ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року           справа №805/3126/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Сухарька М.Г., Шишова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2, як представника ОСОБА_3, на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 р. у справі № 805/3126/18-а (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_3 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії з 01 жовтня 2016 року, зобов’язання вчинити певні дії,-

                                                         ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – представник позивача), як представник ОСОБА_3 (далі – позивач), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – відповідач УПФУ), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача  щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.10.2016 року; зобов’язати відповідача відновити позивачу виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.10.2016 року. (а.с.4-7).

Позивачем разом з позовною заявою було подано клопотання про відстрочення оплати судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду платіжного документу про сплату судового збору належного зразка та у належному розмірі (а.с.1-2).

18 травня 2018 року представником позивача подано клопотання про відстрочення оплати судових витрат та клопотання про витребування доказів (а.с.13-17).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору та про витребування доказів по справі, адміністративний позов повернуто позивачеві (а.с.18-19).

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд повернув позовну заяву у зв’язку з не усуненням недоліків у встановлений судом строк та наявністю у суду сумніву , стосовно того, що позивач взагалі проживає за адресою, яка зазначена в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Суд першої інстанції на обґрунтування свого рішення посилався на те, що позивач не отримує пенсію більше року, що на думку суду свідчить про відсутність позивача на території, підконтрольній Українській владі. З рішень суду про залишення без руху та повернення позовної заяви не вбачається жодної правової оцінки інформації, наданої відповідачем, в якій зазначено, що пенсію позивач не отримує з жовтня 2016 року, що свідчить про скрутний майновий стан позивача. Також, предмет позову є захист соціальних прав, а сума судового збору в розмірі 704,80 грн., перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній рік, який дорівнював 0. Зазначене у відповідності до статті 8 Закону України «Про судовий збір» є достатнім для відстрочення позивачу оплати судового збору до ухвалення судового рішення  (а.с.22-25).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Представник позивача звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив, визнати протиправними дії відповідача  щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.10.2016 року, зобов’язати відповідача відновити позивачу виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.10.2016 року.

До позовної заяви було додано: заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, інформацію Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, копію паспорту, копію ідентифікаційного коду, копію пенсійного посвідчення, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, підтвердження позивача відповідно до п.11 ч.5 ст. 160 КАС України, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання правових послуг адвоката, ордер.

Також, позивачем подано клопотання про відстрочення оплати судових витрат, яке було обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером, єдиним джерелом доходу була призначена пенсія, яку він фактично втратив внаслідок протиправних дій відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання про відстрочення оплати судових витрат, адміністративний позов залишено без руху.

В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що позивачем суду не надано доказів щодо наявності обставин передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» для звільнення від сплати судового збору. А додані до клопотання копія пенсійного посвідчення та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є відображенням майнового стану позивача. Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано суду довідки із органів Державної фіскальної служби, в підтвердження того, що пенсійне забезпечення є єдиним джерелом доходів.

18 травня 2018 року представником позивача подано клопотання про відстрочення оплати судових витрат та клопотання про витребування доказів (а.с.13-17).

В обґрунтування клопотання про відстрочення оплати судових витрат зазначено, що за вимогами законодавства, при визначенні майнового стану сторони, яка просить звільнити її від сплати судового збору, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування цієї обставини та ухвалює рішення на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин. Судом передчасно відмовлено в задоволені клопотання та залишено без руху позовну заяву, оскільки судом не надано жодної оцінки інформації відповідача доданої до позову, в якій зазначено, що позивач не отримує пенсію з 01.10.2016 року. Крім того, предмет позову є захист соціальних прав, а сума судового збору в розмірі 704,80 грн., перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній рік, який дорівнював 0. Наведенні обставини у відповідності до статті 8 Закону України «Про судовий збір» є достатніми для відстрочення позивачу оплати судового збору до ухвалення судового рішення  а.с.14-15).

Клопотання про витребування доказів обґрунтовано тим, що представник позивача не може отримати конфіденціальну інформацію від ДФС, у зв’язку з тим, що інформація про одержувачів пенсій (допомоги) є конфіденційною. Докази щодо відсутності інших доходів у позивача, є у володінні ДФС. На підставі викладеного, позивач просив витребувати у ДФС інформацію про відсутність/наявність доходів позивача (а.с.16-17).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору та про витребування доказів по справі, адміністративний позов повернуто позивачеві (а.с.18-19).

