Справа № 361/1623/17 Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.

Провадження № 22-ц/780/2169/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 47 03.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - ОСОБА_1,

суддів: Лівінського С.В., Сержанюка А.С.,

при секретарі Немудрій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про  внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів  в апеляційних  округах їхні  повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд,  який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу,  а також  заяви і  скарги  подані до  набрання чинності  цією редакцією Кодексу, провадження за якими не  відкрито на момент набрання  чинності цією  редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що 07 жовтня 2006 року вона уклала шлюб із відповідачем ОСОБА_2, від якого мають двох малолітніх дітей -  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. У березні 2014 року відповідач забрав свої особисті речі та залишив їх спільне місце проживання, а малолітні діти залишилися проживати з нею (позивачкою).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2014 року  з відповідача стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходу) на утримання дітей, а також 1/9 частку - на утримання позивача. 17 лютого 2015 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі подружжям були заощаджені грошові кошти на суму 60 000 грн. та 12 000 доларів США, що на день подання позову еквівалентно 325 200 грн. До цих коштів увійшли  кошти, подаровані на весілля,  декретні, а також заробітна плата сторін. 

Під час спільного проживання тривалий час вказані кошти розміщувались у банківських установах зокрема: ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Альфа-Банк», договори депозитів були оформлені на ім’я відповідача. Проте, після припинення подружніх відносин відповідач забрав  кошти з рахунків вказаних банківських установ  і повідомив позивачку, що ці кошти  є його особистою приватною власністю. 

Крім того, в період шлюбу, 25 жовтня 2011 року на підставі розпорядження Броварської районної державної адміністрації ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку розміром 0,10 га  для ведення індивідуального садівництва,  яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада, кадастровий номер 3221288002:02:013:0087, про що 15.03.2012 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, який 16.03.2012 року зареєстрований Управлінням Держкомзему у Броварському районі.

В ході розгляду справи позивачка позовні вимоги зменшила, пояснивши, що з наданих банківських виписок видно, що 19 жовтня 2012 року відповідачем відкритий депозитний рахунок №26358615250525 в ПАТ КБ «ПриватБанк», на який покладено 11 000 доларів США. 19 жовтня 2013 року по даному депозиту за рік були нараховані відсотки  у сумі 1099,39 доларів США і 19 жовтня 2014 року ще за один рік було нараховано  відсотків на суму  934,99 доларів США.

20 жовтня 2014 року  відповідач розірвав вказаний договір депозиту  та перерахував кошти у сумі 13003,65 доларів США на особисту картку, з якої в подальшому в період від 20 жовтня 2014 року до  04 вересня 2014 року зняв зазначені кошти та розпорядився спільним майном на власний розсуд і не в інтересах  сім'ї.

Крім того, як видно з виписок наданих  ПАТ «Альфа-Банк» ОСОБА_2 10 вересня 2012 року відкрив депозитний рахунок №26207313839501  у цьому банку, а 22 вересня 2017 року були зняті кошти та відсотки за даним депозитом на загальну суму 14922 грн. 75 коп. і використані відповідачем, як він зазначив, на ремонт будинку своїх батьків.

Також, як вбачається з виписки ПАТ КБ «ПриватБанк», на момент припинення сімейних відносин, тобто станом на 04.03.2014 року  у відповідача на картковому рахунку 4405****9278 були накопичені кошти на суму 13622 грн. 12 коп., які є зарплатою відповідача, тому є спільним майном подружжя і використані останнім не в інтересах сім'ї.

У зв’язку з наведеним позивачка просила визнати грошові кошти  в сумі 11000 доларів США на депозитному рахунку №26358615250525, який відкритий  в ПАТ КБ «ПриватБанк» 19.10.2012 року  згідно договору SAMDN25000729839278 та відсотки за цим договором на загальну суму 2003 доларів США 65 центів спільним сумісним майном подружжя; визнати грошові кошти в сумі 10500 грн. на депозитному рахунку №26207313839501 в ПАТ «Альф-Банк» 10.09.2012 року згідно договору ДФЛ-358255/38  та відсотки за цим договором на суму 4522 грн. 75 коп. спільним сумісним майном подружжя; визнати грошові кошти в сумі 13622 грн. 12 коп., які знаходились 04.03.2014 року на картці 4405****9278 відповідача в ПАТ КБ «ПриватБанк» спільним сумісним майном подружжя.

Поділити спільне майно подружжя,  стягнувши з відповідача компенсацію вартості 1/2 частини зазначених вище  грошових коштів; визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,10 га  для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада, кадастровий номер 3221288002:02:013:0087.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, яку обґрунтовував тим, що 14 травня 2008 року позивачкою у ВАТ «РОДОВІД БАНК» придбано золотий штампований злиток вагою 50 гр. - 1,61 тройських унцій, а 12 червня 2008 року також придбано у ВАТ «РОДОВІД БАНК» золотий штампований злиток вагою 100 гр. - 3,22 тройських унцій.

