Справа № 2-94/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМ’ЯМ  УКРАЇНИ

02 грудня 2009 року                             Вінницький районний суд Вінницької області

в складі :  

головуючого судді                                                        Спринчука В.В.,

               при секретарі                                                               Яровій О.В.,

              з участю прокурора                         Паламарчук С.М.,

позивача – відповідача                     ОСОБА_1,

її представника                         ОСОБА_2,

представників відповідача -  позивача             ОСОБА_3,

                                ОСОБА_4,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_6, Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на будинковолодіння, земельний пай та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_6, Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, яка мешкає в АДРЕСА_1, 15 травня 2003 року звернулася до Вінницького районного суду з позовом до ОСОБА_5, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, ЗО Старобешівського району Донецької області, про визнання заповіту, посвідченого 16 січня 2002 року головним лікарем Вінницької обласної психіатричної лікарні №2 ОСОБА_6 від імені хворої ОСОБА_7, дійсним та визнання права власності на будинковолодіння та земельний пай, посилаючись на те, що вона з 2000 по 2001 pік здійснювала догляд за престарілою та хворою пенсіонеркою ОСОБА_7, з якою разом проживала в с. Якушинці.

В судовому засіданні ОСОБА_1 показала, що ОСОБА_7, перебуваючи на лікуванні у 3-му відділенні Вінницької обласної психіатричної лікарні №2,16 січня 2002 року заповіла їй все своє майно, а після смерті заповідача вона за свій кошт здійснила її поховання та всі поминальні обряди.

Через 6 місяців після відкриття спадщини ОСОБА_1 із відповідною заявою звернулася до Вінницької районної державної нотаріальної контори, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкування всього майна покійної ОСОБА_7 Г Л. (Т.2 а.с.26), пославшись на виявлені порушення діючого законодавства щодо форми та посвідчення заповіту, який поступив до нотаріальної контори лише на 11-й день після його посвідчення або на 6-й день після смерті заповідача.

Вказані порушення ОСОБА_1 вважає неістотними та такими, що не вплинули на волевиявлення померлої.

Дана справа неодноразово слухалась Вінницьким районним судом. Так, 03.11.2003 року в ході судового розгляду позивачка ОСОБА_1 ініціювала мирову угоду, змінила свої позовні вимоги (т. 1а.с.36-38) та просила суд стягнути з відповідачки ОСОБА_5 - рідної сестри ОСОБА_7 і єдиної спадкоємиці за законом компенсацію понесених витрат на догляд за хворою на протязі 2-х місяців та на її поховання. Згідно власноручної розписки ОСОБА_1В.(т.1 а.с. 40, т.2 а.с. 165) отримала від ОСОБА_5 1750 грн. Згодом ОСОБА_1 знову змінила свої позовні вимоги і відмовившись від ініційованої нею мирової угоди підтримала свій попередній позов (т.1 а.с. 85, 86).

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник вимоги позову уточнили, просили визнати спірний заповіт дійсним, визнати право власності на будинковолодіння, земельний пай за ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги обставинами, викладеними в поданій до суду позовній заяві, щодо вимог ОСОБА_5 вказали на їх безпідставність та необґрунтованість, просили позов останньої залишити без задоволення.

Представники ОСОБА_5 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 позов своєї довірительки підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили суд визнати заповіт, посвідчений 16.01.2002 року головним лікарем Вінницької обласної психіатричної лікарні №2 ОСОБА_6, складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 недійсним, в задоволенні вимог ОСОБА_1 просили відмовити.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 суду вказав на те, що ним як головним лікарем психлікарні посвідчувався спірний заповіт, вказав що у хворої ОСОБА_7 були «вікна просвітлення в свідомості», не стверджував, що саме 16.01.2002 року у ОСОБА_7 були просвітлення, але це могло бути, у день складання заповіту він ОСОБА_7 не бачив, підписав заповіт, не оглядаючи хвору і не розмовляючи з нею. До нього прийшла зав.відділенням ОСОБА_8 і дала посвідчити заповіт. Вказав на те, що хвору ОСОБА_7 він оглядав на наступний день після посвідчення заповіту. По даному факту він притягувався до кримінальної відповідальності, за актом амністії звільнений від неї.  

