ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/2127/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.2018

(головуючий - Чернота Л.Ф., судді: Зубченко І.В., Татенко В.М.)

у справі № 908/2127/16

за позовом Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"

до Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин"

про стягнення 340 604,85 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2016 року Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" (далі - КП "Дніпрорудненські теплові мережі") звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин" (далі - ПАТ "Завод будівельно-опоряджувальних машин") про стягнення 269 025,55 грн боргу за спожиту теплову енергію, 60 275,60 грн інфляційних втрат та 11 303,70 грн 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з листопада 2013 року по липень 2016 року відповідачем було спожито теплової енергії на загальну суму 269 025,55 грн. Проте відповідач за отриману теплову енергію не розрахувався, у зв'язку з чим у нього утворився борг у зазначеній сумі. За порушення грошового зобов'язання, відповідачу нараховано інфляційні та три відсотки річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 01.11.2004 між позивачем (енергопостачальною організацією) та відповідачем (споживачем) укладено договір №2-Т/130 на постачання теплової енергії (далі - договір), за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язалася постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язався здійснювати оплату за отриману теплову енергію за встановленими тарифами в строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 5.5 договору облік спожитої теплової енергії здійснюється виходячи із показів приборів обліку. При відсутності приборів обліку або у випадку припинення роботи теплолічильників, облік теплової енергії здійснюється розрахунковим способом згідно з затвердженою методикою.

Пунктом 5.9 договору сторонами узгоджено, що щомісяця, не пізніше 4 числа місяця, наступного за звітним, відповідальний представник споживача прибуває до енергопостачальної організації для оформлення та підписання акта на відпуск теплової енергії. У випадку неявки представника споживача дійсним вважається акт підписаний тільки представником енергопостачальної організації.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на підставі актів на відпуск комунальних послуг, виключно в грошовій формі у відповідності з встановленими тарифами.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплату рахунків за надані послуги споживач зобов'язується здійснювати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації у повному розмірі протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку (п. 6.2 договору).

Згідно з п. 10.1 договір укладено строком на 3 роки. Договір вступає в законну силу з 01.11.2004 і діє до 31.10.2007.

У випадку якщо за один місяць до закінчення строку його дії жодна зі сторін не заявить про закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на наступний строк. При цьому, розрахунок об'ємів теплоспоживання споживач надає енергопостачальній організації щороку станом на початок кожного року (п. 10.3 договору).

2.2. Листом від 09.09.2013 відповідач повідомив позивача про припинення дії договору №2-Т/130 від 01.11.2004 у зв'язку з закінченням терміну дії договору.

2.3. Разом з тим відповідач від споживання теплової енергії не відмовився.

2.4. На оплату поставленої теплової енергії відповідачу були виставлені відповідні рахунки.

Вказана в рахунках сума наданих послуг у встановлений договором строк відповідачем сплачена не була.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 13 вересня 2016 року рішенням Господарського суду Запорізької області позов задоволено.

3.1.1. Рішення обґрунтоване тим, що відповідач не навів передбачених законом норм чи обставин, які б звільняли його від виконання обов'язку щодо своєчасного здійснення оплати отриманої від позивача теплової енергії відповідно до умов договору.

3.2. 05 лютого 2018 року постановою Донецького апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Запорізької області від 13.09.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

3.2.1. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2017 було призначено по справі №908/2127/16 судову економічну експертизу.

Відповідно до висновку Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, в межах компетенції судового експерта економіста визначити загальну площу, по якій здійснено рахунки заборгованості ПАТ "Завод будівельно-опоряджувальних машин" перед КП "Дніпрорудненські теплові мережі" по договору на постачання теплової енергії №2-Т від 01.11.2004 за послуги з теплопостачання, надані за період з листопада 2013 року по липень 2016 року, не надається можливим.

У зв'язку з викладеним, господарський суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) дійшов висновку про те, що позивач не довів належним чином розрахунок позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 22 лютого 2018 року КП "Дніпрорудненські теплові мережі" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.2018, а рішення Господарського суду Запорізької області від 13.09.2016 залишити в силі.

4.1.1. На думку скаржника, постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням ст.ст. 86, 104 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Позивач зауважив на тому, що висновок експерта про те, що розрахунки вартості спожитої теплової енергії населенням та на власні потреби здійснювалось позивачем з застосуванням різних методичних підходів стосовно визначення одиниці виміру спожитої теплової енергії, що унеможливлює встановлення загальної площі, по якій проведено нарахування, не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні матеріалів справи, у тому числі письмових домовленостей між позивачем та відповідачем щодо розміру опалювальної площі.

Скаржник вважає, що матеріалами справи обґрунтовано визначення і зміну опалювальних площ відповідача, на які позивачем здійснювалось нарахування.

4.2. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується стягнення з відповідача 269 025,55 грн боргу, 60 275,60 грн інфляційних втрат та 11 303,70 грн 3% річних за отриману теплову енергію.

5.2.2. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, у якій суд, за результатами оцінки наявного у матеріалах справи висновку судової економічної експертизу №12399/12631 від 15.11.2017, зазначив про недоведеність вимог позивача в частині розрахунку позовних вимог.

5.2.3. У цьому зв'язку Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Господарський суд визначає предмет доказування виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормами матеріального права, які повинні бути застосовані у такому випадку.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте, зважаючи на прецеденту практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.

5.2.4. Так, покладаючи в основу постанови, що оскаржується, висновок експертизи, апеляційний господарський суд не звернув уваги на наявність заперечень позивача до висновку експерта, не дав їм власної правової оцінки та не навів мотиви, з огляду на які заперечення не прийнято до уваги, тоді як висновок експерта, відповідно до статті 104 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

При цьому у висновку експерта, з посиланням на який відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі судом апеляційної інстанції, зазначено, що "в межах компетенції судового експерта економіста визначити загальну площу, по якій здійснено рахунки заборгованості відповідача перед позивачем по договору на постачання теплової енергії №2-Т від 01.11.2004 за послуги з теплопостачання, надані за період з листопада 2013 по липень 2016 року не надається можливим, а саме в зазначених матеріалах справи актах про надання комунальних послуг нарахування за теплову енергію здійснювались виходячи як з кількості метрів опалювальної площі, так і кількості витрачених Гкал. Тобто розрахунки вартості спожитої теплової енергії населенням та на власні потреби здійснювалось позивачем з застосуванням різних методичних підходів стосовно визначення одиниці виміру спожитої теплової енергії, що унеможливлює встановлення загальної площі, по якій проведено нарахування".

5.2.5. Поряд з цим, апеляційний господарський суд, вказуючи на те, що позивачем не доведено позовних вимог з огляду на висновок судової експертизи, не навів достатніх аргументів, які б спростовували подані позивачем пояснення щодо здійсненого ним розрахунку суми заборгованості, зменшення позивачем фактично спожитої теплової енергії відповідачем у зв'язку з подання ним доказів про звільнені або заселені кімнати у гуртожитку, а також не надано оцінки доводам позивача щодо відключення приміщень від мережі теплопостачання.

В свою чергу господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням основних засад (принципів) господарського судочинства, які наведені у статті 2 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

5.2.6. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 2, 73, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційної інстанції) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судом апеляційної інстанції, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції, що оскаржується, скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи господарському суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.2018 у справі №908/2127/16 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Ткач

Судді О. Мамалуй

Л. Стратієнко