Справа № 347/2085/16

Провадження № 22-ц/779/827/2018

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.

секретаря Бойчука Л.М.,

за участю представника апелянта ОСОБА_1, представника відділу Державної виконавчої служби Йоника І.М., представника заявника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_4 на неправомірні дії Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Верховинського районного суду, постановлену суддею Бучинським А.Б. 25 квітня 2018 року в смт. Верховина, Івано-Франківської області, повний текст якої складено 27 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася зі скаргою на дії державного виконавця, обґрунтовуючи вимоги тим, що на виконанні в Косівському районному відділі державної виконавчої служби перебуває виконавчий лист, виданий Косівським районним судом на підставі рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошових коштів за договором позики. В ході здійснення виконавчого провадження, державним виконавцем виявлено ряд майна, належного їй як боржнику, на яке накладено арешт, а саме житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,25 га, цільове призначення якої будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельна ділянка, площею 0,111 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства. В подальшому державним виконавцем звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, виділену для обслуговування цього будинку, а також розпочато процедуру реалізації цього майна на торгах. Однак при визначенні переліку майна, на яке може бути звернуто стягнення, державним виконавцем порушено ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», так як в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. Оскільки на той час у власності скаржника була окрема від будинку земельна ділянка, яка не перебувала під обтяженнями, та щодо якої не діяв державний мораторій на відчуження земель, тому саме на неї державним виконавцем слід було звернути в першу чергу стягнення.

З урахуванням уточнень до скарги, викладених у заяві від 28.09.2017 року, остаточно просила визнати неправомірними дії державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області при визначенні порядку звернення стягнення на об'єкти належного їй нерухомого майна під час здійснення виконавчого провадження ВП № 49007300, відкритого по виконавчому листу №347/868/15-ц, виданому 09.10.2015 Косівським районним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 272 724,00 грн. боргу за договором позики та 243, 60 грн. судового збору.

Зобов'язати державного виконавця та начальника виконавчої служби вчинити дії щодо звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна у відповідності до вимог ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернувши в першу чергу стягнення на належну їй на праві власності окрему від будинку земельну ділянку, площею 0,111 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.2-6, том.1, 165-166, том.1)

Ухвалою Верховинського районного суду від 25 квітня 2018 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області при визначенні порядку звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна боржника ОСОБА_4 під час здійснення виконавчого провадження ВП №49007300 з виконання виконавчого листа №347/868/15-ц, виданого 09.10.2016 Косівським районним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу за договором позики в розмірі 272724, 00 грн. та судових витрат. В решті скаргу залишено без розгляду. (а.с.31-23, том.2)

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що виконуючи свої обов'язки, державний виконавець діяв виключно у межах правових норм, які діяли на момент звернення до виконання виконавчого листа. Відповідно до ч.5 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент вчинення таких дій), черговість стягнення коштів та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Державний виконавець тільки описав все майно, в тому числі і земельну ділянку площею, 0111 га, однак не проводив його реалізації і дії щодо реалізації майна не могли бути оскаржені, так як вони на той час не проводились та були заборонені ухвалою суду. Отже, державний виконавець не допустив будь-якого порушення закону, що підтверджується судовими рішеннями, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_4 немає.

Також апелянт звертає увагу на те, що суд,визнавши дії державної виконавчої служби незаконними, не зобов'язав орган державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), що передбачено вимогами ст.451 ЦПК України.

Прийняті за аналогічними скаргами судові рішення, наявність в один і той же період декількох ідентичних вимог заявника, пропуск строку для подачі скарги та відсутність клопотання про його поновлення, відсутність правових підстав для відмови чи зупинення електронних торгів, передача йому у власність спірного майна, тривалість розгляду скарги - всі ці обставини свідчать про безпідставність вимог поданої скарги, втрату їх актуальності та відсутність будь-якої юридичної сили.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у випадку оскарження дій державного виконавця в процедурі проведення реалізації майна боржника, такі вимоги повинні розглядатися у позовному провадженні.

Просить ухвалу суду скасувати, скаргу ОСОБА_4 залишити без розгляду (а.с.30-33, том.2).

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не скористалася.

Заявником ОСОБА_4 та відділом Державної виконавчої служби ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржується.

У судове засідання апелянт ОСОБА_5 та заявник ОСОБА_4 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, їх представництво у суді апеляційної інстанції забезпечено.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності апелянта та заявника.

Вислухавши пояснення представника апелянта, представника (начальника) відділу Державної виконавчої служби, представника заявника, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи частково скаргу, суд виходив з положень ст.ст. 447, 450-451 ЦПК України, ч.1 ст.50 Закону України (в редакції на момент вчинення виконавчих дій), суд встановивши неправильне визначення державним виконавцем порядку звернення стягнення на майно боржника (розпочато процедуру стягнення на житловий будинок, в якому проживала боржник та земельну ділянку, розташовану під цим же будинком, в той час як у власності боржника перебувала окрема земельна ділянка), внаслідок чого порушено право боржника, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги в цій частині. При тому суд зазначив, що не може покласти на державного виконавця обов'язок щодо вибору іншого майна, на яке слід звернути стягнення з метою виконання рішення суду, оскільки на даний час рішення суду фактично є виконаним, до стягувача перейшло право власності на інше майно боржника, що є підставою для перегляду законності таких дій в судовому порядку у позовному провадженні. Врахувавши ряд обставин, які протягом тривалого часу розгляду скарги істотно змінилися, суд залишив скаргу в частині покладення обов'язку на державного виконавця та начальника виконавчої служби вчинити дії щодо звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна у відповідності до вимог ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернувши в першу чергу стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, площею 0,111 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в АДРЕСА_1 без розгляду, роз'яснивши заявнику можливість вирішення спору у порядку позовного провадження.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.447 ЦПК України в редакції Закону, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Аналогічна норма містилася у ст. 383 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року).

Згідно ч. 2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Судом встановлено, що рішенням Косівського районного суду від 04 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг у розмірі 272742 грн. за договором позики та 243,60 грн. судового збору. Дане рішення набрало законної сили, Косівським районним судом 09.10.2015 видано виконавчий лист № 347/868/15-ц, який звернений до примусового виконання і знаходився на виконанні у Косівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Згідно матеріалів виконавчого провадження №54/7 постановою№49007300 від 13 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження та боржнику запропоновано самостійно виконати виконавчий документ та надати підтверджуючі документи про добровільне виконання рішення суду до 20 жовтня 2015 року.

Під час відкриття виконавчого провадження постановою державного виконавця накладено арешт на все майно ОСОБА_4

За змістом копії акту опису й арешту майна від 28 жовтня 2015 року, державним виконавцем Стефураком Р.М. при примусовому виконанні виконавчого листа №347/686/15-ц, виданого 09 жовтня 2015 року Косівським районним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 272 742 грн. боргу за договором позики та 243,60 грн. сплаченого судового збору, описано, накладено арешт на майно ОСОБА_4 з встановленням обмеження права користування майном, яке полягає у забороні відчуження, розтраті та пошкодження, а саме на домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами)за адресою - АДРЕСА_1, зальна площа - 139,6 кв.м., житлова площа - 84,0 кв.м., а також на земельну ділянку (для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд)за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_2, площа - 0,25 га. Це майно зазначено у копії акту двома позиціями. (а.с.7-10 том 1)

При цьому, як вбачається з наявної копії та оглянутого оригіналу у суді апеляційної інстанції акту опису й арешту майна від цієї ж дати (28 жовтня 2015 року), який міститься в матеріалах виконавчого провадження, державним виконавцем було виявлено, окрім зазначеного майна, також земельну ділянку, площею 0,111 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 належну боржнику ОСОБА_4 При тому перелік майна у акті зазначений трьома позиціями. (а.с.106-107 том 1)

Надалі державним виконавцем розпочато процедуру реалізації арештованого майна, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, постановою від 01.03.2016 призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності (а.с.108).

З інформаційного повідомлення ТОВ «Буковина-Експерт» від 21.03.2017 року, наданого на вимогу начальника Косівського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 14.03.2017р., встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_4, загальною площею 0,111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_1 становить 5500 грн. Вартість реалізації земельної ділянки буде перевищувати її ринкову вартість (а.с.88, 86 т.1).

З відповіді інформаційних агентств «Компас» та «РІО», виходить, що вартість земельної ділянки загальною площею 0,111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_4, найдоцільніше визначати по її нормативній оцінці, тому що ринок аналогічних земельних ділянок в с.Вербовець не розвинутий. Ринкова вартість земельної ділянки становить від 5000 до 5500 грн (а.с.87, 89 том 1)

З довідок Вербовецької сільської ради №928 та №929 року від 12.05.2017 виходить, що земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_2 площею 2500 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 та НОМЕР_1, площею 1110 кв.м., що розташована за адресою вул. Тикинюка, Косівського району не являються паєм, жодні обмеження (обтяження) сервітути не накладались. Земельні ділянки не відносяться до меліорованих земель. (а.с.90 том 1)

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкта нерухомого майна, сформованої станом на 02.04.2018 року, встановлено, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Вербовецькою сільською радою 24.06.1994 року, є власником земельної ділянки, загальною площею 0,111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_1. Державна реєстрація права власності здійснена 26.06.2015 року. Ця земельна ділянка знаходилася під обтяженням на підставі договору іпотеки від 24.07.2007р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6, дата державної реєстрації обтяження - 24.07.2007р. Крім того, обтяження виникли і на підставі постанов про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно № 47207659, виданої 10.04.2015 року старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Стефураком Р.М., та № 49007300, виданої 13.10.2015 року старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Титик Г.С. (а.с.220-221 т. 1).

Заявником ОСОБА_4 подані суду відомості про усе наявне у неї майно (житловий будинок та дві земельні ділянки) на час здійснення виконавчого провадження, час набуття у власність цього майна та знаходження його під обтяженням, із яких встановлено, що усе майно, належне їй, знаходилося під арештом згідно постанов державних виконавців від 26.06.2015 р. та 13.10.2015 р., а також обидві земельні ділянки були обтяжені договором іпотеки від 24.07.2007р. (а.с.231-245 том 1)

07 листопада 2016 року зареєстровано проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна (лот 180793): будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2.

Згодом за результатами електронних торгів право власності на це майно набув стягувач ОСОБА_5, що не оспорюється сторонами у судовому засіданні.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі.

Основним завданням реалізації права на справедливий суд після ухвалення судового рішення є його виконання у добровільному чи примусовому порядку.

З 05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, згідно п.п. 6 та 7 Прикінцевих та перехідних положень якого рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно ст.1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В силу пункту 6 частини 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Аналогічні положення містилися у статті 1, у п. 5 частини 3 статті 11Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV.

Як виконавче провадження, так і процедура звернення стягнення на майно ОСОБА_4 розпочаті під час чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV. Зокрема, постановою державного виконавця накладений арешт на усе майно ОСОБА_4, а також описане й арештоване її майно, про що складений акт від 28 жовтня 2015 року. Оцінка та реалізація майна здійснювалася після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, відповідно до якого здійснювалися виконавчі дії з реалізації майна.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржник був передбачений ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, під час чинності якого виявлялося майно боржника та складався акт опису й арешту майна від 28.10.2015 року.

Так, за змістом частин 1, 5-8 зазначеної статті звернення стягнення на майно боржник аполягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускалося за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника могло бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищувала розмір заборгованості боржника заставодержателю. Реалізація заставленого майна здійснювалася в порядку, встановленому цим Законом. ( частина 1,3-5 статті 54 Закону).

Порядок накладення арешту і вилучення майна боржника передбачався положеннями статті 57 Закону, відповідно до частин 1 -3, 5 якої арешт майна боржника застосовувався для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника міг накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;проведенням опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження повинна була виноситися державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Проведення опису майна боржника повинно було здійснюватися не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, міг бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець повинен був складати акт опису та арешту майна боржника.

Визначення вартості та оцінка майна боржника регулювалася положеннями статті 58 Закону, а саме визначення вартості майна боржника проводилося державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець мав залучати суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, які провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника передбачений положеннями ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, за змістом частини 1 та 5 якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Порядок звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна фізичної особи та звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб регламентований ст. ст. 50, 53 та 56 зазначеного Закону.

В силу частин 1 та 2 статті 50 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

Порядок звернення стягнення на заставне майно передбачений положеннями статті 51 Закону1404-VIII. Так, відповідно до частин 1,3 та 4 цієї статті для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;3) наявна письмова згода заставодержателя.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно статті 56 Закону 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (частини 1,3,5 статті).

В силу положень частин 1, -3 статті 57 чинного Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016р. за № 1302/29432, затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень, з наступними доповненнями та змінами, у тому числі, яка прийняті з урахуванням набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, якою також врегульований порядок звернення стягнення на майно боржника (пункти 1,17-22, 26 розділу VIII Інструкції).

Отже, звернення стягнення на майно боржника - це процес, який полягає у виявленні, арешті, описі та оцінці майна боржника, у тому числі і земельних ділянок, надання можливості сторонам виконавчого провадження внести зауваження до оцінки. Лише після цього майно передається на торги.

За змістом ст. 181 ЦК до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі, тобто державний виконавиць повинен був провести оцінку за правилами оцінки нерухомого майна.

Оскільки редакція чинного Закону на час оцінки виявленого майна боржника ОСОБА_4 вимагала у першу чергу звернення стягнення на земельну ділянку, окрему від будинку (стаття 50 Закону), тому державний виконавець повинен був провести її оцінку за правилами оцінки нерухомого майна, тобто з використанням спеціальних знань щодо вартості майна суб»єкта оціночної діяльності (стаття 57 Закону). І лише після зауважень сторін виконавчого провадження щодо оцінки, визначати черговість стягнення (стаття 48 Закону).

Таким чином, визначаючи оцінку земельної ділянки площею 0,111 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_1 за інформацією ТОВ «Буковина-Експерт» від 21.03.2017 року, державна виконавча служба діяла не у відповідності до закону. Крім того матеріали виконавчого провадження не містять даних про те, що державним виконавцем повідомлялася боржник про оцінку цієї земельної ділянки. А також обидві земельні ділянки були обмежені іпотекою. Отже, порядок визначення черговості стягнення, передбачений законом, був порушений.

Боржником неодноразово оскаржувалися дії державного виконавця у судовому порядку. Так, в ухвалі Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, встановлений факт, що у акті опису й арешту майна від 28 жовтня 2015 року державним виконавцем Стефураком Р.М. описано, накладено арешт на майно ОСОБА_4 з встановленням обмеження права користування майном, яке полягає у забороні відчуження, розтраті та пошкодження, а саме на домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) за адресою - АДРЕСА_1, зальна площа - 139,6 кв.м., житлова площа - 84,0 кв.м., а також на земельну ділянку (для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_2, площа - 0,25 га.

Виходячи із змісту вказаної ухвали суду, боржник зазначала, що вона не погоджується з визначенням державним виконавцем майна, на яке звертається стягнення, вказуючи на наявність іншого.

Враховуючи встановлений факт, апеляційний суд оцінює критично пояснення начальника відділу Державної виконавчої служби щодо невідповідності змісту копії акту його оригіналу. Враховуючи, що державний виконавець Стефурак Р.М. на час розгляду скарги судом звільнений, а копія акта від 28.10.2015 року, вручена заявнику, містить розбіжності з його оригіналом, наявним в матеріалах справи (у оригіналі у позиції 3 зазначена земельна ділянка № НОМЕР_1, коли копія акту такої позиції не містить), дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив неправомірність дій державного виконавця.

Однак, приймаючи до уваги, що майно ОСОБА_4 на час розгляду скарги вже реалізоване з прилюдних торгів, переможцем торгів став стягувач і вніс на депозитний рахунок різницю грошових коштів від продажу арештованого майна та суми боргу, що не оспорюється учасниками справи, тому суд першої інстанції правильно обмежився задоволенням скарги в частині визнання дій державного виконавця неправомірними, залишивши без розгляду вимоги скарги в частині зобов'язання державного виконавця та начальника виконавчої служби звернути в першу чергу стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, площею 0,111 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Таке рішення суду жодним чином не обмежує прав апелянта, тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Верховинського районного суду від 25 квітня 2018 року без змін.

Поновити виконання ухвали Верховинського районного суду від 25 квітня 2018 року по справі за скаргою за скаргою ОСОБА_4 на неправомірні дії Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 липня 2018р.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

В.Д.Фединяк