Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 495/4822/16-ц

провадження № 61-9938св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. А., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_1: служба у справах дітей Білгород-Дніпровської міської ради Одеської області, Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_2: служба у справах дітей Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, орган опіки та піклування Татарбунарської міської ради Одеської області,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року у складі судді Шевиріна А. О. та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 15 грудня 2014 року розірвано. Після розірвання шлюбу діти деякий час проживали разом з матір'ю у місті Білгород-Дністровському Одеської області та знаходилися на її утриманні. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області з ОСОБА_2 на її користь було стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 500 грн на кожну дитину щомісячно. Вказувала, що за усною домовленістю з відповідачем з літа 2015 року старший син ОСОБА_3 до теперішнього часу проживає з разом батьком у місті Татарбунари Одеської області. У травні 2016 року на прохання батька ОСОБА_1 вона привезла до відповідача меншого сина ОСОБА_4 погостювати на тиждень, однак після закінчення обумовленого терміну, ОСОБА_2 не віддав їй сина, й дитина з того часу проживає з батьком.

Посилаючись на те, що своїми діями відповідач фактично позбавив дітей можливості спілкування з матір'ю, що суперечить чинному законодавству та положенням Декларації прав дитини, посилаючись також на неможливість визначити місце проживання дітей у добровільному порядку, позивач вважала, що є підстави для визначення судом місця їх проживання разом з нею.

Посилаючись на вищевикладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю.

Заперечуючи проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, 26 грудня 2016 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_2: служба у справах дітей Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області, орган опіки та піклування Татарбунарської міської ради Одеської області, про визначення місця проживання дітей.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу 15 грудня 2014 року ОСОБА_1 разом з молодшим сином переїхала проживати до міста Білгород-Дністровського Одеської області, а старший син ОСОБА_3 залишився проживати з ним у місті Татарбунари Одеської області. У 2015-2016 роках ОСОБА_1 часто привозила до нього молодшого сина у хворому стані, він з дитиною був змушений звертатися до лікарів за медичною допомогою та навіть лікувати його в умовах стаціонару, що свідчить про неналежний догляд матері за дитиною та її безвідповідальне ставлення до його здоров'я. Крім того вказував, що з початку червня 2016 року син ОСОБА_4 постійно проживає разом з ним, з старшим братом ОСОБА_3 підтримує дружні стосунки, діти мають спільні інтереси, забезпечені необхідними умовами для проживання та розвитку, підтримують близькі родинні відносини зі своїми дідусем та бабусею - батьками ОСОБА_2, в родині для дітей створено нормальну психологічну атмосферу. Посилаючись на те, що неналежний догляд та безвідповідальне ставлення ОСОБА_1 до сина ОСОБА_4 неодноразово призводило до погіршення стану його здоров'я, протягом тривалого часу діти постійно проживають разом з батьком та бажають у подальшому проживати з ним, відвідують школу та дитячий садок, зазначаючи, що він має стабільний матеріальний дохід та можливість забезпечити належні умови для розвитку та виховання синів. ОСОБА_2 просив визначити місце проживання дітей разом з ним, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні її вимог за первісним позовом.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ОСОБА_1 В іншій частині позову відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_2 У задоволенні іншої частини зустрічних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 відповідально ставиться до дітей, належним чином організовує побутові умови для їх проживання та розвитку.

При цьому визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком, судом відповідно до положень частини другої статті 160 СК України було враховано думку дитини, якій на час розгляду справи виповнилось 10 років.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини у справі та давши належну правову оцінку зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2

У лютому 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, та відмови у задоволені його зустрічних позовних вимог, справу передати в оскаржуваній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами при вирішенні спору не враховано висновок органу опіки та піклування, згідно з яким було рекомендовано не розлучати дітей та залишити їх проживати разом з батьком, оскільки вони досить тривалий час проживають з ним, відвідують садок та школу, він може забезпечити їм належні умови проживання та виховання.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому посилалася на те, що при ухвалені рішення про визначення місця проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею, було враховано інтереси дитини, її вік, а також те, що вона може забезпечити дитині всі умови для її гармонійного розвитку, а тому підстави для скасування судових рішень в оскаржуваній частині відсутні.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2006 року до 26 грудня 2014 року, є батьками малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.112-114, т.1,).

Згідно з довідкою КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 1 «Малятко» місто Білгород-Дністровський, Одеської області від 03 червня 2016 року № 42 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 25 листопада 2015 року до 03 червня 2016 року відвідував зазначений дитячий садок (а. с.17, 116, т.1,).

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 04 серпня 2015 року знаходиться під наглядом у дитячій поліклініці КЗ «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» та регулярно проходив медичні огляди, йому проводилися щеплення (а. с. 117, т.1).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 однак фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди вказаної квартири, укладеного з ОСОБА_7 19 вересня 2016 року (а. с. 47, 48, 229, 230, т.1).

ОСОБА_1 за місцем реєстрації, проживання та роботи характеризується позитивно, до адміністративної відповідальності не притягувалася, спиртними напоями не зловживає, заяв від сусідів та інших громадян на неї до Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області не надходило, на обліку у лікарів нарколога та психіатра Білгород-Дністровської міської багатопрофільної лікарні не перебуває (а. с. 14-16, 47, 49, 50, 115, т.1).

Актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 за місцем її реєстрації по АДРЕСА_2 встановлено, що умови проживання у будинку відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, проведено сучасний ремонт, помешкання облаштоване меблями та побутовою технікою, є централізований водопровід, каналізація, місцеве парове опалення. На момент перевірки у серпні 2015 року мати та її малолітній син ОСОБА_4 займають окрему кімнату. У кімнаті двоспальне ліжко, комод, плазмовий телевізор, крісло та дитяче крісло (а. с. 13, т. 1).

Судом встановлено, що за новим місцем фактичного проживання ОСОБА_1 поАДРЕСА_1, житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання задовільні. В кімнаті є всі необхідні меблі, побутова техніка, помешкання оснащено водопостачанням, водовідведенням, центральним опаленням, є окреме спальне місце, в достатній кількості одяг, взуття, іграшки відповідно до віку дитини (а. с.145, т. 1).

ОСОБА_1 офіційно працевлаштована у фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 на посаді касира та має постійний дохід у розмірі 3 201 грн щомісячно (а. с. 228, т. 1).

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що з червня 2016 року малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком за адресою його реєстрації по АДРЕСА_3 (а. с. 85, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 навчається в Татарбунарському НВК «Школа-гімназія», а ОСОБА_4 з 15 березня 2017 року відвідує дитячий садок-ясла «Незабудка» у місті Татарбунари Одеської області (а. с. 234, 235, т.1).

Відповідно до актів обстеження умов проживання ОСОБА_2 та матеріально-побутових умов проживання сім'ї від 26 жовтня 2016 року встановлено, що в будинку ОСОБА_2 проведено сучасний ремонт, кімнати облаштовані меблями та побутовою технікою. Діти забезпечені необхідними речами для проживання, навчання та розвитку. Комісією, яка здійснювала обстеження, встановлено, що ОСОБА_2 належним чином виконує батьківські обов'язки, піклується про здоров'я та фізичний розвиток дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, обставин, за яких малолітній ОСОБА_4 не може проживати з батьком не встановлено (а. с. 86, 87, т.1).

ОСОБА_2 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а. с. 154, т.1).

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно з висновками Татарбунарської РДА як органу опіки та піклування від 10 січня 2017 року № 01-23/71 та від 03 травня 2017 року № 01-23/1187 за наявності у батька житла на праві власності, постійного місця роботи, стабільного офіційного доходу, а також враховуючи тривалість виховання обох синів, взаємної прив'язаності дітей, доцільно визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом з батьком.

При цьому будь-яких виняткових обставин, за яких малолітніх дітей слід розлучати з матір'ю органом опіки та піклування не встановлено (а. с. 132, 225, т.1).

За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (Хант проти України, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Таким чином, судами встановлено, що ОСОБА_1 має стабільний офіційний дохід на рівні, не меншому за ОСОБА_2, має житло, яким користується на законних підставах, з моменту народження дітей займалася їх вихованням до моменту виникнення спору у червні 2016 року, а також забезпечувала необхідними побутовими умовами для їх розвитку.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши обставини у справі у їх сукупності та надавши належну правову оцінку доказам у справі у їх сукупності відповідно до положень статей 81, 89 ЦПК України зважаючи на малолітній вік ОСОБА_4, враховуючи особливості психічного розвитку дитини, її інтереси та прихильність до матері, а також те, що до червня 2016 року дитина проживала саме з матір'ю, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місяця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки за встановлених судами обставин таке вирішення спору та визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір'ю буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Вирішуючи спір у частині визначення місця проживання дитини, суди попередніх інстанцій у своїх висновках керувалися принципом 6 Декларації прав дитини. При цьому судами не враховано, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов'язкового характеру у правовій системі України, у той час як Конвенція про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Разом з тим, помилкове застосування до спірних правовідносин принципів, закріплених у Декларації прав дитини, не впливає на правильне вирішення справи та не може бути підставою для скасування правильного по суті, законного рішення районного суду з висновками якого погодився і апеляційний суд.

В частині визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 17 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року в частині визначення місяця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило