Номер провадження: 22-ц/785/3732/18

Номер справи місцевого суду: 520/10412/16-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, -

встановив:

ОСОБА_2 30.08.2016 року звернулась до суду з вимогами ухвалити рішення, яким визнати дійсним договір позики під заставу майна, укладений 02.01.2007 року між нею та відповідачем і зобов'язати ОСОБА_3 продати ОСОБА_2 трикімнатну квартиру в рахунок боргу за договором позики. Під час судового розгляду справи - 30.03.2017 року ОСОБА_2 уточнила свої вимоги і надалі просила суд ухвалити рішення про визнання дійсним договору позики під заставу майна, укладений 02.01.2007 року між нею та відповідачем.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2018 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового, яким позов задовольнити, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було звернуто уваги, що відповідач був єдиним власником нерухомого майна і не перебував на той час в шлюбі; судом помилково зазначено, що заставлене нерухоме майно є єдиним житлом відповідача.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлені наступні обставини.

02 січня 2007 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договір позики під заставу майна, за умовами якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв в борг грошові кошти в сумі 65000 дол.США, що на момент укладання договору дорівнювало 328250 грн за курсом НБУ. ОСОБА_3 зобов'язався повернути 65 000 дол.США ОСОБА_2 до 02.01.2010 року. У якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 в заставу квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від12.07.2006 року. Договір позики під заставу майна сторони оформили в простій письмовій формі.

Позивач доводила, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, неодноразово просив продовжити термін повернення позики, але до сьогодні грошові кошти не повернув. Оскільки відповідач не передав їй - ОСОБА_2 заставне майно - квартиру, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відповідач пояснив, що за договором позики ОСОБА_2 свої зобов'язання виконала і передала йому - ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 65 000 дол.США. У 2010 році він частково повернув борг позивачці і сплатив їй 5000 дол.США. У зв'язку з скрутним матеріальним становищем він не має можливості виконати свої зобов'язання за договором позики у повному обсязі, але від виконання цих зобов'язань не відмовляється. Щодо застави, відповідач пояснив наступне: квартиру в заставу він передавав щоб підтвердити свою платоспроможність, передавати квартиру в рахунок погашення боргу він не має можливості, тому як ця квартира є його єдиним житлом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Нотаріальна форма договору позики не вимагається незалежно від суми договору; однак за згодою сторін договору, договір позики може бути укладений в нотаріальній формі. При цьому, посвідчення договору позики нотаріусами відбувається з дотриманням загальних правил посвідчення договорів, а саме: при вчиненні нотаріальних дій нотаріус установлює особу, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії; нотаріус зобов'язаний установити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, та наявність згоди другого з подружжя; при посвідчення правочинів нотаріус з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, та обсяг правоздатності юридичних осіб, які є учасниками правочинів.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тобто, розписка є документом, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальнику, підтверджує укладання договору позики. Розписка, якщо знаходиться у позикодавця, засвідчує факт отримання позики.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою з моменту фактичного передання речей, визначених родовими ознаками, позикодавцеві (із рук в руки) або з моменту зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця.

Статтею 1050 ЦК України визначено наслідки порушення договору позичальником. Так, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

В разі необхідності, сторони можуть забезпечити виконання договору позики заставою або іпотекою у порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Вимогами ст. 577 ЦК України, визначено «якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню». Крім того, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч.1 ст. 18 Закону Україну «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, при укладенні договору позики необхідно зазначити, що виконання зобов'язання за цим договором забезпечується заставою (іпотекою), визначити майно, яке передається у заставу (іпотеку), а також укласти окремий нотаріально посвідчений договір застави (іпотеки). До того ж, відповідно до положень ст.578 ЦК України та ст.6 ЗУ «Про іпотеку» при забезпеченні зобов'язання заставою (або іпотекою) належить отримати згоду всіх власників майна (при іпотеці згода повинна бути нотаріально посвідчена).

З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони по даній справі уклали правочин, який є нікчемним, тому як не дотримались форми правочину - нотаріальному посвідченню договору застави (іпотеки).

Ст. 220 ЦК України передбачає право сторони, що виконала правочин, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору, звернутися до суду з вимогами визнати такий правочин дійсним. Але правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги.

Доказів факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору застави (іпотеки) не надано.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеськоїобласті, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одесивід 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повне судове рішення складено 16.07.2018 року.

Суддя Р.Д. Громік