ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 569/1242/15-ц

провадження № 61-5620св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Ковалевича С. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося з позовом, уточненим у березні 2015 року, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що 4 лютого 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11293361000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 49 900,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 3 січня 2018 року. Поручителем за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4 є ОСОБА_5 відповідно до укладеного з ПАТ «УкрСиббанк» договору поруки від 4 лютого 2008 року.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 не виконує належним чином свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 11293361000 від 4 лютого 2008 року і має заборгованість, яка станом на 8 січня 2015 року становить 32 112,62 доларів США і складається із: кредитної заборгованості у розмірі 29 252,09 доларів США; заборгованості за процентами у розмірі 2 860,53 доларів США. Також за порушення виконання кредитних зобов'язань позичальнику нарахована пеня у розмірі 11 090,21 гривень.

За таких обставин ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути заборгованість у розмірі 32 112,62 доларів США і 11 090,21 гривень з позичальника ОСОБА_4 солідарно з поручителем ОСОБА_5

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів і визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що договір про надання споживчого кредиту № 11293361000 від 4 лютого 2008 року укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» і із використанням елементів нечесної підприємницької практики з боку банку.

Послалася на те, що перед укладенням договору їй не надано повної, всебічної, об'єктивної і достовірної інформації про умови кредитування; приховано дійсне значення реальної процентної ставки і фактичне значення подорожчання кредиту.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2016 року, ухваленим у складі судді Крижової О. Г., у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту у розмірі № 11293361000 від 4 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк».

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 11293361000 від 4 лютого 2008 року ОСОБА_4 введено в оману щодо умов кредитування, що свідчить про застосування ПАТ «УкрСиббанк» нечесної підприємницької практики і є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Оскільки кредитний договір визнано недійсним, суд першої інстанції також зазначив, що правові підстави для стягнення з ОСОБА_4 і поручителя ОСОБА_5 заборгованості відсутні.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом у розмірі 29 252,09 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 2 860,53 доларів США і пеню у розмірі 11 090,21 гривень. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк», апеляційний суд виходив з того, що позивальник ОСОБА_4 порушила взяті на себе за договором про надання споживчого кредиту зобов'язання і у неї наявна заборгованість у визначеному банком розмірі, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника і поручителя. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», доказів введення позичальника в оману при укладенні договору не надано, тому немає підстав для висновку про укладення цього договору внаслідок нечесної підприємницької практики з боку банку і визнання його недійсним з цих підстав.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року скасувати і залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд не звернув уваги на відсутність доказів дійсного зарахування ПАТ «УкрСиббанк» кредитних коштів на відкритий на її ім'я поточний рахунок. Також банком не підтверджено вручення їй досудової вимоги про дострокове повернення кредиту і сплату процентів, що свідчить про те, що обов'язок повернути кредитні кошти у неї не виник.

Послалася на неналежне проведення банком переддоговірної роботи, а саме неповідомлення всієї необхідної інформації про умови кредитування, які є істотними та суттєво вплинули на її волевиявлення під час прийняття рішення про придбання відповідної фінансової послуги.

Вважає, що ПАТ «УкрСиббанк» приховав від неї повну та достовірну інформацію щодо абсолютного значення подорожчання кредиту і реальної процентної ставки, чим фактично ввів її в оману щодо загальної вартості кредиту.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Зупинено виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

У квітні 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» через свого представника ОСОБА_7 подало заперечення на касаційну скаргу, у яких послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що банком подано докази направлення позичальнику і поручителю досудової вимоги про дострокове повернення кредиту, проте навіть за відсутності доказів її направлення банк не позбавлений права звернутися до відповідачів з відповідними вимогами про дострокове повернення боргу шляхом пред'явлення позову. Вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що при укладенні договору ОСОБА_4 діяла вільно, на власний розсуд прийняла рішення про вибір контрагента і про вступ з ним у договірні відносини, оскільки доказів зворотного надано не було.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом встановлено, що 4 лютого 2008 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11293361000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 49 900 доларів США, а ОСОБА_4 зобов'язувалась повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 3 січня 2018 року та сплачувати проценти за користування кредитом у визначеному договором розмірі.

Договір про надання споживчого кредиту № 11293361000 від 4 лютого 2008 року підписаний позичальником ОСОБА_4 без будь-яких зауважень чи застережень. У додатках до договору «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту» міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

ПАТ «УкрСиббанк» виконало свої зобов'язання, надало позичальнику кредитні кошти і протилежного ОСОБА_4 не довела.

ОСОБА_4 умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості порушила. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 8 січня 2015 року заборгованість позичальника за кредитом складає 29 252,09 доларів США; за процентами - 2 860,53 доларів США; пеня - 11 090,21 гривень.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1329 від 7 серпня 2015 року реальна процентна ставка за користування кредитом, зазначена в додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту №11293361000 від 4 лютого 2008 року, на момент його укладання у розмірі 17,45% є нижчою від реальної процентної ставки, встановленої дослідженням у розмірі 17,73% .

Абсолютне значення подорожчання кредиту за договором про надання споживчого кредиту №11293361000 від 4 лютого 2008 року, встановлене під час дослідження, фактично складає 250 643,32 гривень, що є більшим від передбаченого сторонами на момент укладення кредитного договору розміру 246 059,53 гривень.

При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням встановленого НБУ курсу гривні до долара США, за період з 4 лютого 2008 року по 30 січня 2015 року та при застосуванні у наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 30 січня 2015 року, реальна процентна ставка за договором про надання споживчого кредиту № 11293361000 від 4 лютого 2008 року фактично становить 35,23%, що на 17,78 % (35,23%-17,45%) перевищує реальну процентну ставку за користування кредитом, передбачену сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 17,45%.

При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням встановленого НБУ курсу гривні до долара США, за період з 4 лютого 2008 року по 30 січня 2015 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 30 січня 2015 року, абсолютне значення подорожчання кредиту (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту № 11293361000 від 4 лютого 2008 року, становить 410 758,14 гривень, що на 164 698,61 гривень (410 758,14-246 059,53) перевищує величину суми абсолютного значення подорожчання кредиту, яка передбачена сторонами кредитного договору на момент його укладення в розмірі 246 059,53 гривень.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

Встановивши з поданих сторонами доказів, що позичальник ОСОБА_4 порушила взяті на себе за договором №11293361000 від 4 лютого 2008 року зобов'язання, у зв'язку з чим банк скористався правом вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за кредитом і процентами у розмірі 32 112,62 доларів США і пені у розмірі 11 090,21 гривень з позичальника ОСОБА_4 солідарно з поручителем ОСОБА_5

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону на час укладення договору про надання споживчого кредиту перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону на час укладення договору про надання споживчого кредиту нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи апеляційним судом, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційним судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; позичальник на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо роз'яснення його умов та в подальшому виконував їх; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань.

Існування перешкод у можливості ознайомитися з умовами договору до його підписання ОСОБА_4 не довела. Натомість поданим доказами підтверджується, що позичальник прийняла від банку кредитні кошти і приступила до виконання своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості шляхом щомісячної сплати ануїтетного платежу у розмірі 760,00 доларів США; жодних заперечень щодо порядку погашення заборгованості не заявляла.

Оскільки умови укладеного між сторонами договору містять необхідну інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядку погашення кредиту та періодичності платежів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про недоведеність факту надання їй кредитних коштів у визначеному договором порядку, а саме шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, оскільки ці доводи спростовуються наявною у справі заявою ОСОБА_4 на видачу готівки у розмірі 49 900,00 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становило 251 995,00 гривень, з її поточного рахунку НОМЕР_1.

Безпідставними є посилання заявника на те, що банк не дотримався обумовленого договором порядку повідомлення позичальника про дострокове повернення кредиту, оскільки факт направлення ОСОБА_4 і поручителю ОСОБА_5 досудової вимоги підтверджується реєстром згрупованих поштових відправлень від 10 листопада 2014 року.

Твердження ОСОБА_4 про укладення спірного договору у зв'язку з використанням банком нечесної підприємницької практики та шляхом введення її в оману є безпідставними і недоведеними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що перед укладенням договору ОСОБА_4 не була позбавлена можливості ознайомитися з його умовами, за отриманням додаткових роз'яснень не зверталася. Сам договір і додатки до нього містять вичерпну і повну інформацію щодо умов кредитування.

При укладенні вказаного правочину сторони погодили його умови, а ОСОБА_4, підписавши договір, засвідчила, що надана їй банком інформація є цілком зрозумілою для неї; перед підписанням договору вона отримала інформаційний лист відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Питання про розірвання кредитного договору ОСОБА_4 не порушувала, виконувала його умови з 2008 року по 2014 рік і погашала кредитну заборгованість, тобто визнала умови договору.

За таких обставин касаційний суд відхиляє доводи заявника про відсутність на час укладення кредитного договору інформації щодо сукупної вартості кредиту, а також про укладення договору з використанням банком нечесної підприємницької практики.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд надав неправильну оцінку висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1329 від 7 серпня 2015 року є безпідставними.

Статтею 212 ЦПК Україниу редакції Кодексу на час розгляду справи апеляційним судом передбачалося, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Апеляційний суд при ухваленні рішення надав оцінку висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1329 від 7 серпня 2015 року, вказавши, що даний висновок не має правового значення у зв'язку з проведенням експертом розрахунків у гривнях, в той час як валютою кредиту є долар США і графік погашення заборгованості виконаний у валюті кредиту.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд під час розгляду справи перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки апеляційним судом, у відповідності до вимог статті 212 ЦПК Україниу редакції Кодексу на час розгляду справи, надано оцінку висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1329 від 7 серпня 2015 року і наведено у рішенні мотиви відхилення цього доказу, касаційний суд не вбачає порушень апеляційним судом вимог процесуального законодавства.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки апеляційний суд,встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук