ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року                                                        

м.Суми

Справа №577/4354/17

Номер провадження 22-ц/788/923/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів -          Левченко Т. А. ,  Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 Вачик Бахтоєвич,

представник позивача – ОСОБА_2,

відповідач – ОСОБА_3,

представник відповідача – ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 Вачика Бахтоєвича на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року в складі судді Кравченка В.О., ухваленого у м. Конотоп,

                                                              в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом 20.10.2017 року, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 730032,18 грн., в тому числі 217965,00 грн. в рахунок повернення авансових платежів, 62067,18 грн. – проценти за користування коштами та 450000,00 грн. в рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення майна, а також стягнути понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що в 2011 році він з відповідачем вів перемовини про майбутній продаж йому нежитлових приміщень – зварювального цеху та чергової, що розташовані в м. Конотоп по вул. Сумська, 12, та з того часу користувався приміщенням. Однак, оформити документи не було можливості, оскільки право власності ОСОБА_5 набув лише 07.10.2014 року за договором дарування. Досягнувши всіх істотних умов, таких як ціна договору та предмет, ОСОБА_3 отримав завдаток у розмірі 8250 доларів США із домовлених 10000 доларів США, а решту позивач мав сплатити під час нотаріального посвідчення договору не пізніше 01.01.2016 року. На підтвердження намірів продажу, 31.10.2014 року між сторонами укладений договір оренди цієї нерухомості. Проте, ОСОБА_3 ухилився від нотаріального посвідчення договору і продовжує користуватись безпідставно отриманими коштами, а тому повинен сплатити проценти за користування грошима на рівні облікової ставки НБУ за період з 01.01.2016 року по 19.10.2017 року, що становлять 2349,25 доларів США. Крім того, під час оренди вказаного майна ОСОБА_1 зробив капітальний ремонт будівлі, витративши близько 450000 грн. 05.08.2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвали договір дарування, на підставі якого відповідач мав право власності на вказані приміщення, внаслідок чого відбулось безповоротне ухилення ОСОБА_3 від посвідчення обумовленого договору, що і стало підставою для звернення до суду. Тому, посилаючись на ст. 536, 778, 1212, 1214 ЦК України, просив задовольнити позов.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18.04.2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд дійшов хибного висновку, що гроші ОСОБА_5 зберігав за певною підставою, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України, однак частина три цієї статті прямо говорить про застосування її положень до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, що зазначено також і у правовій позиції Верховного суду України у справі №6-1216цс17. Крім того, суд дійшов невірного висновку, що поліпшення приміщень відбулись без згоди відповідача, оскільки пунктом 2.1 договору оренди таке право позивача було погоджено.   

Відзиву на апеляційну скаргу стороною відповідача не направлено. 

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засідання, яке відбулось 14.06.2018 на скаргу заперечила, вважала рішення законним. ЇЇ клопотання про відкладення розгляду справи відхилено, оскільки дата судового зсідання з нею була узгоджена. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. В попередньому судовому засіданні зазначала, що розписка складена відповідачем нещодавно та під тиском позивача, однак підтвердила, що на даний час розписка та договір оренди в судовому порядку ним не оскаржені. Не заперечувала проти проведення позивачем ремонтних робіт. 

Спеціаліст ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що всі ремонтні роботи з поліпшення гаражу, що відбулися, відображені в кошторисі. Зазначення в кошторисі про ремонт «гаража» було записано зі слів позивача, однак фактично це нежитлове приміщення - зварювальний цех та чергова, які використовуються під гараж.    

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах. 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються нормами зобов’язального права, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач. Крім того, сторони підтвердили проведення ремонту орендованих приміщень без згоди ОСОБА_3, що з урахуванням ст. 778 ЦК України, є підставою для відмови у стягненні витрат на поліпшення будівель.   

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи, що відповідно до розписки від 31.10.2014 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 8250,00 доларів США за продаж ним зварювального цеху та чергової, що розташовані у м. Конотоп по вул. Сумська, 12. Загальна сума продажі складає 10000,00 доларів США. Договір купівлі-продажу буде підписаний не пізніше 01.01.2016 року. Остаточний розрахунок буде проведений при підписанні договору купівлі-продажу. До підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 дозволяє користуватись приміщеннями (а.с. 3).

Представленим позивачем договором оренди майна з подальшим викупом від 31.10.2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останній надав позивачу, з наступним продажем, у строкове платне користування майно: зварювальний цех та чергову, розташовані за адресою: вул. Сумська, 12, м. Конотоп, Сумської області (а.с. 4-5).

Відповідно до п.2.1. договору оренди орендарю дозволяється використовувати майно на свій розсуд, в т.ч. дозволяється робити будь-які ремонтні роботи, перепланування, а також інші дії, які не суперечать чинному законодавству.

Згідно п. 8.1 договору майно, що орендується, переходить у власність орендаря, після підписання договору купівлі – продажу, який буде підписано сторонами не пізніше 01.01.2016 року, продаж буде здійснено за остаточну суму 10 000, 00 доларів США в гривнях по курсу НБУ на день оплати, з яких грошові кошти в сумі, еквівалентній 8 250,00 доларів США, визначені сторонами як завдаток, вже сплачено орендарем до підписання договору, а решту, в сумі еквівалентній 1 750,00 доларів США, буде сплачено під час нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу.

Таким чином, 31.10.2014 року між сторонами у справі було узгоджено домовленість щодо майбутнього продажу в термін до 01.01.2016 року орендованого майна, а саме зварювального цеху та чергової, розташовані за адресою: вул. Сумська, 12, м. Конотоп, Сумської області, та передано позивачем відповідачу суму коштів у розмірі 8250,00 доларів США. Доказів того, що розписка була складена ОСОБА_3 нещодавно та під тиском ОСОБА_1, про що стверджував представник відповідача, у відповідності до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України доведено не було.  

Також встановлено, що відповідно до договору про розірвання договору дарування від 05.08.2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвали договір дарування частини будівлі та споруди бази, посвідчений приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_8 07.10.2014 року за реєстровим № 716, за яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар 3/50 частини будівель та споруд бази, що розташована за адресою: вул. Сумська,12, м. Конотоп, Сумської області. 3/50 частин будівлі та споруди бази складаються зі: зварювального цеху літ. М-1, площею 348,8 кв.м, чергова літ. К-1, площею 14,8 кв. м, загальною площею 363,6 кв.м, ідеальна частка 3/50 (а.с. 6).

Таким чином, спірні нежитлові приміщення - зварювальний цех та чергова, вибули із власності ОСОБА_3 лише 05.08.2016 року, тобто після спливу кінцевого строку виконання зобов’язання (не пізніше 01.01.2016 року) ОСОБА_3 щодо продажу вказаних нежитлових приміщень, вони належали йому на праві власності. Однак, як встановлено та не заперечується сторонами у справі до розірвання договору дарування відповідач відмовився від продажу даного майна ОСОБА_1 

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Так, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна з подальшим викупом від 31.10.2014 року, у якому погоджено порядок продажу орендованого майна, тобто фактично укладено попередній договір купівлі-продажу строком укладання не пізніше 01.01.2016 року. Однак, такий договір укладено не було, тому починаючи з 02.01.2016 року ОСОБА_3 зберігав майно ОСОБА_1, а саме грошові кошти у розмірі 8250,00 доларів США (зазначений позивачем гривневий еквівалент становить 217965,00 грн. за курсом долара США на час звернення до суду 19.10.2017 року), без достатніх правових підстав, тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 ст. 536, ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У зв'язку з тим, що з відповідача підлягають стягненню безпідставно утримані гроші, передані йому як аванс в сумі 8250,00 доларів США в рахунок подальшого продажу позивачу орендованого приміщення, з останнього на користь позивача підлягають стягненню й відсотки за безпідставне збереження грошей за період з 02.01.2016 року по 19.10.2017 року.

Представлений ОСОБА_1 в позові розрахунок відсотків перевірений судом та є правильним, за виключенням одного періоду, а саме сума відсотків за період з 27.05.2016 року по 24.06.2016 року становить 113,61 доларів США (8250х18%:366х28), а не 133,61 доларів США як зазначено у позові.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 61538,79 грн., що становить 2329,25 доларів США за курсом долара США на 19.10.2017 року, відсотків за безпідставне збереження грошей в сумі 8250,00 доларів США.     

Що стосується вимог про стягнення вартості витрат на поліпшення майна, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 776, ст. 778 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Як вже зазначалось, умовами договору оренди сторонами було погоджено проведення будь-яких робіт, т.т. проведення поточних і капітальних ремонтних робіт, перепланування та вчинення інших дій в орендованому приміщенні, а тому отримання ще додаткової згоди орендодавця в даному випадку не була потрібно.

Опитаний в судовому засіданні в якості свідка спеціаліст ОСОБА_7, який проводив огляд орендованого приміщення і склав зведений кошторисний рахунок вартості об'єкта будівництва (ремонт гаражу по вул. Сумський, 12 у м. Конотопі), підтвердив, що відображені у кошторису поточні і капітальні ремонтні роботи були проведені на час огляду ним приміщення. Приміщення використовувалось замовником під гараж вантажних машин.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про проведення будівельних робіт без згоди орендодавця є хибним, оскільки таке право орендаря передбачено у договорі оренди, тому позивач має право на відшкодування вартості витрат на проведення будівельних робіт в приміщенні зварювального цеху та чергової.

В порушення ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідач, заперечуючи на позов, не спростував як факту проведення в орендованому приміщені самих будівельних та ремонтних робіт, зазначених у кошторисі, так і їх вартості.

Однак, позивачем не було надано суду платіжних документів щодо оплати ним суми вартості будівельних робіт – 454468,00 грн., зазначеної в зведеному кошторисному розрахунку (а.с. 39-40), до якої включено податок на додатну вартість в розмірі 75745,00 грн., тому сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування вартості витрат на проведення будівельних робіт в приміщенні зварювального цеху та чергової, становить 378723,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову на суму 658226,79 грн. (217965,00+61538,79+378723,00).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню у відшкодування фактично понесених судових витрат 6570,29 грн 29 за подання позову та 9855,43 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

                                                                п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Вачика Бахтоєвича задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Вачика Бахтоєвича грошові кошти в сумі 658 226 (шістсот п’ятдесят вісім тисяч двісті двадцять шість) грн 79 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Вачика Бахтоєвича у відшкодування фактично понесених судових витрат 6570 грн 29 коп. за подання позову та 9855 грн 43 коп. за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 липня 2018 року.

Головуючий -                                                                                                   С.С. Ткачук

Судді:                                                                                                              Т.А. Левченко

                                                                                                                     ОСОБА_9