АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/900/18Головуючий по 1 інстанції - Ребрина К.Г.

Категорія: 54 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Василенко Л.І., Нерушак Л.В.

секретар Наконечна М.М.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року (ухваленого в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Ребриної К.Г.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Уманської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство «Уманська міська лікарня» про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді головного лікаря та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

13 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Уманської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: комунальне підприємство «Уманська міська лікарня» про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови Уманської міської ради від 06 грудня 2016 року № 318, поновлення на посаді головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 99 620,92 грн.

14 лютого 2018 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, якою просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови Уманської міської ради від 06 грудня 2016 року № 318 рк «Про звільнення ОСОБА_3.»; поновити ОСОБА_3 на посаді головного лікаря Комунального підприємства «Уманська міська лікарня» з 08 грудня 2016 року; стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року в сумі 37 396,52 грн.; судові витрати стягнути з відповідача.

Позивач свої вимоги мотивував тим, що 11 липня 2012 року між Уманською міською радою, в особі міського голови та ОСОБА_3 було укладено Контракт з головним лікарем Комунального підприємства «Уманська міська лікарня».

На підставі даного Контракту, 11 липня 2012 року за № 98 рк було видано розпорядження міського голови м. Умань «Про призначення головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня».

Відповідно до даного розпорядження ОСОБА_3 призначено на посаду головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня» на умовах контракту, укладеного 11 липня 2012 року, на період з 11 липня 2012 року по 10 липня 2013 року.

В подальшому, між ОСОБА_3 та міським головою м. Умань було підписано Додаткову Угоду № 1 від 27 червня 2013 року до Контракту, термін дії Контракту було продовжено до 10 липня 2018 року.

06 грудня 2016 року міський голова Уманської міської ради Цебрій О.В. видав розпорядження № 318 рк про звільнення ОСОБА_3 за п. 8 статті 36 КЗпП України, на думку позивача відповідач діяв з порушенням умов укладеного між сторонами Контракту, не відбулось факту одноразового грубого порушення позивачем обов'язків, передбачених контрактом та звільнення відбулось з порушенням статті 148 КЗпП України. Крім того, позивача було звільнено з посади в період тимчасової непрацездатності. У відповідності до статті 235 КЗпП України вважає, що йому має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року в задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що 06 грудня 2016 року міським головою міста Умань відповідно до пункту 8 статті 36 КзПП України, пунктів 10, 20 частини четвертої статті 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 24 ЗУ «Про відпустки», підпунктів 3.2 пункту 3 розділу 5 Контракту, було видано розпорядження № 318 рк «Про звільнення ОСОБА_3.», яким припинено дію Контракту з 07 грудня 2016 року, у зв'язку з одноразовим грубим порушенням обов'язків, передбачених Контрактом, в результаті чого підприємство зазнало негативних наслідків.

Підставою видання спірного розпорядження слугували результати перевірки фінансової-господарської діяльності комунального підприємства «Уманська міська лікарня» за період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року. При видачі розпорядження було також враховано Звіт ОСОБА_3 від 30 листопада 2016 року. За результатами перевірки, 14 листопада 2016 року була складена Довідка № 2/17-02 «Перевірки фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Уманська міська лікарня» за період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року».

В судовому засіданні позивач підтвердив, що підписав зазначену Довідку, викладене в ній не оскаржував, але надавав відповідні пояснення.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що висновок відповідача про те, що за час перебування ОСОБА_3 на посаді головного лікаря КП «Уманська міська лікарня», підприємство зазнало негативних наслідків, позивачем не спростовано, а тому районний суд дійшов висновку, що відповідач правомірно видав розпорядження № 318 рк від 06 грудня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_3.», тому в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови Уманської міської ради від 06 грудня 2016 року № 318 рк «Про звільнення ОСОБА_3.» відмовив.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня» з 08 грудня 2016 року та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є похідними позовними вимогами, а тому в їх задоволені також було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказав, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції не врахував, що розірвання контракту відбулося в день тимчасової непрацездатності позивача. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно проводитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством. Такі гарантії відповідачем порушено, а суд не взяв дану обставину до уваги.

Крім того, п. 3.2 контракту, який застосовано відповідачем при винесенні оскаржуваного спірного розпорядження передбачає ініціювання його розірвання, а не припинення. Припинення контракту, про що зазначено в спірному розпорядженні, регулюється п. 2 розділом 5 контракту, за яким припинення контракту відбувається: у разі закінчення його дії, за згодою сторін, або інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом. Законодавством або контрактом не передбачено припинення контракту за одноразове грубе порушення, що призвело до негативних наслідків. П.8 ст. 36 КЗпП України, яким обгрунтоване спірне розпорядження, застосовується тільки при розірванні контракту, а не припиненні. Тому, судом першої інстанції не правильно застосовано норму матеріального права, а саме п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Також, матеріали, які стали підставою для прийняття спірного розпорядження не містять дати вчинення проступку - одноразового грубого порушення обов'язків, передбаченого контрактом. Суд першої інстанції не встановив коли вчинено те чи інше порушення, яке виявлено перевіркою.