Представник Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_9 з приводу вирішення вимог позивачів послався на думку суду.

На виконання судового доручення допитана 16.07.2009 року Старобешівським районним судом Донецької області ОСОБА_5 пояснила, що вимоги ОСОБА_10 вона не визнала у повному об'ємі і ніколи (за весь період розгляду справи Вінницьким райсудом) не визнавала, аргументуючи це відсутністю у ОСОБА_7 волевиявлення будь-кому заповісти своє майно, а також фальсифікацією заповіту, укладеного і посвідченого без її відому та у відсутність хворої ОСОБА_7, яка за комісійним висновком проведеного фахівцями психлікарні саме в день посвідчення заповіту консиліуму знаходилася у стані прогресуючого психічного розкладу та повного не сприйняття нею дійсних подій і не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними.

ОСОБА_5 заявила зустрічні позовні вимоги та надала суду наступні пояснення.

ОСОБА_7 є рідною сестрою ОСОБА_5, народилася у 1936 році в с. Якушинці Вінницького району, мала освіту 7 класів, працювала у колишньому місцевому колгоспі завідуючою пунктом штучного осіменіння і весь час проживала у власному будинку по вул.. Б.Хмельницького, 33.

В серпні місяці 2001 року на похованні своєї молодшої сестри ОСОБА_11, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 домовилися про повернення останньої із Донеччини до рідного дому в с. Якушинці, де як одинокі пенсіонери будуть разом проживати та господарювати, доглядаючи одна одну. В той час ОСОБА_7 скаржилася своїй сестрі ОСОБА_5 на постійну головну біль, проте вона ще сама себе обслуговувала, а необхідні соціально - побутові послуги їй надавала на офіційній основі соціальний робітник та медсестра за фахом, сусідка ОСОБА_12

В листопаді місяці 2001 року стан здоров'я ОСОБА_7 різко погіршився, вона втратила мову, в її поведінці спостерігалися явні психічні розлади.

15.12.2001 року ОСОБА_5 приїхала до ОСОБА_7, але хвора сестра її вже не впізнавала, на звернення не реагувала.

По направленню районного психіатра ОСОБА_13 і у супроводі ОСОБА_5 26.12.2001 року ОСОБА_7 було госпіталізовано у Вінницьку обласну психіатричну лікарню №2. Весь час до ОСОБА_7 у названу психлікарню щоденно приходила та доглядала її сестра ОСОБА_5

Коли ОСОБА_7 знаходилася у критичному стані до ОСОБА_5 звернулася сусідка хворої ОСОБА_14 і попросила письмового дозволу у неї на користування її дочкою ОСОБА_1 городом на умовах, що вона доглядатиме ОСОБА_7 після її виписки із лікарні до повернення ОСОБА_5 в с. Якушинці.

ОСОБА_5, як не обізнана та неписьменна людина, знаходячись у важкому психологічному стані після недавнього (серпень 2001 року) поховання молодшої сестри, дала згоду розпискою, яку з її слів власноручно склав юрист психлікарні. Лише пізніше, коли у судовому засіданні на вимогу ОСОБА_5 її ознайомили не з рукописною розпискою, а з машинописним текстом заповіту, вона зрозуміла, що документ сфальсифікований, про що окрім всього засвідчував також і зміст надуманого посвідчувального напису.

19.01.2002 pоку після томографічного підтвердження у хворої ОСОБА_15 пухлини головного мозку її у безнадійному стані виписали із лікарні додому, де вона через день, тобто 21.01.2002 року померла.

Як вбачається із пояснень ОСОБА_5, ОСОБА_1 є сторонньою особою, яка ґрунтуючись на нікчемному заповіті, допустила порушення її цивільного права, свідомо затягуючи судовий розгляд наданням суду завідомо неправдивих свідчень стосовно догляду за ОСОБА_7 на дому та в лікарні, відмови ОСОБА_5 від приїзду на поховання сестри тощо.

Посилаючись на підтверджену психічну неповноцінність ОСОБА_7, відсутність у неї вільного волевиявлення будь-кому заповісти своє майно, а також на судові рішення щодо визнання правомірною мотивацію нотаріусу про нікчемність заповіту та визнання судом факту посвідчення головним лікарем психлікарні ОСОБА_6 сфальсифікованого заповіту кримінальним злочином, ОСОБА_5 просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним заповіт, посвідчений 16.01.2002 року всупереч вимогам закону, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному об'ємі.

З’ясувавши позицію сторін в межах заявлених вимог та поданих сторонами доказів, беручи до уваги думку прокурора, яка підтримала позовні вимоги ОСОБА_5 та вказала на неправомірність вимог ОСОБА_1, зважаючи на показання свідків, дослідивши та оцінивши матеріали справи, оглянувши медичну картку ОСОБА_7, матеріали кримінальної справи №1-10/2006, суд вважає, що позов ОСОБА_5 обґрунтований, підлягає задоволенню, вимоги ОСОБА_1 – безпідставні і такі що задоволенню не підлягають.

Судом встановлені та підтверджені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

В селі Якушинці по вул.Б.Хмельницького, 33 проживала ОСОБА_7 (д.п. Коваленко) ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2, одинока пенсіонерка, якій належав на праві власності будинок з присадибною ділянкою 0,26 га та земельний пай розміром 2,26 в умовних кадастрових гектарах згідно сертифікату ВН № 0513018 (т. 1 а. с. 6-8 ).

Згідно представлених на вимогу суду довідок Якушинецької сільської ради Вінницького району від 15.03.2007 року №89 (т.2 а.с. 171) та Вінницького територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації від 02.02.2007 року №4 (т.2 а.с.169) за хворою та одинокою ОСОБА_7Я  була офіційно прикріплена соціальний робітник ОСОБА_17, яка надавала їй необхідні соціально - побутові послуги, зокрема у веденні домашнього господарства, заготівлі палива на зиму, виклику лікарів, тощо (т.1 а.с. 124, т.2, а.с. 90, 91).

За показами свідків: дільничного лікаря ОСОБА_18 (т.1 а.с. 125, т.2 а.с. 92), секретаря Якушинецької сільради ОСОБА_19 (т.1 а.с. 130) та соціального робітника ОСОБА_17, а також згідно записів у медичній картці А-36 № 704566 ( т.1 а.с. 128) у листопаді 2001 року стан здоров'я ОСОБА_7 почав різко погіршуватися, вона втратила мову та розсудок. 26 грудня 2001 року по направленню районного психіатра ОСОБА_13 ОСОБА_7 у супроводі сестри ОСОБА_5 була доставлена до Вінницької обласної психіатричної лікарні №2 з первинним діагнозом: «Розлад психіки внаслідок судинного захворювання головного мозку» (т.2 а.с. 77).

Стан хворої ОСОБА_7 у психлікарні характеризує лікуючий лікар - психіатр ОСОБА_20, яка допитана в судовому засіданні як свідок, наступним, хвора поступила у важкому стані, кожен день стан її здоров'я погіршувався, вона не розмовляла, судячи про її стан здоров'я, то вона не могла керувати своїми діями та відповідати за свої вчинки. За весь час, коли хвора ОСОБА_7 знаходилась на лікуванні лежала, я не почула від неї жодного слова, вона була виписали з пухлиною (т.1 а. с. 126,185, 186).

Під час лікування ОСОБА_7 у психлікарні - 2 ( з 26.12. 2001 р. по 19.01. 2002 р.) головний лікар ОСОБА_6 16 .01.2002 року у своєму робочому кабінеті заочно посвідчив заповіт, складений від її імені на користь ОСОБА_1, в посвідчувальному написі якого вказав, що підпис на заповіті через хворобу та неписьменність ОСОБА_7 і за її проханням в присутності ОСОБА_6 вчинила її рідна сестра ОСОБА_5

Проте ОСОБА_5 цей факт категорично заперечує, а вказана у посвідчувальному написі неписьменність ОСОБА_7 спростована представленою на вимогу суду довідкою Якушинецької середньої школи від 29.03.2006 року №50 про її освіту 7 класів (т.2 а.с.70).

Судом також встановлено, що ОСОБА_6, посвідчуючи заповіт, не бачив ні психічно хворої ОСОБА_7, ні її рідної сестри ОСОБА_5, ні іншої особи, яка його підписала прізвищем ОСОБА_5 (т.1 а.с. 111, 112, 192).

Постановою Вінницької районної державної нотаріальної контори від 25.07.2002 року № 2324 (т.2 а.с.26) даний заповіт визнаний таким, що складений всупереч нормам діючого законодавства, посвідчувальний надпис на заповіті та текст його не відповідають Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відсутній час посвідчення заповіту, згідно пред'явленого свідоцтва про смерть ОСОБА_7, померлої 21.01.2002 pоку, заповіт в нотаріальну контору поступив після смерті заповідача 26.01.2002 року.

З цього приводу нотаріус направив до психлікарні свого листа від 26.01.2002 року №376 ( т.2 а.с. 26), у якому рекомендував терміново переробити складений всупереч нормам діючого законодавства заповіт та негайно передати до нотаріальної контори.

Після цього, ОСОБА_1 звернулася до Замостянського районного суду м. Вінниці з позовом про визнання дій державного нотаріуса неправомірними.

Правомірність прийнятої нотаріатом відмови ОСОБА_1 у видачі їй свідоцтва про право на спадкування майна ОСОБА_7 за невідповідністю заповіту вимогам Закону була підтверджена рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 18.12.2002 pоку, яке було предметом апеляційного розгляду і залишено без змін, набуло законної сили.

Оскільки психічний стан  хворої ОСОБА_7 ще до її госпіталізації і особливо у психлікарні №2 характеризувався  явним несприйняттям нею дійсних подій і хвороба весь час прогресувала, на вимогу лікуючого лікаря-психіатра ОСОБА_20 16.01.2002 року (дата співпала з днем посвідчення головним лікарем психлікарні №2 ОСОБА_6 заповіту) був проведений консиліум лікарів (т.2 а.с. 83) і згідно висновку комісії із 4-х фахівців психлікарні на чолі із заступником головного лікаря по медичній частині ОСОБА_21 та у складі лікуючого лікаря-психіатра ОСОБА_20, завідуючої 3-м відділенням цієї психлікарні ОСОБА_8 та невролога у хворої на той час прогресував процес психічного розладу і вона була неспроможна сприймати будь-які події та орієнтуватися у конкретній життєвій ситуації.

18.01.2002 року томографічним обстеженням у ОСОБА_7 виявлено пухлину головного мозку, а 19.01.2002 року за заявою родичів вона була виписана із психлікарні додому і на підставі власноручно вчиненої у історії  хвороби  ОСОБА_7 заяви сусідки ОСОБА_14 (мати позивачки ОСОБА_1В.), остання взяла відповідальність за стан здоров’я ОСОБА_7 на себе. 21.01.2002 року ОСОБА_7 померла.

На вимогу суду була проведена посмертна судово - психіатрична експертиза. Експертна комісія у своєму акті №7 від 21.06.2004 року одностайно констатувала той факт, що ОСОБА_7 не могла висловлювати свою думку та бажання з приводу складання заповіту, на той час не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с. 35-37).

Для надання пояснень по окремим епізодам експертизи в суд викликалися експерти, зокрема, експерт ОСОБА_22, головний лікар Вінницької обласної психіатричної лікарні ім.акад.Ющенка, зазначав, що у ОСОБА_7  були психічні розлади, пояснення ОСОБА_6 щодо наявності у ОСОБА_7 "вікон просвітлення" розцінив як теоретичний підхід, правильність експертного висновку підтвердив (т.1 а.с. 193-196). Експерт ОСОБА_23 пояснив, що згідно матеріалів справи ОСОБА_6 не оглядав хвору, тому свої пояснення міг обґрунтовувати тільки на припущеннях, із матеріалів справи, пояснень свідків вбачається, що у ОСОБА_7 ще з 2001 року помічалися психіатричні розлади, вона страждала на хронічне психічне захворювання, це вказує про неусвідомлення хворою своїх дій, крім того у останньої була втрата пам'яті /склероз/, що ускладнилось пухлиною головного мозку /т.1 а.с. 188/.

Аналогічні покази надала суду зав. 3-м відділенням психлікарні ОСОБА_8, вказала що вона не оглядала хвору ОСОБА_7 особисто, не може сказати, який був її психічний стан, не чула про бажання ОСОБА_7 скласти заповіт.

27.10.2004 року Вінницькою районною прокуратурою проти головного лікаря психлікарні ОСОБА_6 була порушена кримінальна справа № 04040459 за ч. 2 ст. 367 КК України, а 03.04.2006 року Вінницький районний суд його дії по заочному посвідченню зфальсифікованного заповіту визнав кримінальним злочином за ч.1 ст.367 КК України і за актом амністії (п.4 ст. 6КПК ) його було звільнено від кримінальної відповідальності (т.2 а.с. 68, 110).

Недієздатність ОСОБА_7 підтвердила також повторна судово -психіатрична експертиза (акт №13 від 01.11.2006 pоку, т.2 а.с. 111).

Встановленим в суді фактам відповідають правовідносини, що виникли з приводу реалізації спадкових прав, і які регулюються ст. ст. 48, 55, 543 ЦК Української РСР (в ред. 1963 pоку), що діяли на момент складання заповіту, і ОСОБА_5, як єдиний спадкоємець 2 -ї черги отримала право на спадкування всього майна своєї рідної покійної сестри ОСОБА_7 за законом.

Згідно ст.ст. 534, 541, 543 ЦК Української РСР (в ред. 1963 pоку), що діяли в момент посвідчення заповіту, заповіт є одностороннє розпорядження фізичної особи з приводу належного їй майна на випадок її смерті і це право здійснюється особисто, свідомо, вільно і має виражати її дійсну волю. Якщо дії особи, що складає угоду, не є наслідком її свідомої і вільної волі, вони не можуть бути визнані такими, що спрямовані на досягнення бажаної цією особою мети. У таких випадках виникає питання про недійсність угоди.

У даному випадку при підписанні заповіту іншою особою не дотримано жодної із трьох умов, виконання яких законодавець визначив обов'язковим: прохання заповідача, його присутність як і іншої особи, що підписує заповіт, мають бути зазначені причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт (ст. 543 ЦК - в ред. 1963 pоку, ст. 45 Закону України «Про нотаріат», п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, п. п. 8,9, 10,16, 18,24 Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 pоку №419 із внесеними постановою Кабміну від 12.12.2002 pоку №1854 змінами).

Судом доведено, що психічно хвора ОСОБА_7 не просила і не могла просити головного лікаря психлікарні №2 ОСОБА_6 скласти заповіт, вона і інша особа, яка підписала заповіт прізвищем ОСОБА_5 присутніми при його посвідченні не були, сфальсифікована причина, з якої вона не могла підписати заповіт - неписьменність, що також спростовано документальним підтвердженням наявності у заповідача освіти 7 класів (т.2 а. с. 70).

Оскільки недійсність такої угоди визначена безпосереднього у правовій нормі, то він вважається недійсним з моменту укладення, незалежно від пред’явлення позову та рішення суду.

І ні в якому разі закон не встановлює можливість визнання вже визнаного законом нікчемного заповіту дійсним, бо він є недійсним вже тому, що прямо визначений як такий у законі.

Надані в суді покази свідків щодо підстав позовних вимог ОСОБА_1 є припущеннями, доказування на яких не може бути обґрунтованим.

Після поховання ОСОБА_7, ОСОБА_5 звернулася до Вінницької районної державної нотаріальної контори із заявою про відкриття спадщини, де їй повідомили, що на спадщину претендує дочка сусідки покійної ОСОБА_15 ОСОБА_1, що мешкає в сусідньому АДРЕСА_2, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкування за заповітом за його невідповідності вимогам Закону і вона звернулася до суду.

Вказана відмова нотаріусу визнана відповідними судовими рішеннями правомірною (т.1 а. с. 14-16), але ОСОБА_1, оспорюючи нікчемність заповіту, 15.05.2003 року звернулася до Вінницького районного суду.

Суттєві розбіжності в судових показаннях головного лікаря психлікарні ОСОБА_6 і завідуючої 3-м відділенням ОСОБА_8, протиріччя у змісті посвідчувального напису на заповіті, інші нововиявлені обставини викликали у ОСОБА_5 підозру у його фальсифікації і вона 24.09.2004 року звернулася із відповідною заявою до прокуратури Вінницької області.

Після експертного підтвердження психічної неповноцінності ОСОБА_7 (акт №7 від 21.06.2004 pоку, т.2 а.с. 35-37) 26.10.2004 року Вінницький районний суд прийняв рішення, яким ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні її позову про визнання заповіту дійсним та визнання її права на спадкування майна покійної ОСОБА_7 (т.1 а.с.207).

27.10.2004 року прокуратурою Вінницького району проти головного лікаря психлікарні №2 ОСОБА_24 була порушена кримінальна справа за ч.2 ст.367 КК України (службова недбалість з тяжкими наслідками), а постановою Вінницького районного суду від 03.04.2006 року факт заочного посвідчення ним заповіту від психічно хворої особи був визнаний кримінальним злочином за ч.1 ст.367 КК України і за актом амністії (п.4 ст.6 КПК України) його було звільнено від кримінальної відповідальності (т.2 а.с.68, 110).

Отже суд, підтвердивши оспорювану нікчемність заповіту, посвідченого 16.01.2002 року головним лікарем Вінницької обласної психіатричної лікарні №2 ОСОБА_6, та виходячи із потреби в захисті права ОСОБА_5, вважає за необхідне визнати його недійсним.

Таким чином ОСОБА_1, ґрунтуючись на нікчемному заповіті, допустила порушення цивільного права ОСОБА_5, як єдиної спадкоємниці за законом всього майна своєї рідної сестри ОСОБА_7

Вирішуючи даний спір судом враховано Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 28.04.1978 року зі змінами внесеними згідно ППВСУ №13 від 25.12.1992 року, ППВСУ №15 від 25.05.1998 року та ППВСУ №9 від 06.11.2009 року.

Розглядаючи дану цивільну справу, визначаючись щодо заявлених позивачем вимог суд виходив з того, що відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 48, 55, 543 ЦК Української РСР (в ред. 1963 року), з врахуванням Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України, керуючись ст. ст. 5, 15, 30, 60, 61, 79, 80, 81, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», Конституцією України та Законом України «Про власність», п.п. 8, 9, 10, 16, 18, 24 Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчувальних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №419 із внесеними постановою Кабміну від 12.12.2002 року №1854 змінами, суд -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_5 пред’явлені до ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, посвідчений 16 січня 2002 року головним лікарем Вінницької обласної психіатричної лікарні №2 ОСОБА_6, складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

   Рішення набирає чинності через десять днів після його проголошення, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але неподання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення суду набирає чинності після закінчення цього строку.

Суддя :