Справа № 522/4690/17

Провадження № 2/522/5266/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.

при секретарі Школа О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ :

13 березня 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки загальною площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1, вартістю 4 379 870,00 грн., з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що, по-перше, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2007 р. по справі № 2-459/2007 р. за ОСОБА_3 було визнано право власності на земельну ділянку площею 1000, 0 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та на підставі цього судового рішення ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1, серія та номер державного акту на земельну ділянку : НОМЕР_2 від 05.03.2007 р., зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500281; по-друге, в подальшому ОСОБА_3 відчужила вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за р. № 3397, після чого ОСОБА_2 отримала в Управлінні земельних ресурсів у м. Одесі державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1, серія та номер державного акту на право власності на земельну ділянку : НОМЕР_3 від 06.04.2007 р., який зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500449; і, по-третє, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2009 року було скасоване вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2007 р. у справі № 2-459/2007 р. в зв'язку з нововиявленими обставинами, та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2009 р. позов ОСОБА_5 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання права власності на земельну ділянку було залишено без розгляду.

Також позивач зазначив, що Одеська міська рада як розпорядник земель комунальної власності не приймала жодного рішення щодо передачі ОСОБА_2 згаданої спірної земельної ділянки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2017 року вищевказаний позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки було передано у провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Бойчука А.Ю.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Бойчука А.Ю. від 22 березня 2017 року було відкрито провадження у справі № 522/4690/17 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки та призначено розгляд цієї справи у відкритому судовому засіданні.

Під час судового розгляду справи представник позивача та представник Одеської міської ради підтримали позов, а представник відповідача ОСОБА_2 подав адресовані суду свої письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що відповідач заперечує проти позову з підстав незаконності вимог позивача, їх необґрунтованості та відсутності у позивача права на звернення до суду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2017 року, позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки було задоволено у повному обсязі : витребувано у ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, вартістю 4379870 грн., розташовану за адресою : АДРЕСА_1, кадастровий номер : НОМЕР_1, але ці рішення суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року, а дану справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2018 року дану справу № 522/4690/17 було передано для нового розгляду у провадження судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 від 16 лютого 2018 року справу № 522/4690/18 було прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

14 березня 2018 року представник відповідача ОСОБА_2 подала адресовану суду свою письмову заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої просить відмовити в задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з підстав спливу строку позовної давності.

Крім того, 14.03.2018 року представник відповідача подала адресовану суду свою письмову заяву про відвід судді ОСОБА_6

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 від 15 березня 2018 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про відвід судді ОСОБА_6 було передано до канцелярії Приморського районного суду м. Одеси для визначення судді в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК, який буде вирішувати питання про відвід судді ОСОБА_6

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Приморського районного суду м. Одеси згадану заяву представника відповідача ОСОБА_2 про відвід судді ОСОБА_6 було передано судді Бондарю В.Я. для розгляду по суті.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Бондаря В.Я. від 16 березня 2018 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді ОСОБА_6 у справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.

27 березня 2018 року Вищою радою правосуддя було прийняте рішення № 901/0/15018 про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у зв'язку з поданням заяви про відставку, тому на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси № 16 від 04.04.2018 року було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 522/4690/17.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2018 року справу № 522/4690/18 було передано у провадження судді Шенцевої О.П.

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Шенцева О.П. своєю ухвалою від 19 квітня 2018 року прийняла справу № 522/4690/17 у своє провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2018 року було закрито підготовче провадження по справі № 522/4690/18 та призначено цю справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 та представник Одеської міської ради - Дудніченко Д.О. підтримали позов, а представник відповідача ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 не визнала позов та просила відмовити у задоволені позову з підстав спливу строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи і вислухавши пояснення представників сторін, суд доходить висновку, що позовна заява позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 1 ЗК України та ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні на інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

За приписами ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право власності є непорушним.

Частиною 2 ст. 78 ЗК України та ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається і здійснюється відповідно до закону.

Судом установлено і матеріалами справи підтверджено, що 08 лютого 2007 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалене рішення у справі № 2-459/2007 р. за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради, Одеської регіонального філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання права власності на земельну ділянку, яким за ОСОБА_5 було визнано право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також було зобов'язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» видати ОСОБА_5 державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (т.1 а.с. 55-62).

На підставі зазначеного судового рішення від 08 лютого 2007 року у справі № 2-459/2007 р., Одеське міське управління земельних ресурсів видало ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 05.03.2007 р., а саме на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1, зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500281 (т.1 а.с. 11-12).

13 березня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за р. № 3397, за умовами якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,1000 га розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1, після чого Одеське міське управління земельних ресурсів видало ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 від 06.04.2007 р., а саме на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1, зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500449 (т.1 а.с.9-10, 13-14).

