31 травня 2018 року

м. Київ

Справа № П/800/579/17

Провадження № 11-11сап18

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Рогач Л.І. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року, прийнятої за наслідком розгляду позову ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) до Вищої ради правосуддя (далі -ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 07 листопада 2017 року №3610/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17 про притягнення судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

Обставини справи

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_3, рішення Вищої ради правосуддя від 07 листопада 2017 року № 3610/0/15-17 (далі - рішення ВРП), ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17, щодо скаржника - скасовано, що є підставою для повторного розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_3

Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17 суддю Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення у виді внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення її з посади судді.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності стали допущені суддею ОСОБА_3. під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 порушення статті 29 Конституції України, статей 5, 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статей 177, 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Оцінюючи дії позивача як слідчого судді Друга Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що вона в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою: не навела наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу; не зазначила обставин на підтвердження того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам того, що підозрюваний міг здійснити дії, які зашкодять інтересам розслідування та/або судового розгляду кримінальної справи; не оцінила докази, на яких ґрунтувалося клопотання, в контексті належності, допустимості та достовірності і не відкинула ті з них, що не відповідають цим критеріям; не виконала вимог частини шостої статті 206 КПК України; не відобразила в судовому рішенні повідомлення про надходження заяв народних депутатів України про взяття підозрюваного під особисту поруку.

Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що порушення закону, допущені суддею при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є очевидними і грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули як на права конкретної особи, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

Беручи до уваги істотність дисциплінарного проступку та його наслідки, а також ураховуючи дані про суддю Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що застосування до неї більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

У скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17представник судді ОСОБА_3 посилався, з-поміж іншого, на такі обставини: ухвалене суддею рішення ОСОБА_5 та його захисниками не оскаржувалось, а після внесення застави вважається, що до нього застосовано запобіжний захід у вигляді застави; за наявної можливості не обирати альтернативний запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді застави, оскільки йому інкримінувалось правопорушення, пов'язане із насильством (частина четверта статті 183 КПК України), суддею була додатково визначена застава у мінімальному розмірі, передбаченому законом - двадцять мінімальних заробітних плат; 28 січня 2014 року ОСОБА_5 був звільнений з-під варти у зв'язку із внесенням застави; невжиття слідчим суддею заходів, передбачених частиною шостою статті 206 КПК України, було обумовлено тим, що відповідно до протоколу затримання ОСОБА_5 він та його захисник подали до органу досудового розслідування клопотання про проходження медичного обстеження, яке було задоволено; про це у суді заявив прокурор, сумніватись у цьому в судді не було підстав, тому, відповідно до частини восьмої статті 206 КПК України, слідчий суддя мала право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті.

В додаткових поясненнях ОСОБА_3 також зазначила, що Друга Дисциплінарна палата ВРП та ВРП фактично здійснили перевірку правового змісту судового рішення з точки зору дотримання кримінально-процесуального законодавства, чим вийшли за межі повноважень, що є порушенням ст. 19 Конституції України, чинного національного та міжнародного законодавства та суперечить практиці Європейського Суду з прав людини з аналогічних за ситуацією справ.

Дійсно, згідно з пунктом 16 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві.

Залишаючи без змін рішення своєї Другої Дисциплінарної палати, ВРП дійшла висновку про те, що дії судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_3 правильно кваліфіковано як такі, що вказують на вчинення істотного дисциплінарного проступку, а наслідки вчинених дій порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя. При цьому відповідач виходив з того, що в оскаржуваному рішенні дисциплінарного органу правильно встановлено всі обставини справи, констатовані порушення судді підтвердилися, а наведені в скарзі доводи їх не спростували.

