стягнення з Харківської міської ради 78 256, 92 грн. відмовлено, в частині вимог до Виконавчого комітету Харківської міської ради провадження у справі припинено, стягнено з Харківської міської ради на користь Державного бюджету України 46 843, 68 грн. судового збору.

11. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено такі обставини:

- ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.09.2016 у справі №922/1899/16 призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експерту Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса. Цією ж ухвалою провадження у справі було зупинено на період проведення експертизи.

- 15.05.2017 на адресу суду надіслано висновок судової оціночно-будівельної експертизи №1921 від 12.04.2017, з якого вбачається, що ринкова вартість знесеної нежитлової будівлі, яка була розташована за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1 (Кінний ринок), з урахуванням фізичного зносу на момент знесення 21.06.2013, складає 97 370 грн. без урахування ПДВ. Ринкова вартість знесеної нежитлової будівлі, яка була розташована за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1 (Кінний ринок), з урахуванням фізичного зносу на момент оцінки, складає 3 122 912 грн. без урахування ПДВ; допитаний в судовому засіданні 29.05.2017 експерт Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса, яким було проведено судову експертизу №1921, ОСОБА_10 пояснила методику визначення дійсної вартості знесеної будівлі станом на квітень 2017 року на суму 3 122 912 грн.;

- згідно з пунктом 3 Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013, голів адміністрацій районів Харківської міської ради було зобов'язано забезпечити організацію та виконання робіт по звільненню території районів міста Харкова від самовільно побудованих та розміщених об'єктів за адресами згідно з додатком із залученням комунальних підприємств міста та інших підприємств, організацій. При цьому, перелік майна, від якого територія повинна бути звільнена, визначений саме Виконавчим комітетом Харківської міської ради (додатком к до рішення №363). Розглянувши клопотання відповідача-1 про заміну неналежного відповідача, місцевий суд не знайшов правових підстав для задоволення клопотання відповідача-1, а тому позовні вимоги розглядались судом у первісно заявленому вигляді;

- Торгівельна фірма "Спортивний одяг" Товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до статуту та засновницького договору, зареєстрована розпорядженням №1190 від 29.03.1993 шляхом перетворення останньої з Державного підприємства Торгівельної фірми "Спортивний одяг". Відповідно до технічного паспорта інвентарний №75697 від 23.03.1994 на будинок №1 по майдану Повстання в місті Харкові (рік будівництва 1967), власником будівлі зазначено Державне підприємство Торгівельна фірма "Спортивний одяг";

- 24.10.1995 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та товариством покупців членів трудового колективу ТФ "Спортивний одяг" ТОВ укладено договір купівлі-продажу №335 частки державної власності в майні, посвідчений Другою Харківською державною нотаріальною конторою, за №2-13300, відповідно до умов якого покупець отримав у власність частку державної власності у майні торгівельної фірми "Спортивний одяг" - товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну 8,30% статутного фонду товариства;

- згідно з договором купівлі-продажу №335 частки державної власності в майні від 24.10.1995, Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Харківській області передало товариству покупців членів трудового колективу ТФ "Спортивний одяг" ТОВ об'єкт нерухомості: павільйон (інвентарний номер 10011, розташований за адресою місто Харків, площа Повстання, 1, що підтверджується листом РВ ФДМУ по Харківській області від 10.09.1999 №08-3644 та переліком нерухомого майна, яке приватизоване у складі частки державної власності в майні ТФ "Спортивний одяг" ТОВ, пропорційній 8,3% статутного фонду товариства;

- 12.12.1995 загальними зборами засновників вирішено укласти Засновницький договір ТФ "Спортивний одяг" ТОВ, відповідно до п. 1 якого ТФ "Спортивний одяг" ТОВ створена згідно договору купівлі-продажу № 335 частки державної власності в майні від 24.10.1995;

- відповідно до Свідоцтва про право власності від 19.12.1995, реєстраційний номер 367, Торгівельна фірма "Спортивний одяг" товариства з обмеженою відповідальністю є власником цілісного майнового комплексу, на підставі договору купівлі-продажу №335 від 31.10.1995, посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, за №2-13300. На зазначеному Свідоцтві міститься відмітка про реєстрацію права власності у Харківському міському бюро технічної інвентаризації від 17.01.1996;

- 26.12.2001 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та Торгівельною фірмою "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю укладено договір оренди, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 11.04.2001 №589 надає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1, загальною площею 0,0155 га, в тому числі під забудовою 0,0155 га, згідно з планом земельної ділянки, що додається. Пунктом 1.2. договору оренди земельної ділянки, земельна ділянка надається у тимчасове платне користування на умовах оренди строком до 01.01.2011 для експлуатації і обслуговування павільйону-магазину;

- 12.06.2013 Виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення №363 "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан", яким вирішено забезпечити звільнення територій від безхазяйного майна, самовільно розміщених об'єктів, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів, тощо згідно додатку, згідно актів перевірки Інспекції з благоустрою та екології міста Харкова Управління екології та благоустрою Департаменту комунального господарства Харківської міської ради. Згідно з пунктом 1.2 рішення №363, у разі не звільнення території у добровільному порядку, зобов'язано провести звільнення територій від самовільно збудованих об'єктів та розміщеного майна згідно з додатком, шляхом їх демонтажу та переміщення на територію Комунального підприємства "Харківводоканал" за адресою: вул. Коростельська, 46;

- у пункті 14 Додатку до зазначеного рішення, до переліку об'єктів від яких звільняється територія міста, включено нежитлову будівлю павільйону-магазину за адресою: магазин Повстання,1 в місті Харкові, яка належить позивачу ;

- 21.06.2013 представниками адміністрації Комінтернівського району міста Харкова та працівниками КП "Харківводоканал" на виконання зазначеного вище спірного рішення виконавчого комітету Харківської міської ради було здійснено фізичне знищення павільйону-магазину позивача. Факт вжиття заходів представниками адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради по звільненню території міста від розміщених павільйонів-магазинів на майдані Повстання, 1 у місті Харкові на виконання рішення виконавчого комітету №363 від 12.06.2013, якому Адміністрація Комінтернівського району Харківської міської ради підпорядкована, підтверджується головою адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради у листі-відповіді №486/0/167-14 від 10.04.2014, наданій на звернення директора ТОВ "Спортивний одяг";

- постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі №641/13662/14-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015, позов ТОВ "Спортивний одяг" задоволено частково, визнано незаконним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013 "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" в частині, яка стосується звільнення території міста Харкова від нежитлової будівлі - павільйону-магазину за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1, що належить позивачу;

- постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі №641/13662/14-а, яка набрала законної сили, встановлено факт належності на праві приватної власності ТФ "Спортивний одяг" ТОВ нежитлової будівлі - павільйону-магазину, площею 135,20 кв.м., розташованої за адресою місто Харків, площа Повстання, 1 з посиланням на Свідоцтво про право власності №367 від 19.12.1995 та реєстрацію в установленому законом порядку приватної власності на нерухоме майно, про що є відповідні відомості в чинному на той час реєстрі права власності на нерухоме майно Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 17.01.1996, реєстровий 973. При цьому, постанова мотивована протиправністю віднесення нежитлової будівлі (павільйону-магазину), розташованої за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1, до об'єктів самочинного будівництва і, як наслідок, неправомірність поширення на цю нежитлову будівлю Параграфу 5.10 Правил благоустрою.

12. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- протиправна поведінка, яка полягає у прийнятті незаконного рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013 в частині, яка стосується звільнення території міста Харкова від нежитлової будівлі - павільйону-магазину за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1, що належить позивачу, встановлена постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі №641/13662/14-а;

- твердження відповідачів про самовільне зайняття позивачами земельної ділянки є юридично неспроможними. Матеріалами справи достовірно встановлено, що майно, придбане у РВ ФДМУ по Харківській області, в процесі приватизації державних підприємств, було зареєстровано в КП "Харківське БТІ" та видано свідоцтво про право власності. Земельна ділянка була надана позивачеві в користування за договором оренди у встановленому порядку компетентним на це органом - Харківською міською радою, при цьому, закінчення строку договору є підставою для вчинення дій по поверненню земельної ділянки в порядку, визначеному пунктом 3.2. договору, а у разі невиконання цього обов'язку орендарем може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом, але не підставою для винесення в позасудовому порядку рішення про позбавлення позивача належного йому майна;

- матеріалами справи підтверджено, що не було правових підстав для визнання нежитлової будівлі - павільйону-магазину за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1, що належить позивачу, об'єктом самочинного будівництва і, як наслідок, беззаперечно підтверджено, що розповсюдження на цю нежитлову будівлю приписів Параграфу 5.10 Правил благоустрою є протиправним. Міська рада не могла вилучити зазначене майно інакше, як для задоволення громадських потреб, з оплатою власнику відповідної компенсації;

- суд вважає, що розмір завданих позивачу збитків, вимогу про відшкодування яких заявлено в межах даної справи, становить 3 122 912 грн.;

- судом не прийнято до уваги та визнано безпідставними заперечення відповідачів та їх посилання на те, що відповідачами дії щодо демонтажу чи знесення майна позивача не вчинялось, а звільнення земельної ділянки по майдану Повстання, 1, від розміщених на ньому павільйонів-магазинів здійснено Адміністрацією Комінтернівського району Харківської міської ради, оскільки Адміністрація Комінтернівського району Харківської міської ради, здійснюючи фактичні дії по звільненню території від нерухомого майна позивача, виконувала рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013, яке є для адміністрації району обов'язковим;

- відповідачі не довели, що вони діяли законно, вчасно та в найпослідовніший спосіб, а прийняте Виконавчим комітетом Харківської міської ради рішення було скасовано як незаконне, проте за наслідками прийнятого рішення для позивача настали несприятливі наслідки у вигляді втрати його майна;

- внаслідок прийняття Виконавчим комітетом Харківської міської ради незаконного рішення щодо знесення майна позивача, відбулось втручання органу місцевого самоврядування у мирне володіння його майном, має місце порушення статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод шляхом позбавлення права особи на мирне володіння майном. При цьому, позивачу завдана шкода, яка виявляється у вибутті з його користування та розпорядження нерухомого майна, а вимога про стягнення з Харківської міської ради збитків розглядається судом як справедлива компенсація за шкоду, завдану відповідачу внаслідок прийняття незаконного рішення органу місцевого самоврядування;

- виконавчий комітет Харківської міської ради не є юридичною особою, а тому відповідно до статей 1, 21 ГПК України не володіє господарською процесуальною правосуб'єктністю, внаслідок чого провадження у справі щодо нього підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2017 у справі №922/1899/16 в частині задоволених позовних вимог скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2017 залишено без змін, стягнено з позивача на користь відповідача-1 судовий збір за подання апеляційної скарги на суму 52 819, 28 грн.

14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що на даний час договір купівлі-продажу №335 від 31.10.1995, посвідчений Другою Харківською державною нотаріальною конторою за №2-13300, є чинним;

- при досліджені матеріалів, доданих позивачем до позовної заяви, а також в процесі розгляду справи місцевим господарським судом, колегією суддів Харківського апеляційного господарського суду встановлено, що позивачем додано документи на нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" та літ. "А", а саме: Звіт про оцінку майна нежитлової будівлі магазину літера "А", що розташований за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1, копію Технічного паспорта, складеного станом на 23.03.1994, який визначає технічні характеристики "магазину №39" (інвентарний №75697), копію Свідоцтва про право власності від 19.12.1995 №367, відповідно до якого позивач є власником "державного майна цілісного майнового комплексу торговельної фірми "Спортивний одяг" товариства з обмеженою відповідальністю";

- позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом не було додано до матеріалів справи інвентаризаційних описів та відомостей про склад його майна на момент приватизації та протоколу 1 засідання інвентаризаційної комісії від 11.05.1994, що унеможливлює їх дослідження апеляційним господарським судом;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів позивача щодо трансформації "частки державної власності у майні Торгівельної фірми "Спортивний одяг" Товариства з обмеженою відповідальністю ,пропорційної 8,30% статутного фонду товариства", у "державне майно цілісного майнового комплексу Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариства з обмеженою відповідальністю" та в подальшому у "нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" №2/52, розташовані за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок)", які є предметом позовних вимог у даній справі;

- з наявних в матеріалах справи документів неможливо ідентифікувати, який саме об'єкт нерухомості належав позивачу на праві власності, та яким чином нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" №2/52, що є предметом позову у даній справі, пов'язані з даними приміщеннями;

- позивачем не було надано судам будь-яких правовстановлюючих документів на нежитлові споруди-нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" №2/52, розташованого за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок)", які є предметом позову у даній справі, та які, як стверджує позивач, належали йому на праві власності;

- право власності позивача у даному випадку могло бути підтверджено виключно Свідоцтвом про право власності, в якому обов'язково повинно бути зазначено характеристику об'єкта нерухомості (адреса, площа, літера та інше);

- судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано суперечностей між правовстановлюючим документом (Свідоцтвом про право власності від 19.12.1995 з реєстраційним №367) та доводами позивача про право власності на "нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" №2/52, розташованого за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок)", та, як наслідок, було розглянуто та задоволено вимогу позивача про стягнення матеріальної шкоди за знищення нерухомого майна, наявність або відсутність якого у власності позивача неможливо ідентифікувати;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому збитків, заподіяних внаслідок неправомірних дій відповідача-1 - Харківської міської ради, та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів 1, 2 - Харківської міської ради та Виконавчого комітету Харківської міської ради та визначеними позивачем збитками, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що приписи статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, якими передбачено настання відповідальності незалежно від наявності вини органу місцевого самоврядування, не підлягають застосуванню до спірних правовідносини;

- Виконавчий комітет Харківської міської ради не є юридичною особою, не володіє господарською процесуальною правосуб'єктністю відповідно до статей 1, 21 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, тому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про припинення провадження у справі щодо нього як відповідача-2.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

15. Скаржник доводив, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що нежитлове приміщення магазин-павільйон (літ. "А-1"), магазин 2/52 чи магазин №39, який був розташований за адресою: місто Харків, площа Повстання 1, є не тотожними об'єктами, а право власності позивача не було зареєстроване на належний йому об'єкт нерухомості у передбаченому законодавством порядку, є помилковими, прийнятим з порушенням норм матеріального права (статті 345 Цивільного кодексу України) та вибірковою оцінкою доказів на користь відповідача-1.

16. Скаржник зазначав, що фактичні обставини справи в їх сукупності та правовий аналіз норм чинного законодавства (статей 8, 13, 19, 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 346, 349, 1166 Цивільного кодексу України, статей 73, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") свідчать про таке:

- ТФ "Спортивний одяг" ТОВ є належним та добросовісним власником єдиного об'єкта нерухомого майна - будівлі магазину на площі Повстання, 1 (Кінний ринок) в місті Харкові, яка за останніх 20 років добросовісного володіння змінювала свої номери, оскільки на площі Повстання, 1 (Кінний ринок) здійснювалось спорудження нових та зміна старих об'єктів права власності. Упродовж тривалого періоду часу позивач за договором оренди користувався земельною ділянкою, на якій перебував зазначений об'єкт нерухомості, та сплачував орендні платежі, що також підтверджує добросовісне володіння спірним майном. Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано позивачем в органах БТІ відповідно до законодавства на момент його набуття у 1995 році, що дає підстави стверджувати, що зазначене майно не віднесено до категорії малих архітектурних форм, а є об'єктом капітального будівництва, оскільки з техпаспорту будівлі вбачається, що вона стоїть на бетонному фундаменті та змурована із цегли;

- приймаючи рішення про вилучення земельної ділянки та про знесення об'єкта нерухомого майна, власником якого є скаржник, орган місцевого самоврядування вийшов за межі своєї компетенції, перевищив свої повноваження, не навів жодних правових підстав знесення майна для громадських потреб та не визначив процедури компенсації за втрату права власності. Зокрема, аргументуючи законність вилучення об'єкта права власності скаржника, орган місцевого самоврядування посилався на Правила благоустрою території міста Харкова, якими фактично підмінив норми Конституції України та Цивільного кодексу України щодо визначення підстав примусового позбавлення права власності;

- незаконність дій органу місцевого самоврядування підтверджується судовими рішеннями про незаконність включення нерухомого майна позивача до переліку об'єктів, які збудовані самовільно та можуть бути знесені. Постанова Комінтернівського районного суду міста Харкова 16.09.2015 у справі №641/13662/14-в, якою визнано недійсним пункт 14 Рішення №363 від 12.06.2013, набрала законної сили, її висновки відповідно до резолютивної частини є преюдиційними;

- внаслідок незаконних дій відповідача скаржнику було заподіяно матеріальні збитки.

Доводи інших учасників справи

17. У відзиві представника Харківської міської ради на касаційну скаргу ТФ "Спортивний одяг" ТОВ зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази трансформації "частки державної власності у майні Торгівельної фірми "Спортивний одяг" Товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційної 8,30% статутного фонду товариства", у "державне майно цілісного майнового комплексу Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариства з обмеженою відповідальністю" та в подальшому у "нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" № 2/52, розташовані за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок)", за знищення яких позивач вимагає стягнення матеріальної шкоди. Також, у відповіді Регіонального відділення по Харківській області ФДМУ від 10.09.1999 №08-3644 не наведено жодної ознаки для ідентифікації павільйону, як нежитлових приміщень магазину літ. "А-1" №2/52.

18. У відзиві також зазначено, що станом на 1995 рік право власності могло бути підтверджено виключно Свідоцтвом про право власності, в якому обов'язково має бути зазначено характеристику об'єкта нерухомості (адреса, площа, літера та інше) та не може доводитись іншими засобами доказування.

19. Представник відповідача-1 зазначив у відзиві, що Харківська міська рада та Виконавчий комітет Харківської міської ради є різними органами місцевого самоврядування, мають різний правовий статус, різні повноваження, різний склад тощо та не несуть відповідальності один за одного, в тому числі й щодо рішень, які ними приймаються. Доказів на підтвердження факту вчинення Харківською міською радою та Виконавчим комітетом Харківської міської ради протиправних дій, що спричинили збитки, в матеріалах справи відсутні, оскільки знесення спірного майна проводилось Адміністрацією Слобідського району міста Харкова.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

20. Конституція України

Стаття 8 - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частина 4 статті 13 - держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 19 - правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 41 - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

21. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Частина 1 статті 6 - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Стаття 13 - кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

22. Цивільний кодекс України

Стаття 328 - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 345 - фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється в порядку, встановленому законом.

Частина 1 статті 346 - право власності припиняється у разі знищення майна (пункт 4).

Стаття 349 - право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Частини 1, 2 статті 1166 - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1173 - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

23. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"

Частини 1, 3 статті 73 - акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Стаття 74 - органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Стаття 76 - органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України. Органи та посадові особи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

24. Верховний Суд зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку того чи іншого доказу у справі, виходячи з компетенції касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України. Разом з тим, Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права - статей 8, 13, 19, 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу Конвенції ЄСПЛ, статей 346, 349, 1166 Цивільного кодексу України, статей 73, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

25. Аналіз положень статей 328, 345 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що у зазначених нормах законодавець не тільки встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, але й гарантує, що незаконність набуття права власності повинна бути встановлена рішенням суду. Приватизація державного майна в порядку, встановленому законом, є однією з підстав набуття права власності на майно. Оскільки законодавством про приватизацію дозволяється набуття права власності на цілісний майновий комплекс, усе майно боржника, яке включене державним органом з приватизації до відповідних переліків, набувається новим власником у процесі такої приватизації. Отже, отримання особою в процесі приватизації правовстановлюючого документа про право власності на цілісний майновий комплекс не вимагає доведення такою особою правомірності перебування у її власності окремих об'єктів нерухомого майна шляхом отримання окремих свідоцтв про право власності на таке нерухоме майно. Зазначене майно реєструвалося в органах БТІ відповідно до чинного на момент приватизації законодавства згідно Свідоцтва (договору) про право власності на цілісний майновий комплекс та переліків майна, яке входило до складу цілісного майнового комплексу і надавалось органам технічної інвентаризації відділеннями ФДМУ, які проводили приватизацію.

Відтак, висновки апеляційного суду про необхідність позивачу доводити своє право власності на спірне майно, яке входило до складу цілісного майнового комплексу, шляхом подання актів інвентаризації не відповідають вимогам чинного станом на 1995 рік приватизаційного законодавства, за яким позивач набув право власності на цілісний майновий комплекс та надав докази включення до нього єдиного об'єкта нерухомості за адресою місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підтвердження права власності на спірне майно надав Свідоцтво про право власності від 19.12.1995, реєстраційний номер 367, Договір купівлі-продажу №335 від 31.10.1995, посвідчений Другою Харківською державною нотаріальною конторою, за №2-13300, лист РВ ФДМУ по Харківській області від 10.09.1999 № 08-3644. При цьому, на значеному свідоцтві міститься відмітка про реєстрацію права власності у Харківському міському бюро технічної інвентаризації від 17.01.1996. Також, судами встановлено, що 26.12.2001 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та Торгівельною фірмою "Спортивний одяг" Товариство з обмеженою відповідальністю укладено договір оренди, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 11.04.2001 №589 надає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: місто Харків, майдан Повстання, 1, загальною площею 0,0155 га, в тому числі під забудовою 0,0155 га, згідно з планом земельної ділянки, що додається.

Отже, апеляційний суд здійснив вибіркову оцінку доказів щодо законності набуття позивачем права власності на спірний об'єкт, не прийнявши до уваги доводів позивача про його інвентаризацію в органах БТІ та реєстрацію в порядку, передбаченому станом на 1995 рік, саме як нерухомого майна - цегляної будівлі, що стоїть на бетонному фундаменті, 1967 року побудови згідно з наданим Технічним паспортом (т.2, а.с., 28-38), докази тривалої оренди позивачем земельної ділянки, на якій був розташований цей об'єкт за договором оренди, укладеним з відповідачем, та доводи позивача про те, що нумерація будівель на площі Повстання, 1 змінювалася в залежності від спорудження нових об'єктів в період добросовісного володіння зазначеним майном упродовж 18 років, що не виключає законності набуття позивачем права власності на нього через зміну нумерації будівлі при здійсненні її інвентаризації в окремі роки зазначеного періоду. З огляду на таке та виходячи з презумпції законного набуття права власності на майно, саме на відповідача покладається обов'язок доказати відповідним судовим рішенням те, що позивач не набув права власності на спірну будівлю, виходячи із зазначених норм цивільного законодавства.

26. Право володіння, користування та розпорядження своєю власністю гарантується статями 8, 41 Конституції України, як нормами прямої дії, які визначають позитивний обов'язок держави гарантувати громадянину, що "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним." Також, відповідно до статті 22 Конституції України, право власності, як одне з конституційних прав і свобод, не є вичерпним, воно не може бути скасоване чи звужене у своєму змісті при прийнятті нових законів чи зміні існуючих законів.

27. Судами встановлено обставини включення нерухомого майна позивача за зазначеною адресою до об'єктів, які підлягають знесенню відповідно до рішення місцевої ради як такі, що споруджені без законних підстав. Разом з тим, відповідно до постанови Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі №641/13662/14-а, залишеної в силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015, встановлено незаконність включення майна позивача до переліку об'єктів, які підлягали знесенню згідно з рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013. Отже, зазначене рішення встановило фактичні обставини щодо незаконності включення спірного майна позивача до переліку об'єктів, які могли бути знесені, що мали преюдиційний характер.