В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що в новому клопотанні про відстрочення оплати судових витрат не надано доказів, які б вказували на неспроможність, сплати судового збору позивачем, а долучене до позовної заяви пенсійне посвідчення та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є відображенням майнового стану позивача. Відмовляючи в задоволенні клопотання про витребування доказів, суд зазначив, що суд має право витребувати докази після відкриття провадження у справі або під час вирішення питання про відкриття. Судом не прийнято посилання на те, що представник не може надати інформацію про доходи які знаходяться у володінні Державної фіскальної служби, у зв’язку з тим, що дана інформація є конфіденційною, у зв’язку з тим, що позивач в змозі сама звернутися до органів Державної фіскальної служби для отримання відповідної інформації та довідки. Крім того, суд зазначив про наявність сумніву, стосовно того, що позивач взагалі проживає за адресою, яка зазначена в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та на території підконтрольній Українській владі. Суд зазначає, що позивач не отримує пенсію більше року, а саме: з 01 жовтня 2016 року, що також свідчить про відсутність позивача на території, підконтрольній Українській владі.

Згідно ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до ч.1 та 2 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З аналізу наведених норм вбачається, що підстави для залишення позовної заяви без руху встановлені саме статтею 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, перелік яких є вичерпним. Також, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб визначений судом тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.

За частиною 3-5 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.

За статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Отже, зазначеними нормами визначено обов’язок викласти обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, з зазначенням доказів, що їх підтверджують, зазначити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви та клопотання, та надати наявні в нього докази. У разі неможливості подання разом із позовною заявою доказів, позивач письмово повідомляє про це суд з зазначенням причин неможливості їх подання.

Матеріали справи свідчать, що при зверненні до суду та після залишення позову без руху, представником позивача було подано клопотання про відстрочення оплати судових витрат, в обґрунтування якого зазначає, що позивач є непрацюючим пенсіонером, а пенсія є єдиним джерелом доходу останньої, а відповідач, в свою чергу, з 01.10.2016 року припинив позивачу виплату її пенсії, а тому, вона перебуває у вкрай скрутному матеріальному становище та не має змоги сплатити судовий збір, розмір якого є непомірно великим та позбавляє доступу до правосуддя. В обґрунтування зазначених обставин позивач посилався на письмову інформацію відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, як пенсіонеру за віком. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження обставин до позову та клопотань, були надані копії документів, які позивач мав.

Частиною 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Положеннями пп. 1, 3 ч. 1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VІ визначено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо, зокрема: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, внутрішньо переміщеною особою, предметом позову є захист соціальних прав, а саме: припинення відповідачем виплату пенсії позивачу, виплата якої є виключним правом позивача, передбаченого Конституцією та чинним законодавством України, що є достатньою підставою для відстрочення позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення по справі.

Також, як вбачається з ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху та повернення, суд послався на те, що до клопотання про звільнення від сплати судового збору заявником не було додано жодного доказу на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі на час подання апеляційної скарги. Разом з тим, ухвала суду не містить фактичної правової оцінки тим обставинам (аргументам), які зазначені позивачем в апеляційній скарзі, а саме, що він є непрацюючим пенсіонером за віком, з 1 жовтня 2016 року йому призупинена виплата пенсії внаслідок припинення статусу внутрішньо переміщеної особи, хоча матеріали справи містять документи, які підтверджують ці обставини. Про незадовільний майновий стан свідчить, також сам предмет позову.

Європейський Суд неодноразово, а зокрема у справі «ОСОБА_4 і ОСОБА_4 проти Румунії», наголошував на тому, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Також Європейський Суд неодноразово вказував на необхідність дотримання з однієї сторони балансу між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

Отже, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження.

Кодекс адміністративного судочинства України, а так само і Закон України «Про судовий збір»передбачають можливість звільнення від сплати судового збору, зменшення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору в залежності від майнового стану особи. Тобто, визначено єдиний критерій для застосування таких пільг при сплаті судового збору - майновий стан особи.

У справі «ФК Мретебі проти Грузії» Європейський суду з прав людини розглядав питання законності відмови Верховного Суду Грузії від звільнення від сплати судового збору заявника (футбольного клубу), та відмітив, що Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо наданих йому доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувало.

У цій справі Суд назвав відмову Верховного Суду звільнити заявника від сплати судового збору, без відповідного обґрунтування, «безпідставним» обмеженням права останнього на доступ до правосуддя та зазначив, що, на його переконання, відмова у звільненні була зумовлена виключно бажанням Верховного Суду поповнити державний бюджет.

Отже, з урахуванням значного збільшення ставок судового збору, питання перевірки реальної спроможності заявників сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору.

Виходячи з вищенаведеного рішення ЄСПЛ, при розгляді таких справ національним судам слід належним чином обґрунтовувати свої рішення про задоволення чи відмову у розстроченні/відстроченні/зменшенні чи взагалі звільненні від сплати судового збору. При цьому простого зазначення «не надано доказів на підтвердження майнового стану» недостатньо.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, повертаючи адміністративний позов з підстав несплати позивачем судового збору, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для відстрочення позивачу сплати судового збору.

Що стосується висновку суду першої інстанції, що клопотання представника позивача про витребування доказів, а саме: відомостей про доходи, одержані за попередній календарний рік не підлягає задоволенню, оскільки суд має право витребувати докази тільки після відкриття провадження або під час вирішення питання про відкриття, зазначивши, при цьому, що позивач в змозі самостійно звернутися до органів Державної фіскальної служби для отримання відповідних відомостей та довідки, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про наступне.

Позивач, як передбачено статтями 79, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, звертався до суду із клопотанням про витребування відомостей про доходи, одержані за попередній календарний рік, як підтвердження факту існування у позивача скрутного майнового становища. Представник позивача зазначив, що позивач є особою похилого віку, а представник позивача не має можливості отримати таку інформацію від органів Держаної фіскальної служби, оскільки відповідно до ст. 21 Закону України "Про інформацію" та ст. 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", інформація про одержувачів пенсії є конфіденціальною а тому, просив суд витребувати відповідні відомості.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Частина 1 статті 174 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому  статтею 251 цього Кодексу.

За правилами п. 5, 7 ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України у підготовчому засіданні суд: роз'яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до вимог вищевказаних норм, суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі надати докази, звернувшись з відповідним клопотанням щодо цього, або витребувати такі докази з власної ініціативи.

При цьому, слід зазначити, що питання щодо витребування доказів суд може вирішити, як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого засідання шляхом зазначення про це або в ухвалі про відкриття провадження у справі, або в ухвалі про підготовку справи до розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено подання саме наявних у позивача доказів. Ненадання позивачем доказів, які ним не може бути подано з об'єктивних причин не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху чи поверненні позову.

Крім того, у клопотання про витребування доказів позивачем було зазначено, що він здійснює перетин лінії розмежування між підконтрольною та непідконтрольною територією, та на теперішній час тимчасово перебував на непідконтрольній території, а тому не має можливості звернутись до ДФС самостійно. Суд зазначеним обставинам належну оцінку не надав.

Таким чином, судом першої інстанції при прийнятті рішення про відмову в задоволенні клопотання про витребування довідки про доходи позивача, не надав належної правової оцінки усім обставинам, про які зазначив представник позивача у відповідному клопотанні про витребування доказів.

Що стосується твердження суду першої інстанції, що у суду існують сумніви стосовно того, що позивач взагалі проживає за адресою, яка зазначена в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та на території, підконтрольній Українській владі, а також те, що позивач не отримує пенсію з 01 жовтня 2017 року, що також свідчить про відсутність позивача на території, підконтрольній Українській владі, суд апеляційної інстанції зазначає, що КАС України не містить такої підстави для залишення позовної заяви без руху або його повернення, як наявність у суду сумнівів стосовно певних обставин, зокрема, сумнівів щодо місця його проживання. Судове рішення повинно відповідати вимогам ст. 242 КАС України і не може базуватися на припущеннях. Крім того, позивачем зазначено, що він здійснює перетин лінії розмежування між підконтрольною та непідконтрольною територією. Суд зазначає, що чинним законодавством визначено свободу пересування.

Згідно статті 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

У справі v. France Європейський суд з прав людини  зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                             ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, як представника ОСОБА_3 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 р. у справі № 805/3126/18-а – задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 р. у справі № 805/3126/18-а - скасувати.

Справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 10 липня 2018 року

Суддя - доповідач                                                                                  Е.Г. Казначеєв

Судді                                                                                                       М.Г. Сухарьок

                                                                                                                ОСОБА_5