ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7318/17

провадження № 2/753/1404/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участі секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін:

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у загальному позовному провадженні в судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 треті особи: ОСОБА_8, Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення порядку користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до Дарницького районного суду міста Києва до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 треті особи: ОСОБА_8, Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення порядку користування житловим приміщенням, свої вимоги мотивувавши тим, що ОСОБА_9 є співвласником квартири АДРЕСА_1, яка, у свою чергу складається з 3 ( трьох ) кімнат жилою площею 48, 8 кв. м., кухні площею 9, 0 кв. м., ванної кімнати площею 3, 6 кв.м., вбиральні ( поєднаної ) площею 1,3 кв .м., лоджією площею 6, 8 кв. м. та коридором площею 12,3 кв.м.

Також, співвласниками вказаної квартири у рівних долях є батько Позивача, ОСОБА_4, мати Позивача ОСОБА_5 та сестра Позивача ОСОБА_6. З травня 2013 року у квартирі № 217 також зареєстрована ОСОБА_7 яка є матір'ю ОСОБА_5

23 грудня 2006 року він одружився з ОСОБА_8 ( після укладення шлюбу взяла прізвище ОСОБА_8 ). ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього та ОСОБА_8 народився син, ОСОБА_11.

Внаслідок напружених відносин з відповідачами, що склались у зв'язку з одруженням його та народженням у нього сина, проживання у квартирі № 217 на даний час є неможливим. Відповідачі категорично проти того, щоби у квартирі № 217 проживала його дружина з малолітнім ОСОБА_11.

За таких умов, його проживання разом зі своєю дружиною та сином є неможливим, з оглядом на що його право власності на користування належним йому у праві спільної сумісної власності майном - квартирою АДРЕСА_1, також порушується. У зв"язку з зазначаним просив встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, при якому у користуванні ОСОБА_2, який діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_11, залишити кімнату площею 19, 0 кв. м. ( позначена під № 7 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 )

- кухню ( позначена під № 4 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ), ванну кімнату ( позначена під № 3 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ), вбиральню ( позначена під № 2 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ) та коридор ( позначений під № 1 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ) залишити у спільному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Згодом в судовому засіданні 12 грудня 2017 року представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 04 липня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про зміну предмету позову, та просив суд встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, при якому у користуванні ОСОБА_2, залишити кімнату площею 14, 9 кв. м. ( позначена під № 6 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ), при цьому кухню ( позначена під № 4 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ), ванну кімнату ( позначена під № 3 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ), вбиральню ( позначена під № 2 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ) та коридор ( позначений під № 1 на плані квартири технічного паспорту на квартиру № 217 ) залишити у спільному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ( а.с. 72-73).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник , що діє на підставі довіреності від 04 липня 2016 року ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4, в судовому засіданні позові вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5, в судовому засіданні позові вимоги не визнала та просили суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6, в судовому засіданні позові вимоги не визнала та просили суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з"явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ЦПК України , відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь - кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не з"явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

11 вересня 2018 року за вх. № 43773 до загальної канцелярії суду направила письмове клопотання в якому просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов"язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов"язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Третя особа Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з"явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

26 червня 2018 року за вх. № 32942 до загальної канцелярії суду за підписом Керівника служби О. Ткаченко надійшла заява в якій просили проводити розгляд справи за відсутності представника служби, та постановити рішення з максимальним врахуванням інтересів дитини.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 є співвласником квартири АДРЕСА_1, яка у свою чергу складається з 3 ( трьох ) кімнат жилою площею 48, 8 кв. м., кухні площею 9, 0 кв. м., ванної кімнати площею 3, 6 кв. м., вбиральні ( поєднаної ) площею 1,3 кв. м., лоджією площею 6, 8 кв. м. та коридором площею 12, 3 кв. м.

Також, співвласниками вказаної квартири у рівних долях є батько Позивача, ОСОБА_4, мати Позивача ОСОБА_5 та сестра Позивача ОСОБА_6.

З травня 2013 року у квартирі № 217 також зареєстрована ОСОБА_7 яка є матір'ю Відповідача 2- ОСОБА_5

23 грудня 2006 року Позивач одружився з ОСОБА_8 ( після укладення шлюбу взяла прізвище ОСОБА_8 ), що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, виданим Жовтневим районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, та про що складений відповідний актовий запис № 528.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у Позивача та ОСОБА_8 народився син, ОСОБА_11, про що Жовтневим районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області складений відповідний запис № 509.

Статтею 1 Протоколу 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод, що є частиною національного законодавства України, визначено, що кожна фізична особа або юридична ї особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини '' втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне '' ( справа '' Ятрідіс проти Греції ''). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише '' на умовах, передбачених законом '', а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію '' законів '' ( справа Україна - Тюмень проти України '' ) рішення від 22 листопада 2007 року.

Стаття 1 Протоколу № 1 дає змогу зробити висновок про те, що власник володіє всією повнотою влади стосовно власного майна, може робити будь - які дії, які не заборонені законом і не порушують прав третіх осіб; право власності є абсолютним, отже, власнику протистоять будь - які треті особи ( враховуючи державу ), які в свою чергу повинні утримуватися від дій, що порушують права власника. Ця норма закріплює право власника на безперешкодне користування та розпорядження своїм майном. У такому контексті порушенням права власності особи буде вважатися і факт ненадання можливості користуватися своїм майном.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6 - 1500цс15.

За змістом частини 2 ст. З Сімейного Кодексу України, « Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки »

Частина 1 ст. 4 Сімейного Кодексу України зазначає, що « Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї ».

Частина 4 ст. 4 Сімейного Кодексу України закріплює, що « Кожна особа має право на повагу бо свого сімейного життя ».

Відповідно до частини 2 ст.13 Цивільного Кодексу України, « Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах ».

Як встановлено в ході розгляду цивільної справи та з показань допитаних в якості свідків відповідачів вбачаються факти неприязних стосунків між Відповідачами та позивачем , на фоні чого мають місце порушення прав останнього, як співвласника спірної квартири АДРЕСА_1.

Разом з тим , в судовому засіданні не спростовується та не оспорюється сторонами, той факт, що з моменту заселення у спірну квартиру на сімейній раді між сторонами був визначений порядок користування житловим приміщенням, і саме позивач заселився та займає кімнату 14,9 кв. метри, де на даний час і знаходяться його особисті речі.

Проте, як встановлено у судовому засіданні у спірній кімнаті проживає мати відповідачки-2 - ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України та Закону України " Про судовий збір ", на користь позивача з відповідачів підлягають стягненню судові витрати - судовий збір, який був сплачений при подачі позовних вимог..

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 43, 76, 81, 83, 89, 211, 263 , 264, 265, 266, 273 ЦПК України, ст. 385 Цивільного Кодексу України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 треті особи: ОСОБА_8, Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення порядку користування житловим приміщенням, задовольнити.

Встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, при якому у користуванні ОСОБА_2 ( РНОКПП - НОМЕР_1) залишити кімнату житловою площе. 14,9 кв. метри, при цьому, кухню, ванну, вбиральню та коридор залишити у спільному користуванні.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП - НОМЕР_1) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі по 160 ( сто шістдесят ) гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 04 липня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК