Ухвала

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 462/1970/17

провадження № 61-25607ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року у справі за позовом Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова до ОСОБА_1 про стягнення виплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2018 року подана касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Залізничного районного суду

м. Львова від 30 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

У травні 2017 року Залізничне об'єднане управління Пенсійного фонду України

м. Львова звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з

ОСОБА_1 переплату пенсії в розмірі 35 979 грн 88 коп.

Рішенням від 30 листопада 2017 року Залізничний районний суд м. Львова в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд Львівської області постановою від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу Залізничного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки Залізничним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Львова не доведено та не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин зловживання та недобросовісності з боку відповідача, а також відсутні докази того, що факт переплати є наслідком арифметичної помилки, то заявлена сума переплати пенсії не підлягає стягненню з ОСОБА_1

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом

на 1 січня 2018 року становить 1 762 гривні.

Отже, у даній справі ціна позову становить 35 979 грн 88 коп., яка станом

на 1 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову,

предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять обґрунтувань випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року.

Оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення, прийняті у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, ним не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко