Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 202/29195/13-ц

провадження № 61-9013св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1, Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року у складі судді Зосименко С. Г. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року в складі колегії суддів: Гайдук В. І., Калиновського А. Б., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 09 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOR0AG09680843, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 24 120 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,64 % на строк до 09 жовтня 2013 року. Зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечені договором застави від 09 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», та договором поруки від 10 листопада 2010 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк». Своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 38 720,81 доларів США, яку вона добровільно не погасила. Враховуючи викладене, банк просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь у рахунок погашення заборгованості 37 469,25 доларів США та судові витрати у справі, а також з обох відповідачів солідарно - 10 тис. грн.

Відповідач ОСОБА_1 заперечила проти позову і просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що в неї відсутня заборгованість за кредитним договором.Вона добросовісно виконувала взяті на себе зобов'язання і до квітня 2009 року своєчасно сплачувала кредит та відсотки. 23 квітня 2009 року вона передала кредитному інспектору Ковельського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіль «Chevrole-Tacuma» у технічно справному стані, який був проданий позивачем, а кошти у розмір 49 тис. грн спрямовані на погашення заборгованості.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 493,62 доларів США, що складає 211 684 грн 02 коп., яка складається з наступного: 10 714,72 доларів США - заборгованість за кредитом, 12 744,35 доларів США - заборгованість за процентами за користуванням кредитом, 1 034,55 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 2 тис. доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В іншій частині позову відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладений між сторонами кредитний договір діяв до 09 жовтня 2013 року. Умовами договору не передбачено дострокове стягнення заборгованості, а тому до стягнення підлягає прострочена заборгованість, яка утворилася станом на 30 листопада 2012 року. Розмір неустойки підлягає зменшенню, оскільки він значно перевищує розмір збитків позивача.Провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» підлягає закриттю, оскільки розгляд даних вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року змінено в частині стягнутої пені, доповнено другий абзац резолютивної частини словами «, що в гривневому еквіваленті складає 15 986,00 грн».

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення простроченої суми заборгованості, оскільки станом на день розрахунку строк сплати чергових платежів за кредитом не настав, а доказів дострокового розірвання кредитного договору позивачем не надано. Зменшення розміру пені є обґрунтованим і відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14. Рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнутої пені, оскільки судом не враховано положення пункту 4.2 кредитного договору, згідно з яким пеня сплачується у гривневому еквіваленті.

У березні 2016 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердженні належними та допустимими доказами, а рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях та суперечливих висновках. В суді першої інстанції справа розглянута з порушенням територіальної підсудності та інших вимог процесуального законодавства.

У вересні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині рішення залишити без змін.

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовані норми закону, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, внаслідок чого зроблені неправильні висновки стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором. Звернувшись до суду з цим позовом, банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту. Відмова суду в задоволенні таких вимог не ґрунтується на законі. Зменшення розміру пені є неправомірним у зв'язку з відсутністю правових підстав для цього.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 09 вересня 2016 року - за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року справу № 202/29195/13-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

На час розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційні скарги не надійшли.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 09 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач зобов'язався надати кредит у сумі 24 120,00 доларів США (для купівлі автомобіля - 17 683,00 доларів США та оплати витрат на його страхування - 6 437,00 доларів США) з кінцевим терміном погашення 09 жовтня 2013 року, а відповідач зобов'язалася повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлених договором розмірі та строки.

На виконання умов даного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 17 683,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером від 10 листопада 2006 року.

Відповідно до частини першої статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 09 жовтня 2006 року між сторонам було укладено договір застави рухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в заставу банку автомобіль Chevrole, модель Tacuma, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до частин першої, другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

20 жовтня 2010 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167, за яким ПАТ «Акцент-Банк» поручилося перед кредитором за виконання боржником своїх обов'язків за кредитним договором. Розмір відповідальності поручителя обмежено сумою 10 тис. грн.

ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30 листопада 2012 року в неї утворилася заборгованість в розмірі 38 720,81 доларів США, з яких: 14 354,71 доларів США - за тілом кредиту; 12 773,47 доларів США - за відсотками; 1 034,55 доларів США - з комісії; 10 558,08 доларів США - з пені, яка підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Вказаний розрахунок включає в себе суму коштів, отриманих від продажу предмета застави - автомобіля Chevrole, модель Tacuma, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, які були зараховані 21 травня 2012 року.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягуючи із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що стягненню підлягає лише прострочена заборгованість, яка утворилася станом на 30 листопада 2012 року, оскільки умовами кредитного договору не передбачено дострокового стягнення всієї заборгованості. Розмір неустойки підлягає зменшенню, так як він значно перевищує розмір збитків.

Однак з такими висновками судів не можна погодитися з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних від суми кредиту.

Передбачене статтею 1050 ЦК України право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору.

Згідно з пунктом 7.1. кредитного договору погашення заборгованості за цим договором здійснюється позичальником щомісяця з 10 по 16 число кожного місяця (щомісячний платіж).

Тобто умовами кредитного договору передбачений обов'язок відповідача повертати позику частинами (з розстроченням).

Згідно з пунктом 2.3.3. кредитного договору банк має право на дострокове повернення кредиту у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору.

Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору або його розірвання, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.

Суди не звернули уваги на зазначені положення ЦК України та умови кредитного договору, неправильно встановили фактичні обставини справи, дійшли помилкового висновку про те, що за кредитним договором стягненню підлягає лише прострочена заборгованість, яка утворилася на дату проведення розрахунку, а саме - на 30 листопада 2012 року.

Що стосується зменшення судами розміру пені за кредитним договором, то відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У випадку, якщо розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд застосовує до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що розмір пені (10 558,08 доларів США) не перевищує розміру заборгованості за тілом кредиту (14 354,71 доларів США) та нарахованими відсотками (12 773,47 доларів США), тому суди безпідставно зменшили її розмір.

Заперечуючи проти позову, відповідач в суді першої інстанції посилалася на те, що позивач неправомірно зарахував до суми кредиту страхові платежі в розмірі 6 437 доларів США, оскільки банком не надано доказів про їх сплату. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також вказувала на цю обставину.

Відхиляючи доводи скарги відповідача, апеляційний суд виходив з того, що умовами кредитного договору передбачено списання коштів з кредитного рахунку, які були направлені на оплату договорів страхування транспортного засобу та особистого страхування. Банком включено до розрахунку заборгованості суму, яка необхідна для страхування.

Згідно з пунктом 2.1.3. кредитного договору позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених згідно з пунктом 2.2.7. даного договору, і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів. Перерахунок кредитних коштів банк зобов'язується проводити у випадку ненадання позичальником документів, що підтверджують сплату ним страхових платежів за рахунок інших джерел.

Позичальник надає банку належним чином оформлений договір страхування заставного майна у випадку укладення між ним та банком договору застави/іпотеки (пункт 2.2.7 кредитного договору).

В матеріалах справи міститься договір добровільного страхування автотранспорту від 09 жовтня 2006 року.

Стягуючи кредитну заборгованість з урахуванням грошових коштів на оплату страхових платежів, суди попередніх інстанцій не дослідили вищевказаний договір страхування, не з'ясували, у якому розмірі необхідно було сплачувати щорічні страхові платежі, і ким вони були сплачені (банком чи позичальником).

В порушення вимог статей 303, 315 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК 2004 року).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В порушення вимог статей 57-60, 212-214, 303 ЦПК України 2004 року суди не перевірили належним чином доводів відповідача, не встановили фактичні обставини справи, не дали належної правової оцінки розрахунку заборгованості.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Крім того, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором не ухвалою, а вирішив це питання в оскаржуваному рішенні, що є порушенням вимог статей 205, 215 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій внаслідок не дослідження зібраних доказів не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді цієї справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

При цьому суду слід звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, провадження № 14-74цс18, згідно з яким при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, але не абсолютно, фізична особа. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді:С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

C. О. Погрібний Г. І. Усик