Тому, враховуючи вищевикладені обставини, ОСОБА_3 просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, а саме визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови Уманської міської ради від 06 грудня 2016 року № 318рк «Про звільнення ОСОБА_3.»; поновити ОСОБА_3 на посаді головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня» з 08 грудня 2016 року та стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року в сумі 37 396,52 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від Уманської міської ради зазначено, що рішення суду є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги не є вмотивованими і не дають підстав для його скасування. В обгрунтування доводів відзиву зазначено, що позивач ОСОБА_3, перебуваючи на посаді головного лікаря КП «Уманська міська лікарня» недобросовісно поставився до виконання своїх посадових обов'язків, допустив порушення та недбалість у своїй роботі, що призвело до негативних наслідків для підприємства. Свою вину ОСОБА_3 визнав, видавши наказ № 108 від 25 листопада 2016 року про притягнення до відповідальності винних осіб в КП «Уманська міська лікарня», таким чином спробував перекласти відповідальність на працівників підприємства.

Особа, що подає відзив до апеляційної скарги вважає, що районним судом правильно застосовано норми трудового законодавства до даних спірних правовідносин, а тому висновок про відмову в задоволенні позовних вимог позивача є законним і підстав для його скасування немає.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 липня 2012 року між Уманською міською радою, в особі міського голови міста Умань та ОСОБА_3 було укладено Контракт.

На підставі даного Контракту, 11 липня 2012 року за № 98рк було видано розпорядження міського голови міста Умань «Про призначення головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня». Відповідно до даного розпорядження ОСОБА_3 призначено на посаду головного лікаря комунального підприємства «Уманська міська лікарня» на умовах Контракту, укладеного 11 липня 2012 року, на період з 11 липня 2012 року по 10 липня 2013 року. В подальшому, між ОСОБА_3 та Уманською міською радою було підписано Додаткову Угоду № 1 від 27 червня 2013 року до Контракту, термін дії Контракту було продовжено до 10 липня 2018 року. На підставі даної Угоди було видано розпорядження міського голови від 27 червня 2013 року № 97 рк «Про продовження дії контракту, укладеного з ОСОБА_3.», до 10 липня 2018 року.

Згідно п. 1 розділу І Контракту, за цим Контрактом Головний лікар зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію Лікарні, здійснювати поточне управління (керівництво) Лікарнею, забезпечувати її діяльність, ефективне використання та збереження закріпленого за Лікарнею комунального майна.

Відповідно до п. 3,4 розділу І Контракту, головний лікар, який уклав цей Контракт, є уповноваженим представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов'язків підприємства, передбачених актами законодавства, Статутом підприємства, іншими нормативними документами. Головний лікар діє на засадах єдиноначальності.

П. 1, 2 розділу ІІ Контракту передбачено, що головний лікар здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства передбачених законодавством, Статутом підприємства за цим Контрактом. Головний лікар зобов'язується забезпечити: ефективне використання та збереження майна Лікарні, відповідно до вимог Статуту Лікарні та чинного законодавства України; надання бухгалтерської та фінансової звітності відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п.п. 5.7 п.5 розділу ІІ Контракту, Головний лікар має право вирішувати всі інші питання, віднесені законодавством, Статутом та цим Контрактом до компетенції та обов'язків Головного лікаря.

Згідно пункту 7.1 Статуту комунального підприємства «Уманська міська лікарня», затвердженого рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 11 липня 2012 року № 204 «Про затвердження Статуту комунального підприємства «Уманська міська лікарня» - Управління комунальним підприємством «Уманська міська лікарня» здійснює Головний лікар. Головний лікар призначається на посаду та звільняється з посади міським головою за контрактом, у якому визначається строк найму, права, обов'язки Головного лікаря, умови його матеріального забезпечення, умови його звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до підпункту 7.2.1 та 7.2.2 пункту 7.2 Статуту - Головний лікар: несе персональну відповідальність за виконання покладених на комунальне підприємство «Уманська міська лікарня», завдань і здійснення ним своїх функцій. Несе повну відповідальність за стан і діяльність Підприємства.

Відповідно до п.п. 3.1 та 3.2 Контракту - Засновник: має право вимагати від головного лікаря достроковий звіт про його дії, якщо останній допустив невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків щодо управління Лікарнею та розпорядження її майном; Організовує фінансовий контроль за діяльністю лікарні; призначає та звільняє Головного лікаря у разі закінчення Контракту, достроково, за вимогою Головного лікаря, а також у випадку порушень законодавства та умов Контракту головним лікарем.

Крім того, підпунктом 3.2 пункту 3 Контракту передбачено, що Головний лікар може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Засновника у разі одноразового грубого порушення Головним лікарем законодавства чи обов'язків передбачених Контрактом, в результаті чого підприємство зазнало негативних наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підставою видання спірного розпорядження слугували результати перевірки фінансової-господарської діяльності комунального підприємства «Уманська міська лікарня» за період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року. При видачі розпорядження було також враховано Звіт ОСОБА_3 від 30 листопада 2016 року. За результатами перевірки, 14 листопада 2016 року була складена Довідка № 2/17-02 «Перевірки фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Уманська міська лікарня» за період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року».

В судовому засіданні позивач підтвердив, що підписав зазначену Довідку, викладене в ній не оскаржував, але надавав відповідні пояснення.

Тому, врахувавши вищевстановлені обставини, районний суд встановив, що ОСОБА_3 допущено одноразове грубе порушення своїх обов'язків і підстав для визнання розпорядження міського голови № 318 від 06 грудня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 за одноразове грубе порушення обов'язків незаконним немає.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідає вимогам закону та зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справ, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України передбачено, що звільнення - це дисциплінарне стягнення, яке може бути застосоване до працівника за порушення трудової дисципліни.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у строки та в порядку встановленими ст.ст. ст. 148, 149 КЗпП України.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 41 КЗпП України передбачено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Згідно з ч. 1 п. 1 цієї статті трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків, зокрема керівником підприємства, установи організації і всіх форм власності, його заступниками тощо.

Звільнення за ч. 1 п. 1 ст. 41 КЗпП України неможливе, якщо порушення носить триваючий, а не разовий характер.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 22 «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4, 7, 8 ст. 40, п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначив, що суд не дослідив коли вчинено те чи інше порушення ним обов'язків під час виконання своєї роботи. Розпорядження не містять дати вчинення проступку - одноразового грубого порушення обов'язків, передбаченого контрактом.

Такі доводи апеляційної скарги підтверджуються матеріалами справи, з яких вбачається, що 05 жовтня 2016 року міський голова міста Умань видав розпорядження № 154-р «Про проведення перевірки», на виконання цього розпорядження спеціалістами відділу аудиту та фінансового контролю Уманської міської ради проведено перевірку фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Уманська міська лікарня» за період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року. Перевірку було проведено з врахуванням питань програми перевірки з відома головного лікаря КП «Уманська міська лікарня» ОСОБА_3 та головного бухгалтера підприємства ОСОБА_5

За результатами перевірки 14 листопада 2016 року була складена Довідка № 2/17-02 «Перевірки фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Уманська міська лікарня» за період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року».

Відповідно до Довідки, в період з 01 січня 2014 р. по 30 вересня 2016 р., працівникам фтизіатричного відділення КП «Уманська міська лікарня» безпідставно здійснювалося нарахування та виплата надбавки за тривалість безперервної роботи, виходячи з посадового окладу, підвищеного в зв'язку з шкідливими і важкими умовами праці, як працівникам протичумних закладів та структурних підрозділів з боротьби з особливо небезпечними інфекціями інших закладів.

Відповідне порушення призвело до зайвого нарахування та виплати надбавки за тривалість безперервної роботи працівникам на загальну суму 390 750,61 грн. та, як наслідок, зайвого проведення нарахування єдиного соціального внеску на заробітну плату на суму 113 218,47 грн.

Відповідальність за безпідставне нарахування зайвої заробітної плати покладається на позивача, який в цей період обіймав посаду головного лікаря КП «Уманська міська лікарня» і сторонами дана обставина не оскаржувалася.

Крім того, в ході перевірки встановлено неналежний стан збереження нерухомого майна КП «Уманська міська лікарня».

Дану обставину ОСОБА_3 підтвердив та повідомив, що дійсно, письмово з проханням (вимогою) виділити додаткові кошти для потреб лікарні до відповідача чи його відділів не звертався.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Така ж підстава була зазначена і в пункті 3.2 Контракту укладеного між сторонами, відповідно до якої, головний лікар може бути звільнений з посади, а цей Контракт розірваний з ініціативи Засновника у разі одноразового грубого порушення головним лікарем законодавства чи обов'язків передбачених Контрактом, в результаті чого підприємство зазнало негативних наслідків (понесло збитки, виплачені штрафи і т.д.).

Даючи юридичну кваліфікацію діям позивача, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в даних спірних правовідносинах між сторонами відсутній факт одноразового грубого порушення позивачем своїх обов'язків, які б давали право на застосування такого крайнього виду дисциплінарної відповідальності, як звільнення з роботи за п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а мають місце триваючі недоліки у керівництві установою, ослаблення контролю за роботою підлеглих, тощо, які були виявлені проведеними перевірками і щодо яких позивачем надані відповідні пояснення, тому розпорядження міського голови Уманської міської ради № 318 рк від 06 грудня 2016 року про припинення дії контракту з головним лікарем КП «Уманська міська лікарня» та звільнення ОСОБА_3 з посади головного лікаря у зв'язку з одноразовим грубим порушенням обов'язків, передбачених контрактом не може бути визнане правомірним.

При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати в чому конкретно проявилось порушення, чи додержані власником чи уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 - 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів вчиненого одноразового грубого порушення працівником трудових обов'язків.

За змістом оскаржуваного розпорядження, позивача звільнено в зв'язку з одноразовим грубим порушенням обов'язків, передбачених контрактом, проте воно не містить вказівки, яке одноразове грубе порушення допущено ОСОБА_3 та навпаки підставою зазначено довідку перевірки діяльності КП «Уманська міська лікарня» в період з 01 лютого 2013 року по 30 вересня 2016 року, яка виявила неодноразові факти неналежного виконання управлінських функцій головним лікарем ОСОБА_3 в період його роботи, що не може бути визнано судом як одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

З урахуванням обставин справи, зібраних по справі доказів в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що застосування відповідачем п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України для припинення дії трудового договору та звільнення позивача є неправомірним, а тому вимога позивача про визнання наказу про звільнення незаконним та про поновлення його на попередній посаді є такою, що підлягає задоволенню.

Чинним законодавством України, яким регулюються трудові правовідносини, визначено, що видача та скасування наказів відноситься виключно до компетенції власника або уповноваженого ним органу, а до повноважень суду належить перевірка їх законності.

Враховуючи викладене, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання наказу про його звільнення незаконним та поновлення на посаді, яку позивач займав на момент звільнення.

При визначенні середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Період розрахунку становить з 08 грудня 2016 року (день звільнення) по 31 грудня 2017 року. В грудні 2016 року вимушений прогул позивача склав 17 робочих днів. В 2017 році вимушений прогул позивача склав 249 робочих днів (лист Міністерства соціальної політики України № 11535/0/14-16/13 від 05 серпня 2016 року). За вказаний період кількість робочих днів становить 249 + 17 = 266 робочих днів.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України № 10846/0/14-15/13 від 20 липня 2015 року на жовтень та листопад 2016 року припадало 42 робочих дні.

Таким чином середньоденний заробіток позивача за останні два місяці роботи складав: 19 736,16/42=469,91 грн.

Середній заробіток позивача за період вимушеного прогулу склав 266*269,91=124 996,06 грн.

Згідно довідки про доходи № 6 від 09 січня 2018 року ОСОБА_3 на посаді лікаря-анестезіолога нараховано заробітної плати в сумі 87 599,54 грн.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір стягнутої суми середнього заробітку складає 37 396,52 грн. (124 996,06-87 599,54=37 396,52).

Крім того, у відповідності ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з Уманської міської ради в дохід держави судовий збір в розмірі 1 476,36 грн. (оскільки позов подано в 2016 році і задоволено 2 вимоги немайнового характеру, за ставкою, що діяла на момент подачі позову судовий збір стягувався за 1 вимогу немайнового характеру в розмірі 551,20 грн. х 2 = 1 102,40 грн. та задоволено 1 вимогу майнового характеру, згідно з якою судовий збір сплачується у розмірі 1 % від задоволеної суми 37 396 грн., що = 373,96 грн., тому в судовий збір в загальній сумі складає 1 102,40 + 373,96 = 1 476,36 грн.).

З урахуванням вищеприведених норм чинного законодавства, з врахуванням доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що обгрунтування вимог апеляційної скарги є доведеними і дають підстави для скасування судового рішення з постановленням нового висновку суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Уманської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство «Уманська міська лікарня» про визнання незаконним, поновлення на посаді головного лікаря та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині задовольнити.

Визнати незаконним розпорядження міського голови Уманської міської ради від 06 грудня 2016 року № 318 рк «Про звільнення ОСОБА_3.».

Поновити ОСОБА_3 на посаді головного лікаря Комунального підприємства «Уманська міська лікарня» з 08 грудня 2016 року.

Стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року в сумі 37 396,52 грн.

В частині скасування розпорядження міського голови Уманської міської ради від 06 грудня 2016 року № 318 рк «Про звільнення ОСОБА_3.» відмовити.

Стягнути з Уманської міської ради в дохід держави судовий збір в сумі 1 476 грн. 36 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний текст постанови виготовлено 03 липня 2018 року.