Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 367/4883/17

провадження № 61-16680св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишгородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишгородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 2009 по 2015 роки він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3

У свідоцтві про народження дитини відомості про батька дитини зазначено у порядку статті 135 СК України зі слів матері та вказано, що батьком дитини є ОСОБА_4.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати його батьком ОСОБА_3 та внести зміни до актового запису про народження дитини.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишгородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебувала справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за наслідками розгляду якої ухвалено судове рішення про відмову у позові. Вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено та ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства, однак такий спір між тими ж самими сторонами з тих самих підстав і про той самий предмет вже розглядався у судовому порядку та 09 листопада 2016 року ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили. Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги у даній справі заявлені з інших підстав, є необґрунтованими, оскільки такі підстави позову, як проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та незаперечення ОСОБА_2 проти визнання батьківства ОСОБА_1, були предметом розгляду при вирішення іншої справи, за наслідками розгляду якої ухвалено судове рішення і доказів його оскарження або скасування позивачем суду не надано.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 листопада 2016 року у справі № 367/6178/16-ц, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року у справі № 367/1965/17 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року у справі № 367/4883/17.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 листопада 2016 року йому відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини. Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось, у зв'язку із пропуском позивачем строку на апеляційне оскарження. Оскільки у справі, за наслідками якої ухвалено рішення про відмову у позові, не було проведено експертизу та у порушення статті 128 СК України не встановлено ступінь спорідненості позивача з ОСОБА_3, позивач звернувся до суду з іншим позовом, однак у відкритті провадження у справі йому було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 листопада 2016 року у зв'язку із тим, що воно не переглядалось в апеляційному порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила суд залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року, оскільки вона постановлена відповідно до норм цивільного процесуального права України та не підлягає скасуванню. Звертаючись до суду з позовом про визнання батьківства, ОСОБА_1 намагається вплинути на відповідача, провокує конфліктні ситуації та чинить тиск на її сина.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року у справі № 367/1965/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини закрито у зв'язку із тим, що вказана ухвала суду в апеляційному порядку не переглядалась.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що 09 листопада 2016 року у справі № 367/6178/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини Ірпінським міським судом Київської області у складі судді Чернова Д. Є. ухвалено рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові.

Зазначене рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 листопада 2016 року в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

26 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вишгородський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання батьківства.

Згідно із пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; та практику Суду як джерело права.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд рішення касаційним судом не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу мають місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та неспростованого характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia) від 24 липня 2003 року, п. 52).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 122 ЦПК України 2004 року суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній вище справі, оскільки судом було встановлено, що в провадженні цього ж суду перебувала аналогічна справа між тими ж сторонам про той самий предметі і з тих самих підстав, за наслідками розгляду якої судом ухвалено рішення, яке набрало законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, перевіряючи матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильно виходив із того, що підстави для задоволення позову, на які посилається у позовній заяві позивач, були предметом розгляду аналогічної справи, у якій 09 листопада 2016 року Ірпінським міським судом Київської області ухвалено рішення про відмову ОСОБА_1 у позові про визнання батьківства. ОСОБА_1 своїм правом на оскарження цього рішення в апеляційному порядку не скористався і воно набрало законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 апеляційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 листопада 2016 року не подавав через те, що пропустив визначений статтею 294 ЦПК України 2004 року строк на апеляційне оскарження, та повторно звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом про визнання батьківства, є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки пропуск процесуального строку на оскарження рішення суду першої інстанції не є підставою для повторного звернення до суду з позовом до тих самих сторін про той самий предмет і з тих самих підстав.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції не вбачається, що судом при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права.

Додані до касаційної скарги додатки, а саме: експертний висновок про біологічне батьківство, довідка про навчання дитини, фотокартки та клопотання про виклик свідків стосуються вирішення спору по суті, а тому в силу статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не досліджуються та не перевіряються.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю. В. Черняк