Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

          10 липня 2018 р.                                                  Справа №805/3459/18-а  

          приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1

 Донецький окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.,

при секретарі судового засідання Заїченко Я.В.,

за участю сторін

позивач ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2Б

представник відповідача – ОСОБА_3

представник третьої особи – ОСОБА_4

розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1, місце проживання: 85327, Донецька область, м.Мирноград, мікрорайон МолодіжнийАДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 до Мирноградської міської ради, місцезнаходження :85323, Донецька область, м.Мирноград, вул. Центральна, буд. 9 код ЄДРПОУ: 04052956, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Мирноградська центральна міська лікарня, місцезнаходження : 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Соборна, буд. 20 про визнання протиправним  та скасування рішення, -

                                                    ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Мирноградської міської ради, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Миргородської міської ради від 14 лютого 2018 року VII/43-26 “Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії миргородської центральної міської лікарні”.

У судовому засіданні 10 липня 2018 року позивачем надано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд зупинити дію нормативно-правового акту, а саме рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 “Про реорганізацію стоматологічної Мирноградської центральної міської лікарні”  й вважати його зупиненим з 15 травня 2018 року.

В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що на підставі рішення Мирноградської міської ради від 14.02.2018 року №УІІ/43-26 була виключена зі складу Мирноградської центральної міської лікарні стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами та зубопротезна лабораторія, й позивач був звільнений зі займаних посад, що підтверджується трудовою книжкою на ім’я позивача, в порядку п.1 ч.І ст.40 КЗпП України, тобто негативні наслідки для позивача настали. Крім того, позивач зазначає, що як мешканець міста Мирноград Донецької області, він позбавлений можливості звернутися за медичною стоматологічною допомогою, так як створений на підставі оспорюваного вищезазначеного рішення органу місцевого самоврядування стоматологічний кабінет Мирноградської центральної міської лікарні не обслуговує мешканців міста, які не є ветеранами війни, особами, нагороджені законом «Почесний донор України», інвалідами 1 і 2 групи, членами сімей загиблих учасників АТО, пенсіонерами від 65 років та особами, які відносяться до 1,2 та 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім цього, звертає увагу суду на положення ч.2 ст.144 Конституції України, де зазначено рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду, й на рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року, з тексту якого вбачається, що з моменту звернення із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акту.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти забезпечення позову, мотивуючи свою позицію тим, що рішення Миргородської міської ради від 14 лютого 2018 року VII/43-26 “Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії миргородської центральної міської лікарні” не як порушує конституційні права позивача , оскільки регулює процес реорганізації лікарні.

Третя особа також заперечувала проти забезпечення позову та вважає його безпідставним. Зазначив що спірний наказ вже виконано, та позивач не надав підтвердження звернення до лікарні та відмови в наданні допомоги.

Відповідно до ч. 1  ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України  заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог  ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України  суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із ч. 2  ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України  суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяви про забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З наданих позивачем документів не можливо встановити що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів та пересвідчитися, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд зупинити дію рішення Миргородської міської ради від 14 лютого 2018 року VII/43-26 “Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії миргородської центральної міської лікарні”.

Суд зазначає, що рішення Миргородської міської ради від 14 лютого 2018 року VII/43-26 стосується питання реорганізації структури Мирноградської центральної міської лікарні лікувально-діагностичного відділення зі спеціалізованими прийомами стоматологічний кабінет та затвердженням  його складу.

В даному випадку зі змісту наявних в матеріалах справи доказів не вбачається обґрунтованого припущення, що у разі не вжиття заходів по забезпеченню позову, діями та рішеннями відповідача до ухвалення рішення по справі може бути заподіяна шкода правам та інтересам позивача, а також те, що є ознаки очевидної протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що позивач тільки припустив, що він позбавлений можливості звернутися за медичною стоматологічною допомогою. До матеріалів справи не додано жодного доказу офіційного звернення позивача до клініки або офіційної відмови у данні медичної допомоги позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78  цього Кодексу.

Позивачем не надано обґрунтованих доказів на підтвердження того, що у разі не вжиття заходів по забезпеченню позову, діями та рішеннями відповідача до ухвалення рішення по справі може бути заподіяна шкода правам та інтересам позивача, а також те, що є ознаки очевидної протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Суд зазначає що, предметом позову є вимога про визнання  протиправним та скасувати рішення Миргородської міської ради від 14 лютого 2018 року VII/43-26 “Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії миргородської центральної міської лікарні”. Порушення конституційних прав позивача, як громадянина України є похідним він вищевказаних вимог та не є предметом позову та спору.

Стосовно посилань позивача, щодо положення ч.2 ст.144 Конституції України, де зазначено рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду, й на рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року , з тексту якого вбачається, що з моменту звернення із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акту, суд зазначає,  що ч.2 ст.144 Конституції України є імперативною нормою і стосується обставив, які у процесі оскарження до суду, рішення суб’єкта владних повноважень визнається таким, що не підлягає виконанню, доки рішення суду не набуде законної сили. Ця обставина не стосується  вимог  ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України. 

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, через що у задоволенні заяви позивача належить відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.  150,  151,  154,  243,  294,  295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                       УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Мирноградської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Мирноградська центральна міська лікарня, про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного    провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошенні у судовому засіданні 10 липня  2018 року.

Повний текст ухвали складено 12 липня 2018 року.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених  частиною другою  статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

          Суддя                                                                                  Шинкарьова І.В.