ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ К-14927/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Цуркана М.І. (головуючий суддя),
Гашицького О.В. (суддя-доповідач),
Лиски Т.О.,
Мойсюка М.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області (далі –УПФ) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2008 року та ухвалу
Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2009 року в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПФ про визнання дій протиправними, стягнення підвищення до пенсії,
установила:
Звернувшись у серпні 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначала, що відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року
№ 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі –Закон № 2195-ІV) є
дитиною війни і має право на одержання передбаченого цим Законом підвищення
до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, позивач просила визнати неправомірними дії відповідача та зобов’язати УПФ здійснити перерахунок за 2006 - 2007 роки розміру призначеної їй пенсії
з урахуванням розміру підвищення, стягнувши на її користь 2733,30 грн. та на відшкодування моральної шкоди 3000 гривень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2009 року, позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність відповідача, зобов’язано УПФ здійснити перерахунок розміру призначеної ОСОБА_6 пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (далі – Закон № 1058-ІV) та провести відповідні виплати за період
із 9 липня по 31 грудня 2007 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати
зі сплати судового збору в розмірі 1,70 гривні.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення – про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія дійшла висновку, що підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
ОСОБА_6, яка народилася у 1937 році, згідно зі статтею 1 Закону
№ 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни.
На неї у повному обсязі поширюються встановлені цим Законом мінімальний
розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни (державна соціальна гарантія).
Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2006 року,
суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відповідно до вимог статті 110 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV «Про Державний бюджет
України на 2006 рік»(із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення у 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 % надбавки до пенсії «дітям війни», то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача у 2006 році задоволенню не підлягають.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суди попередніх інстанцій
виходили з того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року
№ 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі –Закон № 489-V),
якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є
інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня
1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що
не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони,
інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними,
втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про
їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються
відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, а з 9 липня по
31 грудня 2007 року –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада
2004 року).
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком
із 9 липня по 31 грудня 2007 року.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування
судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.
Не можуть бути взяті до уваги також доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.
Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком
визначено тільки статтею 28 Закону № 1058-ІV, і згідно з цією нормою
мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому
для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6
Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
За правилами частини третьої статті 2201, частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових
рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає без змін судові рішення.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від
17 березня 2009 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може
бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку провадження за
винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Гашицький