Відтак, висновки апеляційного суду про недоведення позивачем законних прав на спірне майно, яке було знесено на виконання незаконного рішення місцевої ради про знесення саме його майна, суперечать не тільки вимогам статей 328, 345 ЦК України, як таким, що порушують презумпцію правомірності набуття права власності, але й вимогам частини 4 статті 75 ГПК України в редакції з 15.12.2017 на предмет неприйняття до уваги преюдиційних обставин.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає про те, що апеляційним судом не надано оцінки обставинам вилучення та знищення майна позивача у даній справі в контексті застосування положень статей 8, 41 Конституції України як норм прямої дії, які гарантують непорушність права власності та обов'язок держави щодо вчинення заходів на захист права власності громадян України, а зокрема, такий обов'язок судової влади.

28. Верховний Суд зазначає про необхідність дотримання судами принципів захисту права власності відповідно до статті 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та права на ефективний судовий захист в розумінні статті 13 цієї Конвенції.

Розглядаючи дану справу, судам необхідно було з'ясувати, чи може позивач скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання.

При цьому, Верховний Суд віддає належне ролі, яку мають відігравати в цьому державні органи та органи місцевого самоврядування. Також, Суд вважає природним, що в такій складній і клопітній сфері, якою є сфера розвитку великих міст, державним органам та органам самоврядування слід надавати широку свободу розсуду, щоб уможливити реалізацію містобудівної політики. Незважаючи на це, Верховний Суд зазначає, що в даному питанні необхідно встановити чи було забезпечено необхідну рівновагу у спосіб, який узгоджується з правом скаржника на "мирне володіння (своїм) майном", як цього вимагає перше речення статті 1 Протоколу Першого Конвенції ЄСПЛ.

Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду про неможливість ідентифікації, який саме об'єкт нерухомості належав позивачу на праві власності, виходячи з тих доказів, які були надані позивачем до справи. Також, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не було надано ані до місцевого господарського суду, ані до апеляційного господарського суду будь-яких правовстановлюючих документів на нежитлові споруди - нежитлові приміщення магазину літ. "А-1" №2/52, розташованого за адресою: місто Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок), які є предметом позову у даній справі.

29. В рішенні у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції ЄСПЛ у справах, що стосуються втручання в майнові права особи: чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції; чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства; чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства; чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містяться також у рішеннях ЄСПЛ у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови".

З0. Суд виходить з того, що діяльність державних органів чітко регламентована законодавством, а прийняття рішення державними органами з виходом за межі наданої йому компетенції, в даному випадку рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013 щодо знесення майна позивача, повинно враховувати наслідки його прийняття.

Фактично, наслідком прийняття зазначеного рішення є знищення майна позивача іншим органом державної влади (Адміністрацією Комінтернівського району міста Харкова), без застосування жодних компенсаційних заходів від втрати майна. Суд зазначає, що така діяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом, зокрема, статтею 41 Конституції України. При цьому, особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені діяльністю компетентних державних органів, а також має право на компенсацію за шкоду, заподіяну скаржнику в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування.

Підстави та порядок відшкодування такої шкоди прямо передбачені як положеннями Конституції України, так і положеннями Цивільного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

31. Також, Верховний Суд звертає увагу, що судами попередніх інстанцій встановлено, що знесення на виконання рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013 було фактично здійснено представниками Адміністрації Комінтернівського (в даний час Слобідського) району міста Харкова, зокрема, згідно з пунктом 3 рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013, голів адміністрацій районів Харківської міської ради було зобов'язано забезпечити організацію та виконання робіт по звільненню території районів міста Харкова із залученням комунальних підприємств міста та інших підприємств, організацій, про що зазначав відповідач під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Отже, зазначену норму права слід прийняти до уваги судам при розгляді спору про відшкодування шкоди, завданої незаконним знесенням майна позивача у даній справі.

32. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Бездіяльність виконавчого комітету Харківської міської ради щодо встановлення чіткого порядку компенсації завданої шкоди особам, які правомірно володіли майном, знищеним під час реалізації рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради №363 від 12.06.2013 не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу "належного урядування" в цій частині, дана проблема шляхом прийняття відповідного рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради вирішена не була.

33. В рішенні Європейського суду з прав людини "Зеленчук та Цицюра проти України" від 22.05.2018 зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Будь-яке втручання у здійснення прав, викладених у Конвенції, має переслідувати законну мету. Аналогічним чином повинні діяти органи державної влади та місцевого самоврядування, їх дії повинні бути законно виправданими щодо їх діяльності. Принцип "справедливого балансу", закладеного в статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, сам по собі передбачає наявність загального інтересу спільноти. Крім того, слід підкреслити, що різні правила закріплені у статті 1 Протоколу №1 неконкретні в тому сенсі, що і друге і третє правила стосуються тільки конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном. Одним з наслідків цього є те, що наявність публічного інтересу, необхідних відповідно до другого речення, або загальних інтересів, згаданих у другому абзаці, є наслідком принципу, закріпленого в першому реченні, так що втручання у здійснення права на безперешкодне користування майном за змістом першого речення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції має також переслідувати мету в суспільних інтересах (див. Алішич та інші проти Боснії та Герцеговини, Хорватії, Сербії, Словенія і колишня Югославська Республіка Македонія [ГК], немає. 60642/08, § 105, ЄСПЛ 2014).

34. Верховний Суд звертає увагу на те, що судом першої інстанції надано оцінку копіям письмових доказів, які не оформлено відповідно до вимог статті 36 ГПК України в редакції до 15.12.2017, чинній на момент прийняття рішення від 30.05.2017, та пункту 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлення документів" (ДСТУ 4163-2003), який затверджено наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не виправив процесуальних помилок суду першої інстанції та застосував вибірковість при оцінці доказів у справі.

35. У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи … є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення ЄСПЛ у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами" і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення ЄСПЛ від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення ЄСПЛ у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).

Верховний Суд вважає, що таким доводом у даній справі є преюдиційні обставини, встановлені за наслідком прийняття рішення суду від 03.07.2015 в адміністративній справі №641/13662/14-а, яке набрало законної сили, та всупереч вимогам частини 4 статті 75 ГПК України, не були прийняті до уваги господарським судом при розгляді справи №922/1899/16.

36. В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. (Рішення ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та Рішення ЄСПЛ у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії").

Суд вважає, що неповно дослідивши обставини справи на предмет доведення позивачем прав власності на спірне майно, знесене за рішенням відповідача-1 (що ним не заперечується), без застосування компенсаційних заходів, не встановивши коло осіб та їх ролі у завданні шкоди позивачу, не застосувавши в повному обсязі національні та міжнародні правові механізми захисту права власності, суди не забезпечили належного захисту права позивача на мирне володіння своїм майном.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

37. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 15-16 даної постанови, Суд вважає обґрунтованими, з огляду на висновки згідно з пунктами 25-36 мотивувальної частини постанови. У зв'язку з допущеними процесуальними порушеннями в оцінці доказів судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд не вважає за можливе прийняти у справі власне рішення або залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. З огляду на зазначене та наявність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення Господарським судом Харківської області та Харківським апеляційної господарським судом, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з переданням справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи, судам належить врахувати висновки на предмет застосування норм матеріального права, здійснити повну та неупереджену оцінку доказів та обставин справи та, виходячи із зазначеного, дійти висновку про можливість задоволення позовних вимог у даній справі.

В. Судові витрати

39. У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги та переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати Верховним Судом не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Торговельної фірми "Спортивний одяг" Товариство з обмежено відповідальністю задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2017 у справі №922/1899/16 скасувати.

Справу №922/1899/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк