ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/7520/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Пєскова В.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2017

у справі № 904/7520/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення 97 929, 72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 97 929, 72 грн., з яких: 94 584, 60 грн. плати за користування вагонами та 3 345, 12 грн. збору за зберігання вантажу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 (суддя Петренко Н.Е.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 (колегія суддів у складі: Пархоменко Н.В. - головуючий, Коваль Л.А., Чередко А.Є.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 94 584, 60 грн. плати за користування вагонами та 3 345, 12 грн. збору за зберігання вантажу.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 (колегія суддів у складі: Кондратова І.Д. - головуючий, Вовк І.В., Стратієнко Л.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 скасовано, а справу № 904/7520/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що незважаючи на те, що предметом спору у справі, в тому числі є стягнення плати за користування спірними вагонами за час затримки вагонів за період з 08:20 15.03.2016 до 05:00 20.03.2016 на станції призначення Терни, і у розрахунку позовних вимог позивач посилався на те, що ці нарахування ним здійсненні, в тому числі на підставі актів загальної форми ГУ-23 № 1329 від 15.03.2016, № 1340 від 16.03.2016, № 1373 від 17.03.2016, № 1378 від 17.03.2016, № 1419 від 20.03.2016, суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. ст. 32 -34, 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) без дослідження та оцінки цих доказів (в матеріалах справи відсутні ці акти) визнали розрахунок позивача обґрунтованим та задовольнили позов в повному обсязі. Фактично суди неправильно визначили предмет та підстави позову, внаслідок чого обставини в частині нарахування плати за користування на станції призначення Терни (за час затримки вагонів за період з 08:20 15.03.2016 до 05:00 20.03.2016) судами не встановлювалися, а перевірялися та досліджувалися лише обставини затримки вагонів на підходах до станції призначення відповідно до наказу № 426 від 10.03.2016. Крім цього, в порушення вимог ст.ст. 4, 43, 43 ГПК України суди не надали жодної оцінки запереченням відповідача стосовно того, що акти загальної форми №№ 1222, 1225, 1292, 1295, 1297, 1302, 1310, 1311, 1313, 1316, 1321, 1323, 1325, 1345 не можуть підтверджувати зайнятість колій станції Терни 10.03.2016 у 04:00, оскільки зазначені в них вагони ще перебували на шляху слідування, а акти №№ 1266, 1291, 1293, 1294, 1296, 1303 - 1305, 1314-1315, 1320, 1324, 1346-1347 не можуть підтверджувати затримку відповідачем забирання на свою під'їзну колію вказаних у них вагонів, оскільки в цей період часу ці вагони в комерційному і технічному відношенні не були готові до видачі на під'їзний шлях ПрАТ "Південний ГЗК".

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2017 (суддя Назаренко Н.Г.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 94 584, 60 грн. плати за користування вагонами та 3 345, 12 грн. збору за зберігання вантажу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (колегія суддів у складі: Білецької Л.М. - головуючого, Науменка І.М., Кощеєва І.М.) рішення місцевого господарського суду змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 43 558, 92 грн. плати за користування вагонами та 1 672, 56 грн. збору за зберігання вантажу.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про часткове задоволення позову. Так доводи скаржника зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції, що затримка вагонів по наказу № 426 після 23-10 год. 12.03.2016 мала місце з причин, які не залежали від відповідача, як вантажовласника, а виникла в результаті невиконання залізницею вимог п. 12 Інструкції оформлення затриманих поїздів на підходах до станції призначення на Придніпровській залізниці та п. 11 Порядку оформлення затриманих поїздів, що складаються з завантажених вагонів, порожніх власних (орендованих) вагонів і вагонів власності державних вагонних компаній з ознакою "УТЛЦ" на підходах до станції призначення на Криворізькій дирекції залізничних перевезень, у зв'язку з чим плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу згідно з наказом № 426 повинна розраховуватись з 10.03.2016 з 04-00 год. по 14.03.2016 23-10 год.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2018 (колегія суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Білоус В.В., Жуков С.В.) відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 30.03.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції встановив всі необхідні обставини для правильного вирішення спору, та на підставі повного та всебічного дослідження доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позову.

У зв'язку з відпусткою судді Жукова С.В. 03.05.2018 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 03.05.2018 для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Пєсков В.Г., Білоус В.В.

Відповідно до ч. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відносини щодо подачі і забирання вагонів між ДП "Придніпровська залізниця" та ПАТ "Північний ГЗК" здійснюються на підставі договору № ПР/М-12-2/14-1438НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Терни і Рядова ДП "Придніпровської залізниці" від 21.09.2012.

Додатковою угодою № 2 від 15.12.2015 внесено зміни до договору № ПР/М-12-2/14-1438НЮдч від 21.09.2012 в частині заміни сторони договору - з ДП "Придніпровська залізниця" на ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця".

У березні 2016 року за накладною № 42267898 позивачем було прийнято до перевезення на адресу відповідача (одержувача) порожні власні вагони. На шляху прямування, відповідно до вимог п.п. 9, 10 Розділу III Правил користування вагонами та контейнерами (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України 25.02.1999 № 113, вагони було затримано на підставі наказу № 426 від 10.03.2016 через зайнятість колій станції призначення Терни у зв'язку з неприйняттям вантажу відповідачем (одержувачем) на свою під'їзну колію. За весь час затримки вагонів з вини вантажовласника було нараховано плату за користування за відомостями ф. ГУ-46 №№ 16039126, 21039136, 18039132, 18039127, 17039126, 16039122, 16039125, 16039121, 15039120 та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою ФДУ-92 № 23039026.

Відомості плати ф. ГУ-46 та накопичувальну картку ф. ФДУ-92 відповідачем було підписано з запереченнями, згідно з якими останній не визнає своєї вини в затримці спірних вагонів.

Наказ про затримку спірних вагонів на підході до станції призначення було видано через наявність на коліях станції призначення Терни неприйнятих відповідачем вагонів, що надійшли на його адресу. За цим фактом станцією затримки Жовті Води - І, у порядку, передбаченому п.п. 9,10 Розділу III Правил, складено відповідний акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 18 від 10.03.2016, акт загальної форми ГУ-23 № 18 від 10.03.2016.

Посилаючись на п. 15 договору, ст.ст. 46, 119, 125 Статуту залізниць України, п.п. 3, 4, 6, 8, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, абз. 3 п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644) та зазначаючи про те, що відповідно до всіх перелічених вище нормативних вимог позивачем було оформлено відповідні акти форми ГУ-23а, ГУ-23, на підставі яких розраховано плату за користування затриманими вагонами в сумі 94 584, 60 грн. та збір за зберігання вантажу в сумі 3 345, 12 грн., останній звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі місцевий господарський суд виходив з того, що вина відповідача у зайнятості колій станції призначення Терни, що стало причиною неможливості доставки вантажу до станції призначення, підтверджується актами загальної форми ГУ-23, а факт затримки вагонів на станції Жовті Води в очікувані під вантажні операції з вини відповідача підтверджується актом про затримку вагонів форми ГУ-23а № 18 від 10.03.2016, актом загальної форми ГУ-23 № 18 від 10.03.2016, у зв'язку з чим відповідно до ст.ст. 119, 121 Статуту залізниць України, п.п. 3, 13, 16 Правил користування вагонами і контейнерами, п.п. 5, 8 Правил зберігання вантажів відповідач зобов'язаний сплатити залізниці плату за користування вагонами та збереження вантажу, оскільки така затримка сталась саме з вини відповідача.

В свою чергу, змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд виходив з того, що затримка вагонів за наказом № 426 після 23-10 год. 12.03.2016 мала місце з причин, які не залежали від відповідача, як вантажовласника, а виникла в результаті невиконання залізницею вимог п. 12 Інструкції оформлення затриманих поїздів на підходах до станції призначення на Придніпровській залізниці та п. 11 Порядку оформлення затриманих поїздів, що складаються з завантажених вагонів, порожніх власних (орендованих) вагонів і вагонів власності державних вагонних компаній з ознакою "УТЛЦ" на підходах до станції призначення на Криворізькій дирекції залізничних перевезень, у зв'язку з чим плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу згідно з наказом № 426 повинна розраховуватись з 10.03.2016 з 04-00 год. по 14.03.2016 23-10 год. (з урахуванням чого плата за користування вагонами становить 43 558, 92 грн., а збір за зберігання вантажу - 1 672, 56 грн.)

