Справа №489/3128/18 16.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 489/3128/18

Номер провадження 22-ц/784/1150/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

16 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва під головуванням судді Румянцевої Н.О., в приміщенні цього ж суду 05 червня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», ОСОБА_4 про визнання дій незаконними та скасування державної реєстрації права власності,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_2 пред'явила позов до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» (далі - КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу») та ОСОБА_4, в якому просила:

визнати незаконними дії ОСОБА_4 щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., які розташовані на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1;

визнати незаконними дії Миколаївської філії КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., які розташовані на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 40971689 від 07 травня 2018 року про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., які розташовані на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, винесеного державним реєстратором Миколаївської філії КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» за номером запису про право власності 26032699;

зобов'язати державного реєстратора Миколаївської філії КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» поновити запис про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2

У червні 2018 року позивач ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3, звернулась до районного суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що зміна права власності на зазначений об'єкт нерухомості суттєво ускладнить виконання судового рішення у випадку задоволення позову у цій справі, а розпорядження та користування спірним майном може призвести до погіршення технічного стану та відповідно до зменшення вартості майна.

Посилаючись на викладене позивач ОСОБА_2 просила:

заборонити ОСОБА_4 користуватися, розпоряджатися та вчиняти дії, спрямовані на відчуження нежитлових приміщень, загальною площею 235.4 кв.м., які розташовані на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_4 на праві приватної власності, до набрання рішенням законної сили;

заборонити органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., які розташовані на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_4, за іншими особами до набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 травня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі.

Наступною ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05 червня 2018 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є необґрунтованими обставини необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів з таким висновком районного суду не погоджується виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим у цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою заявника має право вжити заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладанням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії або забороною іншим особам вичиняти дії щодо предмета спору.

Про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено в установленому порядку.

Процесуальним законом визначено обов'язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред'явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Також, відповідно до роз'яснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.

Приймаючи заяву до розгляду та вирішуючи питання про відмову в забезпеченні позову, суд не звернув належної уваги на вимоги закону та роз'яснення зазначеної постанови Пленуму Верховного Суд у України, а також на обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, щодо якої вона просить ухвалити судове рішення, зводиться до визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» про державну реєстрацію прав та обтяжень від 03 травня 2018 року, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (нежитлові приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., які розташовані на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1) за ОСОБА_4, а також зобов'язання державного реєстратора скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис НОМЕР_1 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на обумовлене нерухоме майно.

Отже, між сторонами виник спір з приводу правомірності реєстрації КП «Реєстрація нерухомості і бізнесу» права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_4 та оскільки, останній, як особа, за якою зареєстровано право власності на вищевказане нерухомого майна, може розпорядитись ним на власний розсуд, колегія суддів вважає, що існує очевидна небезпека відчуження цього нерухомого майна, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів позивача.

Щоб уникнути цього, і слід застосувати у визначеному позивачем обсязі заходи забезпечення позову, які б унеможливили розпорядження та відчуження нерухомого майна.

З метою недопущення цього, на думку колегії, суддів районний суд, не тільки міг, але й зобов'язаний був вирішити питання про забезпечення позову.

При цьому апеляційним судом також враховується, що нерухоме майно, являлось власністю позивача, а згодом, не дивлячись на наявний та не вирішений судовий спір, вказане нерухоме майно набуло іншого власника - ОСОБА_4, правомірність набуття якого заперечує попередній власник, вважаючи вибуття майна з її володіння незаконним, тобто існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Посилання районного суду на те, що ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 10 травня 2018 року в іншій справі вже накладено арешт на спірне нерухоме майно, жодним чином не впливає на вирішення такої заяви в зазначеній справі.

За такого, висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову є помилковим, а посилання на відсутність належних та допустимих доказів наявності очевидної загрози порушенню прав та інтересів ОСОБА_2 є необґрунтованим.

На підставі викладеного та у відповідності до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з постановленням нового судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 слід задовольнити частково та застосувати заходи забезпечення його позову шляхом заборони ОСОБА_4 здійснювати будь-які дії, що спрямовані на відчуження нежитлового приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., розташованого на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1, до набрання судовим рішенням законної сили у даній справі, а також заборони органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо вказаного нерухомого майна, до набрання судовим рішенням законної сили у даній справі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05 червня 2018 року - скасувати та постановити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», ОСОБА_4 про визнання дій незаконними та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії, спрямовані відчуження нежитлового приміщення, загальною площею 235.4 кв.м, розташованого на першому поверсі житлового будинку за АДРЕСА_1, до набрання судовим рішенням законної сили у даній справі.

Заборонити органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо нерухомого майна - нежитлового приміщення, загальною площею 235.4 кв.м., розташованого на першому поверсі житлового будинку за літ.А-5 по АДРЕСА_1, до набрання судовим рішенням законної сили у даній справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 17 липня 2018 року