РІШЕННЯ

Іменем України

12 липня 2018 року

Київ

справа №9901/478/18

адміністративне провадження №П/9901/478/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - О. В. Білоуса, Бевзенка В.М., Шарапи В.М., Смоковича М.І.

за участю:

секретаря судового засідання: Головко О.В.

особа, яка відповідає за явку в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду -ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Склярук Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 16 березня 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому, просила:

1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо неповідомлення їй інформації про прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів;

1.2. зобов'язати відповідача письмово повідомити позивача про прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_8 (№С-7141/0/7-17 від 23.11.2017 року та суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_9 (№С-7141/1/7-17 від 13.12.2017 року).

1.3. стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані із розглядом справи.

2.В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що своєю протиправною відмовою назвати прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_8 та ОСОБА_9., відповідач порушив право позивача відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заявити відвід члену ВРП, який проводить перевірку скарги.

12 червня 2018 року позивач звернулась до суду із заявою про уточнення позовних вимог в частині стягнення із Вищої ради правосуддя витрат, пов'язаних із розглядом справи, в якій просила суд зобов'язати відповідача відшкодувати їй кошти, витрачені на поштові підправлення загальною сумою 125 грн 50 коп.

3.Відповідач - Вища рада правосуддя, надала відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що, з метою уникнення можливого тиску на членів Вищої ради правосуддя, інформація про доповідачів, визначених автоматизованою системою розподілу справ, а також інформація, яка стосується питань автоматизованого розподілу справ між членами Ради та міститься у протоколі, створеному автоматизованою системою, є службовою інформацією, у зв'язку з чим доступ до неї обмежений.

Позивач надала відповідь на відзив, у якій, із посиланням на статтю 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначила, що у разі, якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Разом з тим, відповідачем не обґрунтовано, яким саме чином повідомлення прізвищ та ініціалів члена ВРП, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача, може завдати шкоди його законній діяльності щодо розгляду цих скарг.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. На розгляді у Вищій раді правосуддя перебувають скарги ОСОБА_4 щодо дисциплінарних проступків суддів Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_8 та ОСОБА_9. (№С-7141/0/7-17 від 23.11.2017 року та №С-7141/1/7-17 від 13.12.2017 року).

5. Під час телефонної розмови із працівницею Управління документального забезпечення ВРП, остання відмовилась повідомити позивачу прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів.

6. 28.12.2017 року позивач звернулась до Вищої ради правосуддя із заявою , в якій просила письмово повідомити її про прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів. Дана заява була зареєстрована Вищою радою правосуддя 3.01.2018 року за №С-77/0/7-18 (а.с. 9)

7. Листом начальника управління - завідувача відділу по роботі зі зверненнями управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Секретаріату ВРП ОСОБА_6 від 01.02.2018 року за №С-77/0-3372/0/9-18 роз'яснено, що витребовувана інформація належить до службової інформації відповідно до статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому надання її позивачу не є можливим (а.с.9).

8. Не погоджуючись із такими висновками, ОСОБА_4 10.02.2018 року звернулася до Голови Вищої ради правосуддя із скаргою на неналежний розгляд заяви від 3.01.2018 року, в якій просила призначити повторну перевірку її скарги від 3.01.2018 року з урахуванням вказаних у скарзі зауважень (а.с.10).

9. Листом начальника управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Секретаріату ВРП Максімової В. від 16.02.2018 року за №С-77/1-5548/0/9-18 позивачеві повідомлено, що її заява розглянута відповідно до норм законодавства України та в межах повноважень Вищої ради правосуддя і надана відповідь листом Вищої ради правосуддя від 01.02.2018 року (а.с.10).

10. Не погоджуючись з відмовою у наданні запитуваної інформації, ОСОБА_4 звернулась до суду із вищезазначеним позовом.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

11. Конституція України.

11.1 Стаття 1. Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

11.2 Стаття 6. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

11.3 Стаття 8. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй.

11.4 Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

12.1 Стаття 13. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

13. Кодекс адміністративного судочинства України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

13.1 Частина 2 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

13.2 Стаття 6. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

14. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року №2657-XII

14.1 Стаття 5. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

14.2 Стаття 20. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

14.3 Стаття 21. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

15. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI

15.1 Стаття 1. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

15.2 Стаття 6. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

15.3 Стаття 9. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

16. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII

16.1 Стаття 1. Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

16.2 Стаття 27. Організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Вищої ради правосуддя та її органів здійснює секретаріат.

16.3 Стаття 32. Для здійснення розподілу справ у Вищій раді правосуддя, її органах діє автоматизована система розподілу справ (визначення члена Вищої ради правосуддя - доповідача).

Положення про автоматизовану систему розподілу справ затверджується Вищою радою правосуддя.

16.4 Стаття 33. Член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід.

За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену Вищої ради правосуддя може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу.

Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду.

17. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) викладено тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Аналізуючи зміст позовної заяви та матеріали справи, колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

19. Нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію» передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

До таких випадків закон відносить, зокрема, службову інформацію.

Разом з тим, відмовляючи у наданні позивачеві інформації про прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, визначеного автоматизованим розподілом для підготовки до розгляду дисциплінарних скарг позивача, Вища рада правосуддя обгрунтувала свою позицію тим, що така інформація є службовою, а тому, відповідно до норм статей 6, 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до такої інформації є обмеженим.

Зокрема, у листі-відповіді начальника управління - завідувача відділу по роботі зі зверненнями управління по роботі зі зверненнями, запитами на інформацію та забезпечення організації особистого прийому громадян Секретаріату ВРП від 01.02.2018 року зазначено, що інформація, яка стосується питань автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради правосуддя та міститься у протоколі, створеному автоматизованою системою та передує процесу прийняття рішення є службовою інформацією, у зв'язку з чим не вбачається можливим її надання.

Колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Нормами статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено коло інформації, яка відноситься до службової, та сукупність ознак, які дозволяють кваліфікувати таку інформацію як службову.

Така інформація, зокрема: 1) має міститися в документах суб'єктів владних повноважень, якщо вони пов'язані з:

а)розробкою напряму діяльності установи

б)здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади в)процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

До документів, які можуть містити таку інформацію, законодавець відносить, зокрема, доповідні записки, рекомендації, документи, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію.

Разом з тим, протокол автоматизованого розподілу є документом, що відображає результат здійснення розподілу матеріалів, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя, між її членами, та не містить інформації, яка, відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом (службової інформації).

Крім того, колегія суддів зазначає, що обмеження доступу до конкретної інформації допускається, якщо в розумінні пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вона належить до службової та за умови застосування у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 цього Закону.

Проте, надаючи відповідь позивачу, Вища рада правосуддя не дотрималась вищенаведених норм чинного законодавства, що вказує на наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо неповідомлення ОСОБА_4 інформації про прізвище та ініціали члена Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

20. В частині посилань позивача на ту обставину, що своєю протиправною відмовою відповідач обмежив право позивача, визначене статтею 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», заявити відвід члену Вищої ради правосуддя, який проводить перевірку скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи наведене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Зважаючи на те, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні запитуваної інформації, яка помилково віднесена ним до службової, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача письмово повідомити ОСОБА_4 прізвище та ініціали членів Вищої ради правосуддя, які проводять перевірку двох дисциплінарних скарг позивача стосовно суддів Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

21. В частині вимог про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_4 витрат в сумі 125 грн 50 коп, пов'язаних із розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження понесених нею витрат позивач надала копії чеків поштових відправлень на загальну суму 125 грн 50 коп. Із них: за направлення скарг до Вищої ради правосуддя - на суму 55 грн 20 коп.; за направлення позовної заяви, копії відповіді на відзив до Вищої ради правосуддя та інших документів до Верховного Суду - на суму 70 грн 30 коп.

Від сплати судового збору позивача було звільнено.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині щодо відшкодування судових витрат, які безпосередньо пов'язані із розглядом справи та становлять суму 70 грн. 30 коп. (сімдесят гривень тридцять копійок).

В частині стягнення коштів, сплачених за направлення скарг до Вищої ради правосуддя, позов задоволенню не підлягає, оскільки ці витрати не пов'язані з розглядом справи та визначені статтею 132 КАС України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволенню позову.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо неповідомлення ОСОБА_4 інформації про прізвище та ініціали членів Вищої ради правосуддя, які проводять перевірку дисциплінарних скарг позивача на суддів по скаргах №С-7141/0/7-17 від 23.11.2017 року та №С-7141/1/7-17 від 13.12.2017 року.

3. Зобов'язати Вищу раду правосуддя письмово повідомити позивача прізвища та ініціали членів Вищої ради правосуддя, які проводить перевірку дисциплінарних скарг ОСОБА_4 на суддів по скаргах №С-7141/0/7-17 від 23.11.2017 року та №С-7141/1/7-17 від 13.12.2017 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м.Київ, вул. Студентська 5, код ЄДРПОУ 00013698) судові витрати у сумі 70 грн 30 коп.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

7. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа

М.І. Смокович