СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 грудня 2009 р. Справа № 2а-6879/09/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Глазька С.М.
за участю секретаря судового засідання-Чикалової М.С.,
позивача - ОСОБА_1, представника відповідачів - Клімашевської І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протизаконним отримання із запізненням копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2009 року, визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2009 року та відшкодування моральної шкоди. ,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив: визнати протизаконним надходження із запізненням на 118 днів на його адресу копії постанови про закінчення виконавчого провадження № 12593805 від 30 червня 2009 року по виконавчому листу № 2а-225/2007, визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження № 12593805 від 30 червня 2009 року та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 3720 грн.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що постанову про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2009 року ВП № 12593805 він отримав 26 жовтня 2009 року, тобто із запізненням, з постановою про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2009 року №12593805 він не погоджується, оскільки обставини, на які посилався державний виконавець, не відповідають нормам матеріального права, і це підтверджується постановою Конотопського районного суду Сумської області від 28 листопада 2008 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року. Окрім викладеного позивач вказує, що внаслідок постійних нервових стресів у зв'язку з невиконанням рішення суду, обмеження його в праві на отримання інформації, порушення строків, йому була завдана моральна шкода та шкода його здоров'ю, у зв'язку з чим він просив стягнути з відповідача на свою користь 3720 грн. моральної шкоди.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена на законних підставах, факт заподіяння моральної шкоди не визнав, оскільки, як вважає відповідач, надані відповідачем докази завдання моральної шкоди не пов'язанні з діями відповідача.
Окрім викладеного відповідачем було заявлене усне клопотання про залучення належного відповідача, а саме Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Проти задоволення даного клопотання позивач заперечив, у зв'язку з чим суд на підставі ч.3 ст. 52 КАС України залучив Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України як другого відповідача.
Відповідно до ч.2 ст. 19 КАС України та п.2 ч.3 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 06 березня 2009 року №2 адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.
Відповідно до ст. 23 КАС України, та беручи до уваги листи Вищого Адміністративного суду України від 28 вересня 2009 року №1276/10/13-09 та від 30 листопада 2009 року № 1619/10/13-09, даний спір розглядається та вирішується суддею одноособово.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Конотопського міського Управління праці та соціального захисту населення у Сумській області, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, 3-тя особа: Конотопське управління Державного казначейства Головного управління Державного казначейства України у Сумській області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій в розмірі 1770,00 грн. були задоволені, а саме: стягнуто з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на його користь 1770,00 грн. - суму недоплаченої щорічної разової допомоги за 2007 рік, як учаснику бойових дій; зобов'язано Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Міністерство праці та соціальної політики України перевести 1770,00 грн. Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для виплати йому.
Постанова вступила в законну силу 10 грудня 2007 року, проте не була виконана добровільно, а тому на підставі заяви позивача були відкриті виконавчі провадження по примусовому виконанню постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2007 року, а саме: виконавче провадження відносно Державного казначейства України № 6452024 було відкрито 28 лютого 2008 року.
Постановою державного виконавця Писарчука М.Б. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 24 червня 2008 року дане виконавче провадження було закінчене.
Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 листопада 2008 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року вищевказана постанова про закінчення виконавчого провадження №6452024 від 24 червня 2008 року була визнана незаконною.
Відповідач, в свою чергу, не поновивши виконавче провадження №6452024 у зв'язку з скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження, а відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 29 квітня 2009 року, відкрив нове виконавче провадження №12593805 (а.с.33) за тим же виконавчим листом №2а-225/2007. (а.с.34)
30 червня 2009 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби виконавче провадження №12593805 було закінчене у зв'язку з тим, що боржник з поважних причин невзмозі виконати рішення суду, а у державного виконавця відсутні підстави для застосування санкції передбачених статтею 87 ЗУ «Про виконавче провадження». В оскаржувані постанові державний виконавець зазначав, що листом від 02 червня 2009 року № 18-13-04/3473-8857 Державне казначейство України повідомило, що відповідно до ст. 21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник бюджетних коштів здійснює розподіл коштів самостійно. Тому Державне казначейство України виконало у повному обсязі свої зобов'язання щодо відкриття асигнувань та їх спрямування Міністерству праці та соціальної політики України.
Відповідно до п.11 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.
У своїй постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець посилається на п. 11 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", який передбачає повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому ч.3 ст. 76 цього Закону.
Відповідно до ч. З ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 цього Закону, після чого виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Статтею 87 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, ще зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ніяких заходів по виконанню та примусовому виконанню постанови суду, по накладенню штрафних санкцій на боржника за невиконання у встановлений строк постанови суду державним виконавцем проведено не було.
Приймаючи рішення про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець виходив з листів Державного казначейства України, в якому повідомлялось про те, що згідно ч.1,2 ст.21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Оскільки забезпечення надання соціальної допомоги покладається на відповідного розпорядника бюджетних коштів, тому у державному казначействі не відкриті окремі рахунки, з яких можливо здійснити відповідні виплати.
Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник бюджетних коштів, здійснює розподіл коштів самостійно.
Відповідно до наданих повноважень Держане казначейство України втручатись у діяльність і самостійно спрямувати бюджетні асигнування, надані Міністерству праці та соціальної політики України, не має права. Таким чином, державне казначейство виконало у повному обсязі свої зобов'язання щодо відкриття асигнувань та їх спрямування Міністерству праці та соціальної політики України.
Таким чином, державний виконавець дійшов висновку про те, що боржники з поважних причин невзмозі виконати рішення суду, а у державного виконавця відсутні підстави для застосування санкцій, передбачених ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд вважає такий висновок неправомірним, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Посилання боржників на відсутність коштів щодо забезпечення належних виплат є безпідставним, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7. 9, 12, 13,14, 23, 29. 30, 39, 41. 43. 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ("Справа про соціальні гарантії громадян"), визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою зупинено дію ч.5 ст.ст.12-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Окрім викладеного, відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду по справі Кечко проти України, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги, засновані на принципі юридичної визначеності. Даний принцип, як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію у даному випадку це виплата щорічної разової грошової допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, суд вважає, що повторне закриття виконавчого провадження по суті є відмовою виконання постанови суду, тому що відсутня взаємодія між державними органами, яких суд зобов'язав перевести кошти для виплати ОСОБА_1
Беручи до уваги наведене, суд вважає, що постанова відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2008 року по виконавчому листу № 2-а-275/07 відносно відповідача Державного казначейства України ВГІ № 12593805 є незаконною, а отже, позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований або до суду у 10-денний строк.
З матеріалів справи вбачається, що Постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 30 червня 2009 року про закінчення виконавчого провадження була направлена ОСОБА_1 23 жовтня 2009 року, про що свідчить штамп пошти на поштовому конверті і копія супровідного листа від 21 жовтня 2009 року № 12063-25 /а.с. 12/, тобто у строк понад 3,5 місяця.
Як вбачається з вищевказаної норми матеріального права, вказаний процесуальний строк впливає тільки на оскарження самої постанови про закриття виконавчого провадження і його порушення відповідно до ч.1 ст.100 КАС України може бути підставою для відмови в задоволенні позову, але тільки за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач у судовому засіданні визнав, що копія постанови про закінчення виконавчого провадження дійсно була надіслана із запізненням на адресу позивача з вини відповідача. Відповідач у судовому засіданні пояснив, що не наполягає на відмові в задоволенні позову у зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Із врахуванням викладеного позовна вимога позивача щодо визнання протизаконним отримання із запізненням на 118 днів копії оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, є безпідставною, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.2 КАС України позивач має право звернутись до суду з вимогою про захист прав, свобод та інтересів, як вбачається з вище викладеного право позивача на оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження у наслідок пропущення строку не було порушене, а тому в задоволенні даної позовної вимоги необхідно відмовити.
Відповідно до ч.2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Позивач в своїх позовних вимогах просив окрім іншого скасувати постанову про закриття виконавчого провадження від 30 червня 2009 року №12593805 та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 3720 грн.
Позивач вказує, що у нього постійні нервові стреси у зв'язку з невиконанням постанови Конотопського міськрайонного суду від 29 листопада 2007 року, ігнорування його запиту від 23 липня 2008 року, постійного порушення процесуальних строків відповідачем, приниження його гідності та авторитету, у зв'язку з чим йому було завдано моральну шкоду, а також завдана шкода його здоров'ю. Розмір компенсації завданої моральної шкоди відповідач визначив на підставі ст.440 ЦК України у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а саме 744 грн * 5 - 3720 грн., завдану внаслідок невиконання рішення суду.
Посилання позивача при визначенні розміру моральної шкоди на ст. 440 ЦК України є безпідставним, оскільки ЦК України не містить даної норми. Позивач, посилаючись на ст. 440, помилково вказав ЦК України, оскільки норма, вказана позивачем, містилась в ст. 440-1 ЦК Української РСР, який втратив чинність 1 січня 2004 року у зв'язку з набранням чинності Цивільного кодексу України, а тому позивач, враховуючи виникнення обставин для відшкодування моральної шкоди, а саме 2007 - 2009 рік, повинен був керуватись ЦК України.
Цивільний кодекс України містить ст. 23, яка визнає право на відшкодування моральної шкоди, однак не містить мінімального розміру та розрахунку розміру компенсації завданої моральної шкоди, вказаної позивачем, а тому розмір вказаної моральної шкоди є безпідставним.
На підтвердження завдання моральної шкоди та шкоди здоров'ю позивачем була надана путівка №001824 Курорт Сімеїз, санаторій імені М.О. Семашко, терміном з 28 липня 2008 року по 20 серпня 2008 року та санаторно-курортна картка №НОМЕР_1 від 28 липня 2008 року. Зміст вказаних документів не підтверджує завдання позивачу шкоди здоров’ю внаслідок невиконання постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 листопада 2008 року, оскільки не містить посилань на хвороби, пов'язані з нервовими стресами. Враховуючи вище викладене, посилання позивача на вищевказані документи є безпідставним.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювана та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій суму позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не довів, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань та з чого він виходив при оцінці заподіяної йому шкоди, що є його обов'язком відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, суд створив всі умови для змагального процесу, роз'яснював позивачеві його права та обов'язки.
Отже, з доказів по справі не вбачається, що внаслідок дій відповідачів позивачу заподіяно моральну шкоду, інших доказів, як пояснив він в судовому засіданні, немає.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протизаконним отримання із запізненням копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2009 року, визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження від 30 червня 2009 року та відшкодування моральної шкоди. –задовольнити частково.
Визнати незаконною постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 червня 2009 року про закінчення виконавчого провадження № 12593805.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.М. Глазько
Повний текст постанови складений 11 грудня 2009 року.