Справа № 132/489/18

Провадження № 22-ц/772/1548/2018

Категорія: 5

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 рокуСправа № 132/489/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т.О.,

суддів Марчук В.С., Матківської М.В.,

за участі секретаря судового засідання Торбасюк О.А., скаржниці, позивачки ОСОБА_3, представника відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_5, розглянувши у по-рядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Він-ниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_6 до ОСОБА_4

про повернення безпідставно набутого майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Калинівсько-го районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року, ухвалене в приміщенні суду в м. Калинівка Вінницької області під головуванням судді Сєліна Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2018 року ОСОБА_6 звернулася у Калинівський районний суд Він-ницької області з позовом до ОСОБА_4 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету, спору на стороні відповідачки ОСОБА_7 про повернення безпідставно набутого майна. Позов мотивований тим, що 06 липня 1996 року між позивачкою та ОСОБА_7 був укладений шлюб, зареєстрований у від-ділі державної реєстрації актів цивільного стану Калинівського районного управління юстиції у Вінницькій області. Шлюб з відповідачем не склався, тому, наразі, вона звернулася до суду з позовом про його розірвання. З часу одруження ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживали у виділеній їм відповідачкою частині житлового будинку, належного їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 1975 року, що розташований по АДРЕСА_1. Ця частина будинку була у не зовсім придатному для проживання стані, тому ОСОБА_6 ініціювала проведення капітального ремонту цієї частини будинку. Бу-дівельні роботи організовувалися та оплачувалися позивачкою, для їх проведення бу-ли придбані будівельні матеріали на загальну суму 366036,43 гривень, що підтвер-джується квитанціями, товарними чеками, рахунками та накладними. Оскільки спіль-не життя із ОСОБА_7 не склалося, вона змушена була виїхати з будинку, де проживала та частину якого ремонтувала. Відтак усі поліпшення, зроблені у частині будинку, належному відповідачці, залишилися у цьому будинку і вони не можуть бу-ти відокремлені та повернуті ОСОБА_6 У придбання будівельних матеріалів, об-ладнання та ремонтні роботи вкладені особисті кошти позивачки, які є її власністю, тому вона, посилаючись на норми статей 1212-1213 ЦК України, просила суд стягну-ти на свою користь з відповідачки вартість безпідставно набутого майна у сумі 366036,43 гривень, а також судові витрати ( а. с. 2-3 ).

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено ( а. с. 110-116 ).

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_6 оскаржує його в апеляційному порядку, просить скасувати оскаржуване судове рішен-ня, ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Скаржниця вважає оскаржуване рішення незаконним та несправедливим, ухваленим за неповного з'ясування обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням, неправиль-ним застосуванням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_6, ви-кладаючи обставини справи щодо реєстрації шлюбу та проживання у частині будинку відповідачки, проведення його капітального ремонту, зазначає про неврахування су-дом першої інстанції конструктивних змін будинку, що чітко відображаються при по-рівнянні технічних паспортів за 1990 та 2012 роки, а також платіжних документів на придбання будівельних товарів, що підтверджують особисте придбання матеріалів по-зивачкою. До того ж, не враховані покази свідків, які підтверджували передачу їм коштів на купівлю товарів та оплату ремонтних послуг саме ОСОБА_6 За твер-дженням скаржниці, суд врахував перебування відповідачки за кордоном та передачу нею коштів для виконання ремонтних робіт ОСОБА_7, проте не дослідив, у яко-му саме розмірі були зароблені кошти відповідачкою ( а. с. 121-123 ).

10 липня 2018 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_4, яка стверджує про надуманість, необгрунтова-ність доводів скаржниці. ОСОБА_4 зазначає, що з технічного паспорту на сади-бу, на який посилається ОСОБА_6, неможливо встановити які саме будівельні ма-теріали використовувался в ході проведення ремонтних робіт, їх кількість, хто здій-снював ремонтні роботи і коли. Більше того, з технічного паспорту, датованого 2012 роком, на аркуші щодо характеристики будинку, господарських будівель та споруд, убачаються роки побудови всіх приміщень, які не співпадають з роками, на які поси-лається скаржниця. Не заперечуючи здійснення ремонтних робіт у власному будинку за свої особисті кошти, зароблені в Італії, ОСОБА_4 звертає увагу на відсутність будь-якої домовленості з позивачкою про проведення таких робіт, поліпшень у сво-єму власному будинку, на невідповідність наданих нею суду товарних чеків, рахунків, накладних фактичним обставинам справи, недоведеність використаних для ремонту матеріалів зазначеним у цих документах. Відповідачка просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеляційну скаргу скаржниці, представника відповідачки адвоката ОСОБА_5, дослідивши ма-теріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в справі докази, перевіривши за-конність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволен-ню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм проце-суального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'я-сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і запере-чень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам, воно є правильним, об-грунтованим та об'єктивним.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками справи, що позивачка ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі із сином відповідачки, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачки ОСОБА_7 З дозволу ОСОБА_4 позивачка та ОСОБА_7 певний період часу, а саме з червня 1998 року по жовтень 2017 року, проживали у частині будинку АДРЕСА_1, належ-ному на праві приватної власності відповідачці на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 1975 року, посвідченого нотаріусом Калинівської державної нотаріаль-ної контори Вінницької області Коваль Л.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 1138.

За час проживання ОСОБА_6 у частині будинку відповідачки в помешканні були проведені капітальні ремонтні роботи, вартість яких у загальній сумі становить 366036,43 гривень вона просила суд стягнути на свою користь з ОСОБА_4 як безпідставно набуте майно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на норми статей 15, 317, 322, 383, 405, 1212, 1213 ЦК України, статей 150-152, 156 ЖК Укра-їнської РСР, виходив з того, що право на виконання ремонтних робіт у приватному будинку має лише його власник; інші особи можуть їх здійснювати виключно за його згоди. Суд визнав недоведеними вимоги позивачки, оскільки заявляючи вимогу щодо стягнення вартості безпідставно набутого майна у вигляді витрат, понесених у зв'язку з придбанням будівельних матеріалів, обладнання та виконанням ремонтних робіт, які не можливо відокремити та повернути, але за рахунок яких істотно збільшилася вар-тість майна відповідачки, позивачка в судовому засіданні не довела належними та до-пустимими доказами те, коли ( конкретний період часу ), за рахунок яких будівельних матеріалів ( їх конкретний перелік, найменування, кількість, вартість ), та за чиєю до-помогою ( самостійно чи з допомогою найманих працівників ) була здійснена прибу-дова ванної кімнати, проведено до будинку водопостачання, виведена каналізація, пе-рекритий дах, замінені вікна, встановлений котел та нова система опалення, побудо-вана огорожа. При цьому суд зазначив, що рахунок ( рахунок-фактура, накладна ) це документ, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, послуг, робіт, їх кількість і пропоновану ціну, по якій вони можуть бути поставлені покупцеві у разі його згоди, формальні особливості товару ( колір, вага і т. д. ), умови постачання і ві-домості про відправника і одержувача. Виставлення цього документу означає лише пропозицію продати певні товари, а не їх фактичний продаж та розрахунок за них. Документами, що підтверджують оплату, можуть бути: платіжне доручення, розра-хунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера. Так відносно видаткової накладної від 19 листопада 2008 року № (н)0003942 ( а. с. 17, 59 ), рахунку фактури від 07 жовтня 2013 року № ГК-0001198 та платіжного доручення від 07 жовтня 2013 року № 20 ( а. с. 18-19 ), накладних від 17 вересня 2014 року № 21 17 09, від 31 жовтня 2014 року № 11 31 10 ( а. с. 20-21, 60, 61 ), товарних чеків від 17 вересня 2014 року № ЛВРНт-00004012, № ЛВРНт-00004016, від 07 листопада 2014 року № ЛВРНт-00006215, від 26 вересня 2014 року № ЛВРНт-00004464 ( а. с. 22-23 ), рахунку від 28 липня 2007 року № 2511 ( а. с. 25-28 ), рахунків від 16 вересня 2014 року № 2510/14, від 04 квітня 2010 року № 197/10, від 17 березня 2011 року № 301/11, від 21 липня 2014 року № 1379/14, від 13 червня 2009 року № 379/09 (а. с. 29-33), рахунку-фактури від 06 червня 2008 року № 1398 ( а. с. 34 ); рахунку від 20 лютого 2015 року № 1079/15 ( а. с. 35 ); товарних чеків ( а. с. 36 ), квитанцій ( а. с. 62, 64, 67 ), корінця документа ( а. с. 66 ) позивачкою не доведено, що це за товар, його призначення ( в якому конкретно виді ремонтних робіт та де саме він був використаний, в якому об'ємі ). Видаткова накладна від 19 листо-пада 2008 року № (н)0003942 ( а. с. 17 ), накладні від 17 вересня 2014 року № 21 17 09, від 31 жовтня 2014 року № 11 31 10 ( а. с. 20-21 ), рахунок від 28 липня 2007 року № 2511 ( а. с. 25-28 ), рахунки від 16 вересня 2014 року № 2510/14, від 04 квітня 2010 року № 197/10, від 17 березня 2011 року № 301/11, від 21 липня 2014 року № 1379/14, від 13 червня 2009 року № 379/09 ( а. с. 29-33 ), рахунок-фактура від 06 червня 2008 року № 1398 ( а. с. 34 ), рахунок від 20 лютого 2015 року № 1079/15 ( а. с. 35 ) - це до-кументи, що містять лише перелік товарів, послуг, робіт, їх кількість і пропоновану ціну, по якій вони можуть бути поставлені покупцеві у разі його згоди, та не засвід-чують факт їх купівлі, а отже не є документами, що підтверджують фактичну оплату. Товарні чеки від 17 вересня 2014 року № ЛВРНт-00004012, від 17 вересня 2014 року № ЛВРНт-00004016, від 07 листопада 2014 року № ЛВРНт-00006215, від 26 вересня 2014 року № ЛВРНт-00004464 ( а. с. 22-23 ), товарні чеки ( а. с. 36 ), квитанції ( а. с. 62, 64, 67 ) не містять інформації щодо покупця, тому не можуть засвідчувати належ-ність позивачці ОСОБА_6 та посвідчувати факт використання зазначених в них товарів останньою. Таким чином, суд дійшов висновку, що долучені позивачкою до-кази жодним чином не підтверджують обставини, на доведення яких вони подані.

Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду пер-шої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні від 27 квітня 2018 року, як пра-вильними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних сво-бод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж ро-зумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирі-шить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрун-тованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 свого рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти Укра-їни» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зо-крема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини До-говірних держав.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довес-ти обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у пе-редбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх-ніх представників, письмових та речових доказів, висновків експертів ( стаття 76 ЦПК України ).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти Укра-їни» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подіб-них неспростованих презумпцій щодо фактів.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 27 квітня 2018 року як закон-ним та обґрунтованим, колегія суддів апеляційного суду також виходить з того, що позивачка просила стягнути з ОСОБА_4 вартість ремонту частини будинку, по-силаючись на приписи статей 1212, 1213 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отри-мання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з цим i які не врегу-льовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання виникають за наяв-ності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за ра-хунок іншої особи; 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження май-на ( відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших під-став, передбачених статтею 11 ЦК України ).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань є: 1) набуття або збереження май-на однією особою ( набувачем ) за рахунок іншої ( потерпілого ); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи ( потерпілого ); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або від-сутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вка-заної зміни майнового стану цих осіб.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зо-бов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збере-ження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо та-кі відпали. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від од-нієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за раху-нок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потер-пілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визнача-ється на момент розгляду судом справи про повернення майна. Для застосування за-значеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула ( зберегла ) майно за ра-хунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна на одній сто-роні є результатом відповідного зменшення майна на іншій. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

З матеріалів справи та пояснень учасників справи слідує, що відповідачка ОСОБА_9 дозволила проживати у будинку своєму синові ОСОБА_7 та його дружи-ні ОСОБА_6, тобто надала їм право користування частиною своєї власності, при цьому без жодних вимог щодо обов'язкового проведення капітального ремонту бу-динку. Проведення капітального ремонту у будинку, належного відповідачці, було здійснене за власною ініціативою ОСОБА_6 Будь-яких домовленостей про спіль-ну діяльність, спрямованих на досягнення конкретної мети або угод щодо майбутньо-го капітальних поліпшень речі між сторонами не укладалося. Платіжні документи, на-дані позивачкою, також не можуть підтверджувати порушення її прав будь-якими дія-ми чи бездіяльністю, завдання їй збитків саме відповідачкою.

У судовому засіданні апеляційного суду скаржниця, зокрема, пояснювала, що у період спільного проживання у шлюбі з ОСОБА_7 вони придбали по сусідству окремий житловий будинок, який перебував у вкрай занедбаному стані. Цей будинок було приведено у стан, можливий для використання за призначенням, у ньому прове-дені недороговартісні ремонтні роботи, замінені вікна та надано у користування сто-роннім особам на умовах найму. Такі пояснення зафіксовані технічними засобами у судовому засіданні 12 липня 2018 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду визнає доводи апеляцій-ної скарги скаржниці такими, що не заслуговують на увагу, вони не є достатніми, сут-тєвими для задоволення скарги та скасування правильного судового рішення, яке від-повідає вимогам матеріального і процесуального права. Скаржницею як позивачкою не доведено поза розумним сумнівом таких фактів, які б об'єктивно та справедливо підтверджували порушення будь-яких її прав.

Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним судом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та ви-мог апеляційної скарги.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та про-цесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволен-ня.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 ро-ку залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканки АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_4 3500,00 ( три тисячі п'ятсот гривень 00 коп.) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак во-на може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридця-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2018 року.

Суддя-доповідач: Підпис Т.О. Денишенко

Судді: Підпис В.С. Марчук

Підпис М.В. Матківська

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду Т.О. Денишенко