СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2009 р. Справа № 2а-5148/09/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Опімах Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Шевченко В.М,
за участю:
позивачки – ОСОБА_5
представника позивача – ОСОБА_2,
представника відповідача – Овруцького О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом громадянки Узбекистану ОСОБА_5 до сектору міграційної служби у Сумській області про скасування рішення про відмову у оформленні документів, зобов»язання прийняти рішення ,-
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом, який вона та її представник підтримали в судовому засіданні, мотивуючи вимоги тим, що наказом завідувача сектору міграційної служби у Сумській області №17-о від 17 серпня 2009 року позивачці, громадянці Узбекистану, було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця згідно абзацом сьомим ст..12 Закону України «Про біженців». Як зазначив відповідач, позивачка не навела фактів, які б свідчили про побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. З таким рішенням позивачка не погоджується, вважає, що під час співбесіди нею була викладена об’єктивна і суб’єктивна сторона побоювань стати жертвою переслідувань в Узбекистані, країні з якої вона прибула, тому просить визнати наказ завідувача сектору міграційної служби у Сумській області №17-о від 17 серпня 2009 року протиправним, скасувавши його та зобов’язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачці.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що 28 липня 2009 року громадянка Узбекистану ОСОБА_5 звернулась до сектору міграційної служби у Сумській області із заявою про надання їй статусу біженця в Україні, зазначивши при цьому, що її життю в Україні загрожує небезпека. За інформацією заявниці вона змушена була втікати з країни через переслідування невідомими людьми, які шукали її сина ОСОБА_6, котрому теж загрожувала небезпека, бо він був свідком бунту проти президента І.А.Каримова в м.Андижан. Через такі обставини, її син, а згодом і чоловік, втекли з країни в Україну, потім виїхала і заявниця. Повернутись на батьківщину вона не може, бо не відомі люди погрожували їй вбивством, якщо вона не надасть адреси місця перебування сина та чоловіка. За словами заявниці, захисту в країні свого громадянського походження вона не має і змушена була втікати, щоб врятувати своє життя, бо не вірить, що уряд Узбекистану здатний забезпечити ефективний захист своїх громадян.
Проте, заявниця не навела достовірних фактів, які свідчили б про загрозу стати жертвою переслідувань за ознакою ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, не надала будь-якої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувались на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців». Навпаки, під час співбесіди було з’ясовано, що заявниця мала національний паспорт, який був їй безперешкодно виданий у країні громадянської належності, неодноразово безперешкодно їздила в Узбекистан та поверталась в Україну, хоча зазначала, що погрожувати їй почали через три місяці після зникнення сина, який прибув в Україну 19.02.2007 року. Крім того, з 25.09.2006 року вона має свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, видане державним реєстратором виконавчого комітету Сумської міської ради, в м.Суми працює на ринку. Такі обставини дають підстави вважати заявницю економічним емігрантом, її заява про надання статусу біженця є очевидно необґрунтованою, а тому було прийняте рішення про відмову позивачці в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_5, громадянка Узбекистану, прибула в Україну у травні 2009 року з Узбекистану, легально перетнувши Державний кордон України. Дані обставини підтвердили в судовому засіданні сторони, а також вони вбачаються із копії паспорту позивачки з відмітками прикордонної служби ( а.с. 20). 28 липня 2009 року вона звернулась до сектору міграційної служби у Сумській області із заявою про надання їй статусу біженця в Україні, зазначивши при цьому, що її життю в Україні загрожує небезпека ( а.с.19). Наказом завідувача сектору міграційної служби у Сумській області №17-о від 17 серпня 2009 року позивачці було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця згідно абзацом шостим ст.12 Закону України «Про біженців» ( а.с. 29). Підставою для такого рішення став висновок провідного спеціаліста сектору відповідно до якого заява позивачки є очевидно необґрунтованою, оскільки не містить вагомих причин побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом другим статті 1 Закону України «Про статус біженців». ( а.с. 27-28).
Суд вважає прийняте відповідачем рішення обґрунтованим, таким, що прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 Закону України «Про біженців», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця належить до компетенції органів міграційної служби відповідно до ст.7 цього Закону.
Відповідно до абзацу шостого ст.12 Закону України «Про статус біженців» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону.
Суд погоджується з висновком відповідача про необґрунтованість заяви ОСОБА_5 про надання їй статусу біженця, оскільки як в ході співбесіди 29 липня 2009 року ( а.с.23-25), так і під час судового розгляду справи позивачка не навела достовірних фактів, які свідчили б про загрозу стати жертвою переслідувань за ознакою ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, не надала будь-якої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувались на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців». При цьому судом встановлено, що заявниця має національний паспорт, який був їй безперешкодно виданий у країні громадянської належності, неодноразово безперешкодно їздила в Узбекистан та поверталась в Україну, хоча з її пояснень вбачається, що саме після зникнення сина, який прибув в Україну 19.02.2007 року, їй погрожували, раніше з заявами про надання їй статусу біженця не зверталась. Крім того, з 25.09.2006 року вона має свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, видане державним реєстратором виконавчого комітету Сумської міської ради ( а.с. 21) , як сама вона пояснила в м.Суми працює на ринку.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає ознак протиправності при прийнятті рішення завідувачем сектору міграційної служби у Сумській області №17-о від 17 серпня 2009 року про відмову позивачці в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, атому в задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 1, 7, 12 Закону України «Про статус біженців», ст. ст. 4, 7, 8, 17, 71, 94, 161-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову громадянки Узбекистану ОСОБА_5 до сектору міграційної служби у Сумській області про скасування рішення про відмову у оформленні документів, зобов»язання прийняти рішення – відмовити за необгрунтованістю.
.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.М. Опімах