Справа  № 2-3746/ 2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня  2009  року             Індустріальний  районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого  судді   -      Слюсар Л.П.

                 при секретарі             -      Баштаненко І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду  м. Дніпропетровська цивільну  справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про розірвання шлюбу суд , -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу, в позовній заяві і у судовому засіданні посилався на те, що 22 червня 1996 року він зареєстрував шлюб з відповідачкою. Від шлюбу є син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. З жовтня 2002 року між ним та відповідачкою припинені шлюбні відносини і ведення спільного господарства.  Причиною розпаду сім’ї  - відсутність спільних поглядів на сімейне життя. Повне непорозуміння один до одного,  що  спричинило  втрату кохання та поваги. На сьогоднішній день сторони проживають окремо. Позивач знаходиться у фактичних шлюбних стосунках з іншою жінкою.  Примирення не можливе.  Після розірвання шлюбу син буде проживати з відповідачкою. На його утримання з позивача стягуються аліменти в судовому порядку.   Спору про розділ майна не має.  Просив шлюб розірвати.  

Відповідачка в судове засідання з’явилася. Позовні вимоги визнала. Просила шлюб розірвати  в зв’язку з фактичним припиненням  шлюбних відносин.

 Виходячи із наведеного, суд  вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

 Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст.174 цього Кодексу.  Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.  

Так, в судовому засіданні встановлено, що між сторонами 22 червня 1996 року в  відділі  реєстрації актів громадського стану виконкому Індустріальної районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, актовий запис № 307, був зареєстрований шлюб. Від спільного життя є син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.  Судом встановлено, що сторони з жовтня 2002 року проживають окремо, спільне господарство не ведеться,  примирення не можливе. Майновий спір відсутній. Спір про місце проживання дитини відсутній.  

Причиною розпаду сім’ї є  різні  погляди на життя, побутові питання, питання виховання дитини, що послужило  підставою до того, що між сторонами були втрачені почуття любові та поваги, що і призвело у підсумку до остаточного розпаду сім’ї.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін.

При постановленні рішення, суд враховує те, що сторони наполягають на розірванні шлюбу, сімейно-шлюбні відносини припинені, а тому приходить до висновку про те, що сім’я сторін розпалася остаточно та відновлена бути не може.

Тому суд вважає за необхідне позов задовольнити та розірвати шлюб, судові витрати віднести за рахунок позивача.

Приймаючи до уваги вищевикладене та керуючись ст.ст. 104, 110 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 3,7,10, 11, 15, 57,88, 130,174,  212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Трофімова) ОСОБА_5, зареєстрований 22 червня 1996 року в  відділі  реєстрації актів громадського стану виконкому Індустріальної районної ради народних депутатів                       м. Дніпропетровська, актовий запис № 307, які мають неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 - розірвати.

Стягнути  при видачі  свідоцтва про  розірвання шлюбу в органах РАЦС в прибуток держави з ОСОБА_1 державне мито в розмірі 17 грн. 00 коп., ОСОБА_2 від сплати державного мита  звільнити.

 Рішення може  бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги,  або без подання заяви про апеляційне оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з  дня проголошення рішення.

              Суддя:                                                                                       Л.П. Слюсар