Проте колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає висновки апеляційного господарського суду передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так ст. 908 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 307 ГК України встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 46 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 N 457 (далі - Статут) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Статтею 119 Статуту, зокрема, визначено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Статтею 129 Статуту унормовано, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Відповідно до п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 розділу ІІІ Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,90грн. за добу. У всіх випадках неповна доба округляється до повної.

Відповідно до п. 12 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, загальний час, за який вантажовласником вноситься плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Пунктом 8 цих Правил передбачено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Судами обох інстанцій встановлено, що вагони, які прямували на адресу одержувача за залізничними накладними, наведеними у тексті позовної заяви, були затримані на шляху прямування, а саме на ст. підходу Жовті Води - I, згідно з наказом № 426, про що було складено акти форми ГУ-23а та акт загальної форми ГУ-23.

В свою чергу дійшовши висновку про те, що що плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу згідно з наказом № 426 повинна розраховуватись з 10.03.2016 з 04-00 год. по 14.03.2016 23-10 год. та становить 67-10 год., внаслідок чого плата за користування вагонами становить 43 558, 92 грн., а збір за зберігання вантажу - 1 672, 56 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент затримки вагонів на ст. Жовті Води - I під час дії спірного наказу №426 (діяв з 10.03.2016 04-00 год. по 14.03.2016 20-15 год.) раніше відправлено поїзди, що були затримані пізніше, а саме за наказом № 439 (діяв з 12.03.2016 09-12 год. по 12.03.2016 23-10 год.).

Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, затримка вагонів за наказом № 426 після 23-10 год. 12.03.2016 мала місце з причин, які не залежали від відповідача, як вантажовласника, а виникла в результаті невиконання залізницею вимог п. 12 Інструкції оформлення затриманих поїздів на підходах до станції призначення на Придніпровській залізниці та п. 11 Порядку оформлення затриманих поїздів, що складаються з завантажених вагонів, порожніх власних (орендованих) вагонів і вагонів власності державних вагонних компаній з ознакою "УТЛЦ" на підходах до станції призначення на Криворізькій дирекції залізничних перевезень.

Такі дії залізниці, як зазначив суд апеляційної інстанції, порушили інтереси вантажовласника, оскільки нарахування проводяться від кількості затриманих вагонів а також залежно від терміну затримки збільшуються відповідні тарифи нарахування за користування вагонами та збір за зберігання вантажу.

Разом з тим, відповідно до ст. 34 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови) господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, необхідно враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування у справі.

Колегія суддів касаційної інстанції також зауважує, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Не вдаючись до вирішення питання про достовірність наявних у матеріалах справи доказів, про перевагу одних доказів над іншими, а також їх додаткової перевірки, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилаючись на наказ № 439 від 12.03.2016 суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про те, що він в матеріалах справи відсутній та не має відношення до затримки спірних вагонів за наказом № 426 від 10.03.2016.

Крім цього, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

У статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

При цьому принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, № 5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Колегія суддів касаційної інстанції також зазначає, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи. Це право, у свою чергу, базується на стандарті відкритого й прозорого здійснення правосуддя, а отже, покликане захищати осіб від свавілля та зловживань у процесі судочинства. При цьому мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, а належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний перегляд справи.

В свою чергу апеляційний господарський суд дійшовши висновку про те, що плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу становлять 43 558, 92 грн. і 1 672, 56 грн. відповідно, та змінивши рішення місцевого господарського в частині цих сум, жодним чином не обґрунтував порядок такого розрахунку та на підставі яких доказів його здійснив, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити правильність вказаного висновку.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також положення ч. 4 ст. 310 ГПК України, постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі № 904/7520/16 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі № 904/7520/16 скасувати.

Справу № 904/7520/16 направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ткаченко Н.Г.

Судді: Білоус В.В.

Пєсков В.Г.