ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/12109/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - В.П. Босий) від 09.10.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий - Б.В. Отрюх, судді: А.І. Тищенко, А.Г. Майданевич) від 14.12.2017

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера"

до Національного банку України

та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 - Міністерства фінансів України

про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Учасники справи:

представник позивача - Бережной Д.С., адвокат, Качмар О.Й., адвокат,

представник відповідача 1 - Гоманова Д.В., Кузьменко Ю.С.,

представник відповідача 2 - Бауніна В.О., адвокат,

представник третьої особи - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 24.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акватера" (далі - Позивач) подало позовну заяву про визнання незаконною бездіяльності Національного банку України (далі - Відповідач 1) щодо неприйняття від Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - Відповідач 2) виконання зобов'язань (погашення заборгованості) за кредитним договором № 19 від 03.03.2009, укладеним між Відповідачем 1 та Відповідачем 2; зобов'язання Відповідача 2 виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 шляхом перерахування на банківський рахунок Відповідача 1 грошових коштів у повній сумі заборгованості; зобов'язання Відповідача 1 прийняти від Відповідача 2 виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.

2. Позовна заява мотивована тим, що на порушення прав та законних інтересів Позивача Відповідач 1 ухиляється від прийняття виконання від Відповідача 2 за його пропозицією шляхом погашення заборгованості за укладеним між ними кредитним договором № 19 від 03.03.2009 (далі -Кредитний договір), за яким Позивач є майновим поручителем (іпотекодавцем), оскільки ним з Відповідачем 1 укладений іпотечний договір № 35 від 29.05.2014 (далі - Договір іпотеки) для забезпечення виконання Відповідачем 2 зобов'язань за Кредитним договором. Також Позивач зазначив, що в листі Відповідач 2 повідомив Позивача як іпотекодавця про можливість припинення договорів іпотеки з ініціативи Відповідача 1 за умови передання переданого в іпотеку майна (об'єктів нерухомості) для забезпечення повернення кредиту корпоративними клієнтами Відповідача 2 за іншими кредитними зобов'язаннями. Через наведені обставини Позивач вважає, що Відповідач 1 штучно створив можливість для перекладення обов'язку виконання зобов'язання Відповідачем 2 за Кредитним договором на іпотекодавця - Позивача та створив можливість для подальшого звернення стягнення на майно Позивача. При цьому як на докази на підтвердження позовних вимог Позивач послався на відомості з засобів масової інформації, а саме ексклюзивне інтерв'ю голови Позивача 1 Валерії Гонтаревої агентству "Інтерфакс-Україна", розміщене 10.05.2017 та 12.05.2017, на відомості з засобів масової інформації щодо пропозиції Відповідача 2 погасити Відповідачу 1 всю суму заборгованості з рефінансування, у тому числі і за Кредитним договором, на листування між відповідачами та листування Відповідача 2 з іпотекодавцями, у тому числі з Позивачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 09.10.2017 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017) задовольнити позовні вимоги частково: зобов'язати Відповідача 2 виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок Відповідача 1 грошових коштів у повній сумі; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення судів мотивовані тим, що на підставі доказів, а саме листування між відповідачами, суди встановили, що на пропозицію Відповідача 2 погасити заборгованість за Кредитним договором Відповідач 1 відмовив із застереженням про те, що виконання грошового зобов'язання може призвести до зменшення обсягу відповідальності майнових поручителів, що підтверджує небажання кредитора прийняти належне виконання від боржника та ухилення Відповідача 1 від прийняття такого виконання. Також, пославшись на норми законодавства та умови Кредитного договору, суд зазначив, що погашення заборгованості за Кредитним договором здійснюється шляхом списання Відповідачем 1 відповідної суми після настання строку повернення кредиту з рахунків Відповідача 2 у Відповідача 1, однак жодних дій з цього приводу виконано не було, що свідчить про неможливість у майбутньому зберегти право власності Позивача на власне майно через зростання суми заборгованості за Кредитним договором та звернення стягнення на майно Позивача, передане в іпотеку. При цьому Відповідач 1 направив Позивачу лист із відомостями про заборгованість Відповідача 2 та вимогами сплатити таку заборгованість з попередженням про звернення стягнення на майно Позивача, передане в іпотеку, у разі непогашення вказаної заборгованості. Щодо набуття Позивачем права вимоги до Відповідача 2 в порядку регресу у разі погашення заборгованості за останнього суди зробили висновок, що таке право вимоги не є рівнозначним набуттю взамін права власності на нерухоме майно Позивача, передане в іпотеку. Доводи Відповідача 1 про відсутність на момент звернення із позовом порушеного права Позивача були відхилені з посиланням на норми статті 386 Цивільного кодексу України щодо превентивного захисту права власності, враховуючи підтверджену вказаними вище обставинами реальну загрозу порушення права власності Позивача іншою особою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 29.12.2017 відповідачі подали окремі касаційні скарги, у яких просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Відповідача 2 виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок Відповідача 1 грошових коштів у повній сумі і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

5. На момент звернення із позовом у даній справі відсутнє порушене право Позивача, оскільки Відповідачем 1 не задовольнялись вимоги за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно Позивача, передане в іпотеку.

6. Висновки судів про реальну загрозу порушення у майбутньому права власності Позивача є безпідставними, оскільки є недоведеними, а укладаючи добровільно договір іпотеки з переданням в іпотеку майна, Позивач в силу норм закону та умов договору іпотеки мав передбачити можливість позбавлення права власності на таке майно через усвідомлення можливості звернення Відповідачем 1 стягнення на таке майно. З цих підстав та враховуючи передбачену Договором іпотеки та нормам законодавства можливість позбавлення права власності Позивача на передане ним в іпотеку майно в рахунок погашення зобов'язання Відповідача 2 за Кредитним договором застосування судами норм статті 386 Цивільного кодексу України є неправомірним. До того ж для застосування цієї норми необхідна протиправність дій сторони у майбутньому (тобто незаконне позбавлення іпотекодавця права власності на передане в іпотеку майно), що Позивачем не доведено, а судами не встановлено. Норми статті 346 ЦК України виключають теоретичну можливість порушення іпотекодержателем право власності на заставлене майно. Висновок суду про імовірність втрати Позивачем майна ґрунтується на припущеннях.

7. Через наявність регресного права до Відповідача 2 на суму виконаного зобов'язання у випадку виконання Позивачем зобов'язань Відповідача 2 за Кредитним договором, відповідні права Позивача ніяким чином не порушуються та є співрозмірними.

8. Позивачем обраний неналежний засіб захисту порушеного права у цій справі, оскільки Позивач не є стороною зобов'язальних правовідносин між відповідачами і задоволення позову у цій справі не призведе до захисту та відновлення прав Позивача.

9. Висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Відповідач 1 надав докази про щомісячне погашення Відповідачем 2 заборгованості за Кредитним договором, а щомісячне списання коштів Відповідачем 1 з рахунків Відповідача 2 у рахунок погашення кредиторської заборгованості є правом Відповідача 1.

10. Листування між відповідачами не може братися до уваги, оскільки Відповідач 2 лише уточнював правильність розрахунків для погашення заборгованості, а лист Відповідача 1 не є нормативним або розпорядчим документом.

11. Через те, що відповідальність майнового поручителя обмежена вартістю предмета іпотеки, збільшення обсягу відповідальності Позивача неможлива.

12. В оскаржуваних судових рішеннях викладені лише доводи сторони, на користь якої прийнято рішення, а відмова у призначенні судово-економічної експертизи є незаконною.

Позиція Верховного Суду

Щодо передумов для превентивного захисту права власності на предмет іпотеки

13. Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Наведена норма надає особі право на превентивний захист права власності, якщо порушення права власності ще не відбулось, однак дії або бездіяльність іншої особи дають підстави стверджувати про реальну загрозу порушення права власності у майбутньому. Право власника звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню за таких обставин може бути реалізоване, якщо загроза порушення є реальною, тобто без надання власнику превентивного захисту власник не матиме співмірних із, правом, що потребує захисту, та адекватних можливому порушенню способів запобігти порушенню свого права власності.

14. За висновком судів у цій справі, діями, які відповідають ознакам, наведеним у частині 2 статті 386 ЦК Украйни, є неприйняття Відповідачем 1 виконання від Відповідача 2 за Кредитним договором, внаслідок чого відбувається прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, забезпеченого іпотекою майна Позивача, а у Відповідача 1 як у іпотекодержателя виникає право в порядку статті 589 ЦК України та статті 12 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить Позивачу.

15. Підстави виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовані нормами ЦК України та Законом України "Про іпотеку" (далі - Закон).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 3 цієї статті Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц, звертаючись до висновків Верховного Суду України у постанові від 22.03.2017 у справі № 6-2967цс16, підкреслила, що Законом передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Велика Плата Верховного Суду, звернулась також до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15, зазначила, що при вирішенні категорії справ про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

17. Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачає звернення іпотекодержателя до суду за захистом свого права і виключає перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Цей спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки надає іпотекодавцю право у суді заперечувати проти звернення стягнення на предмет іпотеки та передбачає, що суд у відповідному спорі може надати оцінку обставинам невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (стаття 589 ЦК України, стаття 12 Закону) а також оцінити, чи звернулась особа (іпотекодержатель) за захистом права, яким ця особа зловживає, тоді як виходячи з приписів статті 15 ЦК України захисту підлягатиме порушене, невизнане або оспорюване право, а право, яким особа зловживає, захисту не підлягає.

18. Отже позасудові (тобто такі, у яких іпотекодавець не має можливості вимагати, аби суд відмовив іпотекодержателю у захисті права, яким іпотекодержатель зловживає) способи звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, можуть бути застосовані, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Проти звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом іпотекодавець може заперечувати, звертаючись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

19. Між тим, судами не встановлено, чи узгодили сторони Договору іпотеки позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, та з цією метою не було досліджено такий доказ у справі як Договір іпотеки. Відтак, без дослідження Договору іпотеки та без встановлення наведених вище обставин неможливо встановити, чи існує реальна загроза порушення права власності Позивача.

20. Суд звертає увагу також на те, що суди на підставі належних доказів не встановили існування права власності Позивача на предмети іпотеки за Договором іпотеки на час звернення Позивача із позовом про захист права власності.

21. У зв'язку із викладеним Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків що, внаслідок вчинення Відповідачем 1 дій (бездіяльності) з неприйняття ним виконання від Відповідача 2 за Кредитним договором у Відповідача 2 безумовно виникає право на набуття права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а відповідно існує реальна загроза, оскільки у Відповідача 1 є об'єктивна можливість внаслідок вчинених ним дій (бездіяльності) порушити право власності Позивача на належний йому предмет іпотеки, за захистом права на який звернувся Позивач у цій справі.

Дійшовши вказаного висновку, Суд частково погоджується з аргументами скаржника (пункти 5, 6) в тій частині, у якій скаржник стверджує, що судами не встановлено реальної загрози порушенню прав Позивача. Дійшовши такого висновку, Суд вважає передчасним аналіз доводів учасників справи стосовно підставності застосування способів захисту права власності Позивача у цій справі.

22. Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

24. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/12109/17 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак