ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року

м. Київ

справа № 333/2051/16-ц

провадження № 61-9354св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтрільчукаВ. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Осоцького І. І., Гончар М. С., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_4звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 25 серпня 2010 року між ним (покупцем) та відповідачем (продавцем) укладений попередній договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку № АДРЕСА_1, загальна вартість якого складала 10 000 доларів США, що на момент укладення договору становило 79 000 грн. Вказана грошова сума передана відповідачу, про що зазначено в договорі.

25 серпня 2010 року ОСОБА_5 нотаріально посвідчила довіреність, видану позивачу, на право представляти її інтереси в усіх підприємствах, установах організаціях, в нотаріальних конторах з питань узаконення самочинного будівництва, введення будинку в експлуатацію та на подальший продаж вказаного нерухомого майна.

16 липня 2012 року Департаментом житлового господарства та розподілу житлової площі Запорізької міської ради на ім'я відповідача видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Проте відповідач відмовилася укласти договір купівлі-продажу будинку і не повернула безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 79 000 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 251 865,00 грн (суму, еквівалентну 10 000 доларів США на час звернення з позовом), як безпідставно набуті грошові кошти.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 7 липня 2016 року, ухваленим у складі судді Варнавської Л. О., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 79 000 грн та у дохід держави судовий збір у розмірі 790 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що укладений сторонами договір купівлі-продажу недобудованого будинку є нікчемним, оскільки сторонами не дотримано вимог закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення такого договору.

Суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 79 000 грн, отримані відповідачем за нікчемним договором, набуті без достатньої правової підстави, тому підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.

Суд не погодився з доводами відповідача про сплив позовної давності на звернення з вимогою про повернення грошових коштів, посилаючись на те, що позивач дізнався про порушення його прав після закінчення строку дії довіреності - 25 серпня 2013 року, коли вже не мав права вчиняти від імені відповідача будь-які дії щодо будинку та звернувся до суду 22 квітня 2016 року, тобто в межах трирічного строку.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк довіреності не вливає на перебіг позовної давності оскільки сторонами 25 серпня 2010 року укладено нікчемний правочин, визнання якого недійсним згідно з частиною другою статті 215 ЦК України не вимагається, а перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання, звернувшись до суду 22 квітня 2016 року позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що перебіг позовної давності почався з моменту, коли він міг дізнатися про порушення свого права. 25 серпня 2010 року відповідачем видано довіреність позивачу для введення в експлуатацію недобудованого житлового будинку для подальшого укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Позивач був впевнений, що попередній договір купівлі-продажу від 25 серпня 2010 року у подальшому буде виконаний, тому саме після закінчення строку дії довіреності почався перебіг позовної давності.

Заявник вказує, що дізнався про те, що відповідач зареєструвала право власності на будинок на своє ім'я лише під час звернення до суду з позовом при отриманні витягу є реєстру прав власності. Крім того, у договорі купівлі-продажу не визначений строк повернення грошових коштів у випадку невиконання умов договору, тому за правилами статті 530 ЦК України він мав пред'явити вимогу, якою вважає поданий позов.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно з частиною третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судами встановлено, що 25 серпня 2010 року між ОСОБА_4 (покупцем) та ОСОБА_5 (продавцем) у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку № АДРЕСА_1, загальна вартість якого становить 79 000 грн та сплачена продавцю, про що зазначено в договорі.

Нотаріально посвідченою довіреністю від 25 серпня 2010 року ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси в усіх підприємствах, установах організаціях з питань узаконення самочинного побудованих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2, введення їх в експлуатацію та на подальший продаж вказаного нерухомого майна. Довіреність видана строком на три роки.

16 квітня 2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на будинок № АДРЕСА_1.

Касаційний суд вважає, що суд апеляційної інстанцій, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, правильно застосував наведені норми права та дійшов обґрунтованого висновку про нікчемність укладеного договору купівлі-продажу від 25 серпня 2010 року і обґрунтовано початок перебігу позовної давності за вимогами про повернення безпідставно набутих коштів за нікчемним правочином обрахував від дня, коли почалося його виконання, та, застосувавши наслідки сливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відмовив у позові.

Посилання заявника на те, що він звернувся до суду з дотриманням трьохрічної позовної давності, оскільки її перебіг почався від дня, коли він дізнався про порушення свого права (день закінчення строку дії довіреності), є необґрунтованими, оскільки частиною третьою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину, починається від дня, коли почалося його виконання.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення апеляційного суду, оскільки суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, судом не встановлено.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

В. А. Стрільчук