Після припинення шлюбних відносин, переїжджаючи жити в місто Обухів Київської області, золоті штамповані банківські злитки вагою 50 гр. і 100 гр., залишилися у розпорядженні та користуванні ОСОБА_3

Станом на 10.05.2017 року за офіційним курсом НБУ вартість двох золотих штампованих злитків (банківське золото) вагою 50 гр. та 100 гр., які придбано у шлюбі та є спільним сумісним майном подружжя, становила - 158 692 грн. 91 коп.

Крім того, в 2013 році за спільні (сімейні) кошти за ініціативою позивачки сторонами за адресою: Київська область, м. Бровари, вулиця Олега Онікієнка, 6 (БГК «Радист»), побудований двоповерховий гараж (на даний час під номером 271) розмірами: довжина 8,2 м, ширина 4,6 м, висота першого поверху - 3 м, висота другого поверху - 2,5 м. На даний час позивачка поміняла замок на гаражі та користується ним особисто та її батьки.

У зустрічному позові ОСОБА_2В просив визнати золоті штамповані банківські злитки номіналом (вагою) 50 гр. та 100 гр. (загальною вартістю 158692 грн. 91 коп.) спільним сумісним майном подружжя; стягнути з ОСОБА_3 на його користь 1/2 частину вартості золотих штампованих банківських злитків у розмірі 79346 грн. 45 коп.; стягнути з ОСОБА_3 1/2 частину витрат, які були понесені подружжям на будівництво двоповерхового гаражу №271, розташованого за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Олега Онікієнка, 6 (БГК «Радист»), у сумі 4599 грн. 50 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об’єднано в одне провадження з первісними позовними вимогами ОСОБА_3

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано грошові кошти в сумі 11000 доларів США, які були покладені ОСОБА_2 на депозитний рахунок №26358615250525, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» 19.10.2012 року згідно договору SAMDN25000729839278 та відсотки за цим договором на загальну суму 2003 доларів США 65 центів спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано грошові кошти в сумі 12 500 грн., які були покладені ОСОБА_2 на депозитний рахунок. відкритий в ПАТ «Альф-Банк» згідно договору ДФЛ-358255/38 та відсотки за цим договором на суму 2 422 грн. 75 коп. спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано грошові кошти в сумі 11 622 грн. 12 коп., які знаходилися 16.03.2014 року на картці 4405****9278, відкритій ОСОБА_2 в ПАТ КБ «ПриватБанк» спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Поділено спільне майно подружжя, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини зазначених вище грошових коштів, а саме: 6501  доларів США 82 центів, що еквівалентно 174 716 грн. 41 коп. та 9 272 грн. 44 коп.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада, кадастровий номер 3221288002:02:013:0087.

Визнано золоті штамповані банківські злитки номіналом (вагою) 50 гр. та 100 гр., загальною вартістю 158 692 грн. 91 коп., спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 1186 грн. 02 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом: про визнання грошових коштів в сумі 11000 доларів США, які були покладені ним (ОСОБА_2В.) на депозитний рахунок №26358615250525, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» 19.10.2012 року згідно договору SAMDN25000729839278 та відсотки за цим договором на загальну суму 2003 доларів США 65 центів спільним сумісним майном подружжя; стягнення з нього (ОСОБА_2В.) на користь ОСОБА_3 компенсації вартості 1/2 частини зазначених вище грошових коштів, а саме: 6 501  доларів США 82 центів, що еквівалентно 174 716 грн. 41 коп. та 9 272 грн. 44 коп.; визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада, кадастровий номер 3221288002:02:013:0087 та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог за первісним позовом в повному обсязі і задоволення його зустрічного позову ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з часткової недоведеності первісного та зустрічного позовів.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 07.10.2006 року між сторонами зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ОК № 032720 (а.с.7). Від шлюбу сторони мають двох малолітніх  дітей -  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.8, 9).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2014 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходу) на утримання дітей, а також 1/9 частку - на утримання дружини.

Відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.02.2015 року у справі №361/9786/14-ц, яке набрало законної сили 02.07.2015 року, шлюб між сторонами розірвано. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що від 16 березня 2014 року між сторонами припинені шлюбні відносини.

Із наданої інформації з ПАТ «АЛЬФА-БАНК» по депозитних вкладах за період від 01.07.2012 року до 15.07.2017 року судом встановлено, що 10.09.2012 року ОСОБА_2 терміном на один рік був розміщений гривневий депозитний вклад на суму 8 500 грн. 20.09.2013 року депозитний вклад в розмірі 8 500 грн. та нараховані відсотки в розмірі 2 000 грн. (разом 10500 грн.) банком повернуті вкладнику. Того ж дня отримані кошти в сумі 10500 грн. та ще додатково 2000 грн. (разом 12500 грн.) покладені на депозитний рахунок терміном на один рік, що підтверджується копією угоди на розміщення вкладу №ДФЛ-358255/38 від 20.09.2013 року в ПАТ «АЛЬФА-БАНК» (а.с.43). 23.09.2014 року вкладнику повернуто з ПАТ «АЛЬФА-БАНК» депозитний вклад в розмірі та 12500 грн. та 2 422 грн. 75 коп. нарахованих відсотків (разом 14922 грн. 75 коп.).(а.с.149-152)

Також із наданої інформації з ПАТ «КБ «ПриватБанк» по депозитних вкладах за період від 01.07.2012 року до 15.07.2017 року встановлено, що 19.10.2012 року ОСОБА_2 терміном на один рік розміщений доларовий депозит на суму 11000 доларів США. і 19.10.2013 року депозитний договір автоматично пролонгований ще на один рік. Починаючи від 20.10.2014 року договір закритий і проводилася видача депозитного вкладу в сумі 11000 доларів США та нарахованих відсотків в сумі 2003 доларів 65 центів США. Решта отриманих з ПАТ «КБ «ПриватБанк» документів розшифровують банківські операції по відкритих рахунках по зарплатним проектам - банківським карткам, що були відкриті на ім’я ОСОБА_2 та на які Національною поліцією України та МВС України перераховувалося грошове забезпечення (заробітна плата).

Як вбачається з роздруківки банківських операцій за банківською карткою 4405****9278, на яку перераховувалася заробітна плата ОСОБА_2, станом на 16.03.2014 року (момент припинення шлюбних відносин) залишок коштів на рахунку складав 11622 грн. 12 коп. Крім того, встановлено, що 14 травня 2008 року ОСОБА_2 у ВАТ «РОДОВІД БАНК» придбано золотий штампований злиток вагою 50 гр. - 1,61 тройських унцій, про що зазначено в касових ордерах ( а.с.45-48).

Також 12 червня 2008 року ОСОБА_2 придбано у ВАТ «РОДОВІД БАНК» золотий штампований злиток вагою 100 гр. - 3,22 тройських унцій, про що зазначено в касових ордерах (а.с.49-51).

Розпорядженням Броварської районної державної адміністрації №1805 від 25.10.2011 року ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку розміром 0,10 га  для ведення індивідуального садівництва,  яка розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада, кадастровий номер 3221288002:02:013:0087, про що 15.03.2012 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, який 16.03.2012 року зареєстрований Управлінням Держкомзему у Броварському районі (а.с.79,80).

З ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до  ч.1 ст.61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключного з цивільного обороту.  Також частиною  2 та 3  вказаної статті зазначено, що об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності. 

Законом України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 року, який набрав чинності 08.02.2011 року, статтю 61 Сімейного кодексу України було доповнено ч.5 наступним змістом: «об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під  час  шлюбу  внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель  державної  або  комунальної власності, у тому числі приватизації».

В подальшому дана норма була виключена Законом України від 17 травня 2012 року «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності від 13 червня 2012 року. Даним законом режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено, а саме ч.1 ст.57 СК України доповнено п.5, відповідно до якого особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Таким чином, з даних норм випливає, що правовий режим спірної земельної ділянки змінювався. У період від 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом ст.ст.68, 69 СК України  розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а тому дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З врахуванням викладених обставин та норм закону, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що грошові кошти в сумі 11000,00 (одинадцять тисяч) доларів США, які були покладені ОСОБА_2 на депозитний рахунок №26358615250525, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» 19.10.2012 року згідно договору SAMDN25000729839278, та відсотки за цим договором на загальну суму 2003 доларів США 65 центів, а також  грошові кошти в сумі 12 500 грн., які знаходилися в ПАТ «Альф-Банк» згідно договору ДФЛ-358255/38 та відсотки за цим договором на суму 2422 грн. 75 коп. є спільним сумісним майном подружжя.

Суд першої інстанції вірно вважав, що доводи відповідача про те, що грошові кошти у розмірі 1485 доларів США були заощаджені ним до укладення шлюбу та є недоведеними достатніми та належними доказами. Зокрема, як вірно зазначив суд, довідки про грошове забезпечення ОСОБА_2 на а.с.130-131 свідчать лише про розмір його доходів за період від 30.07.2001 року до 28.07.2008 року, але не підтверджують заощадження коштів у вищевказаному розмірі. Щодо показів свідка ОСОБА_6, то вони теж є недостатнім доказом, так як суду не надано жодних доказів того, що грошові кошти у розмірі 7500 грн. були включені до депозиту у розмірі 11 000 доларів США.

Отже, як зазначалося, на банківську картку 4405****9278 перераховувалася заробітна плата ОСОБА_2 і станом на 16.03.2014 року залишок коштів на рахунку складав 11622 грн. 12 коп. Таким чином, спільною сумісною власністю подружжя є накопичена заробітна плата у розмірі 11622 грн. 12 коп.

При цьому, суд вірно взяв до уваги доводи відповідача про те, що ним в 2016-2017 роках на картковий рахунок позивачки (ОСОБА_7) добровільно були переведені кошти в сумі 6000 грн. (13.09.2016 - 2000 грн., 08.01.2017 - 2000 грн.,  08.03.2017-2000 грн.), що підтверджується виписками за банківською карткою 5168****7663, а тому кошти у розмірі 4000 грн. із накопиченої заробітної плати уже не є предметом позову. Проте, кошти у розмірі 2000 грн. переведені 08.03.2017 року як аліменти, а тому суд вірно не взяв їх до уваги.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка за адресою: Київська область, Броварський район, Русанівська сільська рада, набута сторонами за час перебування в шлюбі в період дії норми, передбаченої ч.5 ст.61 СК України в редакції Закону України від 11 січня 2011 року за №2913- VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і частки у спільній сумісній власності є рівними. З огляду на наведене, позовні вимоги про визнання  за позивачкою права власності на 1/2 частку земельної ділянки підлягали до задоволення.

Судом також встановлено, що під час перебування сторін у шлюбі відповідачем придбані золоті штамповані банківські злитки номіналом (вагою) 50 гр. та 100 гр. загальною вартістю 158 692 грн. 91 коп., а тому це майно є спільним сумісним майном подружжя. Доводи представника позивача ОСОБА_8 про те, що таке майно є власністю дітей, оскільки придбавалось для них, як вірно зазначив суд, жодними доказами не підтверджені та не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно зі ст.174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо) є власністю дитини.

Таким чином, як вірно вважав суд, золоті штамповані банківські злитки не є власністю дітей і тому таке майно підлягає поділу між подружжям. Проте, у судовому засіданні представник позивачки заперечував наявність у ОСОБА_3 золотих злитків, посилаючись на те, що їх забрав відповідач. При цьому, у судовому засіданні не здобуто достовірних та достатніх доказів на підтвердження перебування злитків у ОСОБА_3

Факт знаходження у ОСОБА_3 як на момент припинення шлюбних відносин, так і на даний час золотих банківських злитків загальною вагою 150 грам достовірно не підтверджується ні показами свідка - ОСОБА_9 (допитаного 17.10.2017 року), ні записом телефонної розмови з представником позивача (ОСОБА_8), яка мала місце 26.10.2015 року.

Зважаючи на наведене, зустрічні позовні вимоги про стягнення з позивачки на користь відповідача компенсації вартості вказаних злитків не підлягали до задоволення.

Суд вірно вважав, що зустрічні позовні вимоги про стягнення з позивачки 1/2 частини вартості витрат, які були понесені подружжям на будівництво двоповерхового гаража №271, розташованого за адресою: місто Бровари, вулиця Олега Онікієнка, 6 (БГК «Радист») у сумі 45 993 грн. 50 коп. теж не підлягали до задоволення у зв’язку з їх недоведеністю.

Відповідач вважав, що факт володіння та користування гаражем, який було побудовано за сімейні кошти, підтверджується тим, що ним було наголошено під час слухання судової справи №361/5290/14-ц (2/361/2123/14) за позовом позивачки ОСОБА_7 до нього про стягнення аліментів і цей факт не спростований ОСОБА_3, і це було також підтверджено 17.10.2017 року свідком ОСОБА_9. Проте, як вірно вважав суд, вищевказані докази є неналежними та недостатніми. У них йде мова лише про гараж, але вони достовірно не підтверджують обставини будівництва, його обсяг, вартість та інші обставини.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. За ч.2 ст.78 ЦПК України  обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладені обставини суд прийшов до правильного висновку про часткове задоволення первісних вимог ОСОБА_3 та зустрічних вимог ОСОБА_2

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням положень ст.141 ЦПК України та розміру задоволених і відхилених позовних та зустрічних позовних вимог, суд вірно вважав, що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягали відшкодуванню понесені судові витрати у сумі 1186 грн. 02 коп.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. 

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в  рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.  

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. 

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: 

       Судді: