Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #72398927

П о с т а н о в а

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 367/8167/13-ц

провадження № 61-30559 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року у складі судді Мікуліна А. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Гуля В. В., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про знесення самовільної забудови.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Власником суміжної земельної ділянки № 54 є ОСОБА_5, який побудував на ній сарай із порушенням державних будівельних норм та правил, чим перешкодив доступ до обслуговування його будинку, а також порушив протипожежну відстань між будинками.

Відстань від сараю збудованого відповідачем та належним йому житловим будинком в одну сторону складає 1,30 м, а в іншу 1,12 м, конструкція даху сараю переходить межу з його ділянкою на 0,5 м, унаслідок чого опади у вигляді дощу, снігу та листя дерев падають на його земельну ділянку. Отже, такими діями відповідача порушено його права, як власника майна. Крім того, вказана будівля затіняє його земельну ділянку, чим перешкоджає в користуванні нею.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 на підставі статей 376, 391 ЦК України просив суд зобов'язати ОСОБА_5 за його рахунок знести самовільну забудову - сарай по АДРЕСА_1 зобов'язати відповідача надати право доступу для обслуговування будинку, а частину земельної ділянки вздовж стіни будинку шириною 1 м довжиною 5,39 м вважати ділянкою спільного користування.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні належним йому майном, а сарай збудовано з порушенням протипожежної відстані та не дотримано відстань до межі сусідньої ділянки, не забезпечено необхідних інженерно-технічних заході, які запобігають стіканню води. При цьому суд зазначив, що чисельними преюдиційними судовими рішеннями визначено, що сарай збудовано з дотриманням вимог Державних будівельних норм 360-92, затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17 квітня 1992 року. Ураховуючи викладене, відсутні підстави для зобов'язання відповідача знести спірний сарай та надання доступ для обслуговування будинку.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 липня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року у частині відмови у задоволенні позову про знесення самовільної забудови за рахунок особи, яка здійснила самовільне будівництво скасовано. Позов ОСОБА_4 у цій частині задоволено частково. Зобовязано знести самочинно збудований об'єкт будівництва - сарай розміром 3,0 х 4,0 м по АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_5 В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційна скарга ОСОБА_5 задоволена частково, рішення апеляційного суду Київської області від 14 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 2 березня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково, ухвала апеляційного суду Київської області від 2 березня 2016 року скасована, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 серпня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову про знесення самовільної забудови за рахунок особи, яка здійснила самовільне будівництво скасовано, провадження у цій частині закрито. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання надати доступ для обслуговування будинку залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, виконуючи вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 12 квітня 2017 року, встановлено, що існує рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2010 року, що набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами про знесення відповідачем спірного сараю, збудованого ОСОБА_5 з порушенням будівельних норм, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів, унаслідок чого відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року провадження у справі у цій частині суд закрив. Крім того, відмова у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем, можлива лише у разі його обґрунтованості, відмова у задоволенні позову за його необґрунтованість є самостійною підставою для цього. Таким чином, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні належним йому майном. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 5 серпня 2014 року, що набрало законної сили, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1088 га, виданий на ім'я позивача. Відповідно до довідки державного закладу «Ірпінська міська санітарно-епідеміологічна станція» від 27 серпня 2010 року на інсоляцію житлового приміщення позивача спірний паркан відповідача не впливає. Отже, судом першої інстанції вірно відмовлено у позові ОСОБА_4 у цій частині за його безпідставністю.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що сарай, самочинно побудований відповідачем, затінює вікна його будинку та земельну ділянку, порушує протипожежні норми та відстань від забудови до межі суміжної земельної ділянки для обслуговування та ремонту належного йому житлового будинку. Для захисту його порушених прав необхідно зобов'язати відповідача знести самочинно збудований ним сарай. У справі за його позовом до відповідача за результатом розгляду, якої було ухвалено рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2010 року, ним заявлялись інші підстави позову, унаслідок чого судом безпідставно закрито провадження у цій справі.

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими. Права позивача, як суміжного землекористувача, ним порушено не було. Відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту порушення побудованими ним сараєм та парканом прав позивача на користування належним йому майном.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У пункті 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Таким чином, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову ОСОБА_4 про знесення самовільної забудови за рахунок особи, яка здійснила самовільне будівництво та закриваючи провадження у справі у цій частині, дійшов правильного висновку про те, що існує рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2010 року, що набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами про знесення відповідачем спірного сараю, збудованого ОСОБА_5 з порушенням будівельних норм, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Суди дійшли вірного висновку про те, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 5 серпня 2014 року, що набрало законної сили, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1088 га, виданий на ім'я позивача. Отже, відсутні належні та допустимі докази порушення відповідачем прав позивача, як суміжного землекористувача. Крім того, відповідно до довідки державного закладу «Ірпінська міська санітарно-епідеміологічна станція» від 27 серпня 2010 року на інсоляцію житлового приміщення позивача побудови відповідача не впливають. Отже, належним чином дослідивши надані сторонами докази, суди дійшли правильного висновку про відмову в іншій частині позову ОСОБА_4 за його безпідставністю.

Доводи касаційної скарги про те, що сарай, самочинно побудований відповідачем, затінює вікна його будинку та земельну ділянку, безпідставні, оскільки спростовуються дослідженими доказами, у тому числі довідкою державного закладу «Ірпінська міська санітарно-епідеміологічна станція» від 27 серпня 2010 року.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2015 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк



  • Номер: 88-ц/780/1/16
  • Опис: заява про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 14 липня 2015 у справі за позовом Вілкул В.К. до Мараховського Г.О. про знесення самовільної забудови
  • Тип справи: на заяву про перегляд рішення (ухвали) в цивільних справах за нововиявленими обставинами (а)
  • Номер справи: 367/8167/13-ц
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Гулько Борис Іванович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Повернуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 21.09.2015
  • Дата етапу: 30.03.2016
  • Номер: 22-ц/780/3400/17
  • Опис: Вілкул В.К. до Мараховського Г.О. про знесення самовільної забудови
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 367/8167/13-ц
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Гулько Борис Іванович
  • Результати справи: в позові відмовлено; Постановлено рішення про зміну рішення
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 02.06.2017
  • Дата етапу: 03.08.2017
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація