АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/27515/13-ц

Апеляційне провадження 22-ц/796/5426/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Махлай Л.Д.,

суддів Кравець В.А., Лапчевської О.Ф.

при секретарі Борисенко Д.В.

сторони

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервіамонт»

відповідач ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Притули Н.Г. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервіамонт» до ОСОБА_2, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестброк» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів,

в с т а н о в и л а :

у/н справи № 761/27515/13-ц № а/п 22-ц/796/5426/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.

у жовтні 2013 року ТОВ «Інтервіамонт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням неодноразового збільшення позовних вимог, просило стягнути з останнього на свою користь 7 756 352,54 грн боргу з яких: сума основного боргу - 2 139 000 грн, пеня - 3 084 350,09 грн, 3% річних - 363 220 грн та інфляційні втрати в сумі 2 169 782,45 грн.

В обґрунтування позову зазначало, що 18.03.2011 року з ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б249-1, за умовами якого товариство зобов'язалося передати у власність відповідача цінні папери на суму 2 139 000 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити ці цінні папери. Товариство свої обов'язки за договором виконало та передало цінні папери відповідачу відповідно до акту прийому-передачі цінних паперів, проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та не здійснив оплату придбаних цінних паперів у строки, визначені договором, тобто до 21.03.2011 року.

Ухвалою суду від 07.11.2014 року, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі залучено як співвідповідача ТОВ «Аверс-Сіті» та як третю особу ТОВ «Інтерінвестброк».

Ухвалою суду від 08.07.2016 року за клопотанням позивача провадження у справі за позовом ТОВ «Інтервіамонт» до ОСОБА_2, ТОВ «Аверс-Сіті», третя особа: ТОВ «Інтерінвестброк» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів закрито в частині позовних вимог до ТОВ «Аверс-Сіті».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.03.2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Інтервіамонт» заборгованість за договором № Б249-1 купівлі-продажу цінних паперів від 18.03.2011 року в розмірі 2 139 000 грн, пеню в розмірі 3 084 350, 09 грн, 3 % річних в розмірі 363 220 грн та інфляційну складову в розмірі 2 169 782, 45 грн. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не враховано положення статей 232 ГК України, 258 ЦК України. Так пеня нарахована за період з 22.01.2011 року по 16.11.2016 року, тобто за 2066 днів прострочення, проте нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, а строк позовної давності для вимог про стягнення пені складає 1 рік. Останнім днем виконання зобов'язання позивачем визначено 22.01.2011 року, то пеня могла бути нарахована лише з 22.01.2011 року по 21.07.2011 року (182 дні), а отже 22.07.2011 року є датою від якої починається річний строк позовної давності про стягнення пені і закінчується він 22.07.2012 року. Позивачем було заявлено вимогу про стягнення такої пені 24.10.2013 року (день подачі позову до суду), а остаточний її розрахунок визначено 16.11.2016 року у заяві про збільшення розміру позовних вимог, відтак позивач пропустив визначений ст. 258 ЦК України річний строк позовної давності про стягнення пені. Три відсотки річних та врахування індексу інфляції є видом штрафних санкцій, а відтак судом неправильно визначено строки нарахування цих сум. Судом не було встановлено чи належали позивачу такі цінні папери на момент продажу та чи мав позивач право відчуження таких цінних паперів на користь відповідача. Крім того, після повернення справи з експертизи, в порушення приписів ст. 189 ЦПК України судом не було забезпечено проведення підготовчого засідання. В судовому засіданні 19.03.2018 року не відбулось процесуального переходу, визначеного приписами ст. 200 ЦПК України з підготовчого засідання до розгляду справи по суті, судове засідання проведено без участі відповідача, що позбавило його можливості викласти свою правову позицію та подати заяву про застосування позовної давності.

У відзиву на апеляційну скаргу представник ТОВ «Інтервіамонт» - Величко А.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що судом були в повній мірі вивчені документальні докази, проведені необхідні експертизи, заявлені відповідачем, в повній мірі встановлено, правильно досліджено та оцінено обставини, які мають значення для справи.Під час розгляду справи протягом 2013-2018 років у суді першої інстанції, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором № Б249-1. Будучи активним учасником судового процесу, відповідач мав можливість неодноразово під час розгляду справи, висловити свої заперечення щодо розміру заявленої пені, штрафів, строків тощо, але жодного разу не заявив таку незгоду та не подавав заяви про застосування позовної давності.Позивач же надав належні докази невиконання зобов'язань відповідачем та ці докази спростовані не були.

Третя особа відзиву не подавала.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на те, що між сторонами тривають перемовини щодо укладення мирової угоди та представник не може прийняти участь у розгляді справи через зайнятість у іншому судовому засіданні. Колегія суддів вважає такі причини неявки неповажними, оскільки будь - яких доказів зайнятості у іншому судовому засіданні не надано. Крім того, ОСОБА_2 крім ОСОБА_6 має інших представників, зокрема ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про причини неявки яких у клопотанні не зазначено. Розгляд даної справи триває більше 4 років і 8 місяців, а тому у сторін було достатньо часу для узгодження умов мирової угоди та подачі її на розгляд суду. До того ж мирова угода подається обома сторонами. Позивач же у відзиві про будь - які узгодженості щодо вирішення спору шляхом укладення мирової угоди не вказує. За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у відсутності сторін, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.03.2011 року між ОСОБА_2 інтереси якого представляв ТОВ «Інтерінвестброк» та ТОВ «Інтервіамонт» укладено договір № Б249-1 купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого останнє зобов'язувалося передати у власність ОСОБА_2, а той зобов'язувався прийняти та оплатити на умовах, передбачених цим договором цінні папери загальною номінальною вартістю 2 139 000 грн. (п.п. 1.1.1.2 договору).

Відповідно до пунктів 2.1.1, 3.1, 3.2 цього договору ОСОБА_2 зобов'язувався здійснити оплату (розрахунок) з ТОВ «Інтервіамонт» в сумі 2 139 000 грн. шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Інтервіамонт» зазначеної суми не пізніше одного робочого дня з дати передачі цінних паперів.

ТОВ «Інтервіамонт» на виконання умов п.2.2.1 та 4.1 договору передав цінні папери відповідачу 18.03.2011 року та між сторонами був підписаний акт прийому - передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-249-1 від 18.03.2011 року.

Цього ж дня ОСОБА_2 продав ці цінні папери ТОВ «Аверс-Сіті» за договором № Б253-1 купівлі-продажу цінних паперів.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комплексної судово- технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи № 2741/15-34/2742/15- 33/2743/15-32 від 20.04.2016 року підписи від імені ОСОБА_2 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підписи від імені ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу цінних паперів № Б 149-1, який укладено між ОСОБА_2 та ТОВ «Інтервіамонт» від 18.03.2011 року виконані ОСОБА_2

Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 21008/21009/16-32 від 06.12.2017 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в акті прийому-передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу цінних паперів № Б249-1 від 18.03.2011 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та допомоги технічних засобів самим ОСОБА_2

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав зобов'язання за договором купівлі - продажу, а тому має нести відповідальність передбачену умовами договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідності до ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

За положеннями статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Суд першої інстанції керуючись вимогами зазначеним норм дійшов правильних висновків про те, що відповідач не виконав зобов'язань, взятих на себе за договором купівлі-продажу цінних паперів, а тому має сплатити вартість цінних паперів, яка визначена у договорі та штрафні санкції за несвоєчасне виконання умов договору.

Положеннями статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1 договору № Б249-1 купівлі-продажу цінних паперів у разі невиконання п. 3.2 цього договору (переказ коштів протягом одного робочого дня з дати передачі цінних паперів) покупець сплачує продавцю пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми, визначеної в п. 3.1 цього договору (2 139 000 грн.), за кожний робочий день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від належного виконання умов цього договору.

У апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що позивач мав припинити нарахування пені через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, як про те передбачено у ст. 232 ГК України. Проте, відповідно до ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльностіміж суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Інтервіамонт» договір купівлі-продажу цінних паперів як фізична особа, та надалі продав ці цінні папери ТОВ «Аверс-Сіті» теж як фізична особа. Будь - яких господарських відносин між сторонами договору не виникло, а відтак дані правовідносини регулюються ЦК України та ст. 232 ГК України на спірні правовідносини не поширюється.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Справа розглядалася судом першої інстанції протягом більше ніж чотирьох років. Представники ОСОБА_2 приймали участь у справі, заявляли різні клопотання, надавали пояснення, проте ні усно, ні у письмовому вигляді не заявили про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки. Відтак посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач не мав змоги надати свої заперечення проти позову та заявити про застосування позовної давності суперечать матеріалам справи. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 після повернення справи з експертної устави знайомився з матеріалами справи 26.12.2017 року та 15.01.2018 року і був повідомлений про час та місце розгляду справи на 19.03.2018 року, що підтверджується розпискою (а.с. 57 т. 3). Оскільки заяви про застосування позовної давності не було подано, суд першої інстанції в силу положень п. 4 ст. 267 ЦК України не мав правових підстав для відмови в позові про стягнення пені за період, який перевищує один рік.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд після повернення справи з експертної установи повинен був провести підготовче засідання не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки провадження у справі відкрите 26.11.2013 року та суд до внесення змін до ЦПК України (15.12.2017 року) розглядав уже справу по суті.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак посилання у апеляційній скарзі на те, що інфляційні втрати та три проценти річних є видом штрафних санкцій суперечать положенням ст. 625 ЦК України.

Апелянт оскаржує період нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, сам же розрахунок цих сум, складений позивачем не оскаржує та контрозрахунку не надає.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Інтервіамонт» не мав право на відчуження цінних паперів, які були придбані відповідачем ґрунтуються на припущеннях та доказами не підтверджені. Договір купівлі - продажу, укладений між сторонами недійсним не визнавався.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови виготовлений 03.07.2018 року.

Головуючий

Судді