Справа № 344/12717/15-ц

Провадження № 22-ц/779/808/2018

Категорія 25

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інгосстрах», Станції технічного обслуговування «Опель»-«Шрот», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, страхового відшкодування, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену суддею Антоняком Т.М. 15 травня 2018 року в м. Івано-Франківськ, -

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про забезпечення його позову до ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інгосстрах», Станції технічного обслуговування «Опель»-«Шрот», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, страхового відшкодування.

Заяву обґрунтував тим, що в серпні 2015 року подав позов до Івано-Франківського міського суду про стягнення вартості його знищеного автомобіля, стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди.

Справа розглядається в суді вже близько трьох років, за весь час розгляду справи відповідач ОСОБА_6, який фактично передав без відома позивача на знищення його автомобіль, жодного разу не з'являвся до суду. Його адвокат Стецюк І.В. також в судове засідання не з'являється. Особистих зустрічей з позивачем відповідач ОСОБА_6 уникає.

Позивач вважає, що відповідач навмисно не з'являється до суду, затягує розгляд справи, збитки не відшкодовує, що ускладнює його право на захист.

Вказує, що в тому числі зі слів батька та адвоката відповідача, йому відомо, що ОСОБА_6 працює в Польщі, має там стабільну і високу заробітну плату, періодично приїжджає в Україну.

Для ефективного захисту його прав, запобігання порушення його права на відшкодування вартості незаконно знищеного автомобіля та для забезпечення в подальшому виконання рішення суду, просив: накласти заборону виїзду за межі України відповідачу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю і жителю с. Сапогів Галицького району Івано-Франківської області, та накласти арешт на його майно; накласти арешт на банківські рахунки та на майно ФОП ОСОБА_4, ІНПП НОМЕР_1, в розмірі позовних вимог - 132000 грн.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на майно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та на банківські рахунки і на майно ФОП ОСОБА_4 - в межах заявленої суми позовних вимог - у розмірі 132000 грн. В решті вимог заяви відмовлено.

На дану ухвалу суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважає її безпідставною і необґрунтованою в частині відмови в забезпеченні позову у вигляді накладення заборони виїзду за межі України відповідачу ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю і жителю с. Сапогів Галицького району Івано-Франківської області.

На його думку, такою відмовою судом порушено вимоги ст. 149 ЦПК України, адже саме через постійні неявки відповідача ОСОБА_3 відкладається розгляд його справи. Відповідач жодного разу не з'явився до суду та не надав пояснення.

Зазначає також, що вказав суду про те, що ОСОБА_6 працює у Польщі, має високу заробітну плату і періодично приїжджає в Україну.

Також йому відомо, що жодного майна в Україні у відповідача ОСОБА_3 вже немає. А тому накладення заборони виїзду за кордон - єдиний спосіб для того, щоб він з'явився на судове засідання, а в подальшому - виконав рішення суду.

На підставі наведеного просить ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15.05.2018 року в частині відмови забезпечення позову шляхом накладення заборони виїзду за межі України відповідачу ОСОБА_3 скасувати, постановити ухвалу, якою накласти заборону виїзду за кордон відповідачу ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Сапогів Галицького району Івано-Франківської області. В решті ухвалу суду залишити без змін.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав.

Інші сторони в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заходи забезпечення у вигляді накладення арешту на майно ОСОБА_3 та накладення арешту на майно і банківські рахунки ФОП ОСОБА_4 в межах заявленої суми позовних вимог є співмірним із заявленими позивачем вимогами і сприятиме виконанню судового рішення на випадок задоволення позову. Однак, позивачем не надано належних доказів того, що заборона виїзду за межі України відповідача є необхідною для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інгосстрах», Станції технічного обслуговування «Опель»-«Шрот», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», про стягнення вартості знищеного автомобіля, стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди.

У вересні 2016 року позивач збільшив позовні вимоги, просив стягнути в його користь солідарно з відповідачів: ОСОБА_3, Станції технічного обслуговування «Опель»-«Шрот», ФОП ОСОБА_4 нанесену йому матеріальну шкоду в сумі 82000 грн., та з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інгосстрах» страхове відшкодування в розмірі 31000 грн., а також стягнути з відповідачів в його користь солідарно моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

11.05.2018 року позивач подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони виїзду за межі України відповідачу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю і жителю с. Сапогів Галицького району Івано-Франківської області, та накладення арешту на його майно; накладення арешту на банківські рахунки та на майно ФОП ОСОБА_4, ІНПП НОМЕР_1, в розмірі позовних вимог - 132000 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Перелік видів забезпечення позову визначений у ч. 1 ст. 150 ЦПК. Зокрема, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові №6-605цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, за змістом ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Відповідно до ст. 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.

З аналізу наведених норм права вбачається, що питання про обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в забезпеченні позову у цій частині.

Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції оскаржується апелянтом тільки в частині відмови в заяві про забезпечення позову шляхом накладення заборони виїзду за межі України відповідачу ОСОБА_3, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали в іншій частині не досліджує.

Ухвала суду постановлена з дотриманням вимог норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 липня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Мелінишин Г.П.

Пнівчук О.В.