Однак в подальшому ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2009 року у справі № 2-459/09 було скасоване вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2007 року у справі № 2-459/2007 р. в зв'язку з нововиявленими обставинами, після чого цій справі було присвоєно новий № 2-10108/09, та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2000 року у справі № 2-10108/09 позов ОСОБА_5 до Одеської міської ради, Одеської регіонального філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання права власності на земельну ділянку було залишено без розгляду (т.1 а.с. 83-84, 94).

Вирішуючи дану справу, суд також враховує, що земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_1), відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 80 ЗК України є власністю територіальної громади м. Одеси, на території якої вона знаходиться та від імені якої повноваження власника реалізуються Одеською міською громадою.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, у тому числі, і земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади та відповідно до ч. 5 ст. 60 цього Закону здійснюють повноваження власника майна.

Під час відчуження об'єктів комунальної власності воля територіальної громади, як власника майна, оформлюється, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішенням органу місцевого самоврядування.

Згідно ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю; у комунальній власності перебувають : усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди та інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань у сфері регулювання земельних відносин є винятковою компетенцією Одеської міської ради та вирішуються виключно на її пленарних засіданнях, в тому числі питання щодо розпорядження землями територіальної громади і передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам.

Крім того, Одеська міська рада здійснює контроль за використанням та охороною земель комунальної власності.

Аналогічні положення містяться в ст. 373 ЦК України та в ст. 116 ЗК України, якими визначено, що громадяни набувають право власності земельними ділянками із земель комунальної власності виключно на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 126, 128 ЗК України державний акт на право власності на земельну ділянку, яка раніше знаходилась у комунальній власності, видається виключно особі, що набула її у відповідної міської ради або на підставі договору купівлі-продажу, або в межах процесу приватизації.

Одеська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі або продажу ОСОБА_3 та/або ОСОБА_2 спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Як зазначено вище, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2007 року у справі № 2-459/2007 р., на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку, скасовано, а отже договір купівлі-продажу від 13.03.2007 року за р. № 3397, що було укладено між останньою та ОСОБА_2, є нікчемним.

Крім того, оскільки Одеською міською радою не приймалось рішення щодо передачі або продажу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, а підставою виникнення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку є нікчемний правочин і відсутні інші підстави права власності, тому отриманий нею акт про право власності на спірну земельну ділянку, який було видано з порушенням вимог ст.ст. 116, 118 ЗК України, також є нікчемним.

Таким чином, ОСОБА_2 не є особою, яка у встановлений законом спосіб набула право власності на спірну земельну ділянку.

Отже, власником спірної земельної ділянки, в тому числі на момент її незаконного вибуття з комунальної власності, є Одеська міська рада, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності у межах населених пунктів та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цієї земельної ділянки у власність відповідача.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Стаття 387 ЦК України передбачає право власника витребувати майно від особи, яка незаконним чином ним заволоділа.

За приписами частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що добросовісний набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно у випадку, коли воно вибуло з володіння поза його волею іншим шляхом.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка придбана відповідачем у особи, яка не мала права її відчужувати, тому суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 388 ЦК України.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13 та у постанові від 11 квітня 2014 року у справі № 6-52цс14, стосовно того, що за змістом частини 1 статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсним» містить роз'яснення стосовно того, що рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано у нього.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-137цс16, до спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Allians Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном і гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме : чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані дія ти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією т законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (зокрема, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обгрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вирішуючи дану справу, суд також враховує, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, отже здійснення відповідною радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади, як власника, на вибуття такого майна з його (власника) волі.

Таким чином, здійснення радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади, як власника, на вибуття такого майна з його (власника) володіння.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенція якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування збитків.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а органом місцевого самоврядування в особі Одеської міської ради не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права територіальної громади на неї, тому прокурор вимушений самостійно звернутися до суду з даним позовом.

Представники позивача та Одеської міської ради пояснили суду, що випадки незаконного відчуження земельних ділянок, що належать Одеській міській раді, носять непоодинокий характер та по мірі проведення моніторингу та виявленню таких фактів прокуратурою направляються до суду позови щодо повернення земельних ділянок у власність територіальної громади м. Одеси, та зазначений факт порушення був встановлений у 2016 році.

Більш того, суд бере до уваги, що Верховний Суд України у своїй постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/16 висловив правову позицію про те, що положення законодавства про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються, та таке право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки були зроблені Вищим господарським судом України у постанові від 26 квітня 2016 року по справі № 916/2129/15, у постанові від 03 жовтня 2017 року по справі № 908/1740/13-908/1024/13 та у постанові від 12 грудня 2017 року по справі № 904/11078/16 за результатами розгляду аналогічних позовних заяв прокурорів про витребування майна.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати в сумі 65698,06 грн., пов'язані із сплатою судового збору.

Керуючись ст.ст. 13, 141, 263, 265, 267, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, вартістю 4 379 870 грн., розташовану по АДРЕСА_1. кадастровий номер : НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Одеської області суму сплаченого судового збору у розмірі 65698,06 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення абр у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 27 червня 2018 року.

Суддя

27.06.18