Подану до Верховного Суду скаргу (позовну заяву) мотивовано тим, що оскаржуване рішення ВРП прийняте відповідачем з порушенням вимог статті 2 КАС України, статті 19 Конституції України, без дотримання правових висновків, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» та Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 1-1/2004, а також без урахування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерела права, рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі,без з'ясування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Зокрема, у скарзі (позовній заяві) з урахуванням неодноразових доповнень зазначається, що під час прийняття рішення ВРП не врахувала таких обставин: приводом застосування до неї найсуворішого дисциплінарного стягнення є єдина за 22 роки роботи на посаді судді постановлена у справі № 758/852/14-к ухвала від 24 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави в мінімальному розмірі відносно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України), не працюючого, не одруженого, без реєстрації, який підтвердив цю інформацію в судовому засіданні, не зміг переконливо назвати джерела доходу та особисто пояснив, що двічі притягувався до адміністративної відповідальності за перебування в стані алкогольного сп'яніння в громадських місцях; за наявної можливості не обирати альтернативний запобіжний захід відносно підозрюваного у вигляді застави, оскільки йому інкримінувалось правопорушення, пов'язане з насильством (частина четверта статті 183 Кримінального процесуального кодексу України; далі - КПК України; тут і далі - у редакції, чинній на 24 січня 2014 року), вона додатково визначила заставу в мінімальному розмірі, передбаченому законом, - двадцять мінімальних заробітних плат; 28 січня 2014 року підозрюваний був звільнений з-під варти після внесення застави, після чого вважається, що до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді застави; особа та його захисник ухвалу про застосування запобіжного заходу не оскаржили, так само як і не оскаржили після закриття кримінального провадження 26 лютого 2014 року дії судді у відповідні компетентні органи; ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави у мінімальному розмірі відносно особи є чинною, реальних негативних наслідків її винесення в процесі дисциплінарного провадження виявлено та доведено не було; невжиття позивачем заходів, передбачених частиною шостою статті 206 КПК України, було обумовлено тим, що: відповідно до протоколу затримання від 23 січня 2014 року особа та його захисник заявили органу досудового розслідування клопотання про проходження медичного обстеження, яке було задоволено; огляд здійснено, що підтверджується підписом лікаря швидкої допомоги в протоколі затримання без указівки того, що відносно затриманого не можуть здійснюватися процесуальні дії через його стан здоров'я; підозрюваний під час судового засідання повідомив, що розуміє зміст підозри, почуває себе відносно нормально, при цьому не просив перенести розгляд клопотання; за повідомленням прокурора, 23 січня 2014 року призначено судово-медичну експертизу стану здоров'я затриманого, сумніватись у чому в неї не було підстав, тому відповідно до частини восьмої статті 206 КПК України вона мала право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті; відповідач, застосовуючи до неї найсуворішу санкцію дисциплінарної відповідальності, не врахував, що вона має позитивну характеристику, працює суддею з 1994 року та за весь час роботи жодного разу не притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

Висновок ВеликоїПалати Верховного Суду

Аналізуючи зміст оскарженого рішення ВРП та інші матеріали дисциплінарної справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер допущених позивачем процесуальних порушень не має ознак істотного дисциплінарного проступку, який за своєю тяжкістю відповідав би порушенню присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону № 2453-VI як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення.

Такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIу чинній редакції.

При цьому ВРП та її дисциплінарним органом також не було враховано, що справа № 758/852/14-к про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 була єдиною справою, розглянутою суддею ОСОБА_3 у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII, рішення у якій могло бути предметом перевірки відповідно до частини першої статті 3 цього Закону.

Таким чином, ВРП не встановила обставин, які б свідчили про системний характер указаних дій судді та переслідування й упереджений підхід при обранні запобіжних заходів до осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, та в подальшому були звільнені від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених Законом України від 21 лютого 2014 року № 743-18 «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Ураховуючи викладене та беручи до уваги те, що позивач має стаж роботи понад 22 роки, позитивно характеризується, за період роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, а також інформацію щодо показників її роботи, яка надана головою Подільського районного суду міста Києва та міститься в матеріалах дисциплінарної справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про невідповідність оскаржуваного рішення ВРП критеріям обґрунтованості та пропорційності, що є підставою для його скасування.

Зміст окремої думки

За частиною першою статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII),ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до змісту частини першої статті 52 цього Закону рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Таким чином, законодавством обмежено підстави, за яких Верховний Суд може скасувати рішення ВРП щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та, відповідно, обставини, які підлягають перевірці; з'ясуванню підлягає дотримання процедури притягнення судді до відповідальності, процесуальні підстави скасування рішення (через неповноважний склад розгляду справи судді, відсутність підпису відповідальної особи, неповідомлення належним чином суддю про засідання дисциплінарного органу тощо), а також наявність матеріальних і процесуальних підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, наведення мотивів, які обґрунтовують рішення, дотримання принципу пропорційності при накладенні дисциплінарного стягнення на суддю та інше.

У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року (далі - Рекомендація КМРЄ), зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не дисциплінарної процедури (пункт 40).

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Згідно з Кодексом суддівської етики, зокрема статті 6, суддя повинен виконувати свої професійні обов'язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, крім того, дотримуючись положень статті 8 цього Кодексу, суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законодавством.

Водночас, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді реалізація останньою її дискреційних повноважень при прийнятті судових рішень (стаття 126 Конституції України).

Тобто, застосовуючи Закон № 1798-VIII, Вища рада правосуддя має враховувати міжнародні стандарти незалежності суддів, які передбачають, що усі дисциплінарні заходи щодо судді базуються на встановлених нормах поведінки судді. Більш того, якщо суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.

Таким чином, при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді предметом оцінки компетентними органами є дії судді, формою фіксації яких, в тому числі, може бути судове рішення. При цьому таке судове рішення може бути оцінено лише з точки зору дотримання суддею вимог національного закону та міжнародних стандартів здійснення судочинства.

Водночас, не можуть ставати предметом оцінки дискреційні повноваження судді, наприклад, обрання суддею конкретного виду запобіжного заходу за умови дотримання суддею вимог кримінального процесуального закону щодо встановлення обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, та належного обґрунтування в судовому рішенні висновків, до яких дійшов суд.

Однак, в рішенні ВРП йдеться саме про дії судді та також вказано, що характер наведених вище порушень процесуального закону, допущених суддею ОСОБА_3., свідчить про їх умисність та очевидність. Наслідки цих дій судді негативно вплинули як на права конкретної особи, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

Крім того, варто окремо зауважити, що, як зазначається в окремій думці члена ВРП судді-доповідача ОСОБА_7, аналіз рішень судді ОСОБА_3 в аналогічній категорії справ, які були ухвалені нею в період виконання обов'язків слідчого судді Подільського районного суду міста Києва з липня 2013 року по вересень 2016 року, дає підстави визнати, що практика розгляду суддею вказаної категорії справ за цей час не зазнала різких змін. Також з цього аналізу убачається, що ухвали, постановлені суддею ОСОБА_3. за результатами розгляду цієї категорії справ як до 29 грудня 2013 року, так і після цієї дати, не є відмінними за обсягом мотивування та ухвалені з однаковим підходом до розгляду зазначеної категорії справ.

Однаковість підходу судді ОСОБА_3 при вирішенні зазначеної категорії справ свідчить, з одного боку, про відсутність грубої недбалості судді щодо допущення порушення норм процесуального закону, але, з іншого боку, підтверджує сталість свідомого порушення суддею ОСОБА_3. вимог як національного процесуального закону, так і положень Конвенції щодо забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність та права на справедливий судовий розгляд під час обрання запобіжного заходу.

Таким чином, оцінюючи оскаржуване рішення ВРП та беручи до уваги, що за змістом положень частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII Верховний Суд не може втручатись в дискреційні повноваження ВРП щодо оцінки складу дисциплінарного проступку в діях судді та пропорційності визначеного виду дисциплінарного стягнення, що має бути застосовано у випадку встановлення наявності складу відповідного дисциплінарного проступку в діях судді, керуючись підпунктом 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення», статтями 266, 344, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю, що скарга (позовна заява) ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 07 листопада 2017 року № 3610/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 07 червня 2017 року №1425/2дп/15-17, мала бути залишена без задоволення, а вказане рішення Вищої ради правосуддя - без змін.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду Рогач Л. І.