ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року

м. Київ

справа № 644/482/15-ц

провадження № 61-5578св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтрільчукаВ. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхи України», Приватна фірма «Гамма-55», ОСОБА_6,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року, ухвалене у складі судді Зябрової О. Г., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Бровченко І. О., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_5 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Просила визнати в порядку поділу майна подружжя за нею право власності на 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-2», розташованих за адресою: АДРЕСА_1; на 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1», літ. «Б-1», розташованих за адресою: АДРЕСА_2; визнати за нею право власності на автомобіль Mitsubishi ASX, номерний знак НОМЕР_1, а за відповідачем - право власності на автомобіль TOYOTA CAMRI, номерний знак НОМЕР_2; право спільної сумісної власності подружжя на вказане майно припинити.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що це майно придбане за час шлюбу з відповідачем. На час звернення до суду з позовом шлюб розірвано і подружжя не може дійти згоди щодо поділу майна.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року, описки в якому виправлені ухвалою цього суду від 2 червня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,4 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; нежитлові будівлі літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2; автомобіль Mitsubishi ASX, номерний знак НОМЕР_1; автомобіль TOYOTA CAMRI, номерний знак НОМЕР_2.

Здійснено поділ майна подружжя наступним чином:

виділено ОСОБА_4 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,4 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль Mitsubishi ASX, номерний знак НОМЕР_1;

виділено ОСОБА_5 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-2», загальною площею 425,4 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, 1/2 частину нежитлових будівель літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль TOYOTA CAMRI, номерний знак НОМЕР_2, припинивши право спільної сумісної власності подружжя на це майно.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 3 654 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами, виходячи з рівності часток майна дружини та чоловіка. Вирішуючи питання щодо поділу автомобілів, суд врахував, що виділеними транспортними засобами сторони користуються відповідно до усної домовленості.

Відмовляючи у визнанні за сторонами права власності на виділені автомобілі, суд зазначив, що право власності на них за сторонами вже зареєстровано.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з посилання на його законність та обґрунтованість.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ухвалу апеляційного суду, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судомами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що право власності ОСОБА_5 на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 листопада 2006 року у справі № 2-4556/2006, в мотивувальній частині якого зазначено, що ОСОБА_5 побудував вказані об'єкти нерухомого майна у 2000 році за рахунок власних коштів господарським способом.

Зі змісту статей 22-26 Кодексу про шлюб та сім'ю України вбачається, що для визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен встановити не лише факт набуття майна за час шлюбу, а ще й те, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Проте суд першої інстанції під час розгляду справи не з'ясував джерело походження коштів та будівельних матеріалів, з яких будувалися спірні об'єкти, не з'ясував, яка норма права підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а апеляційний суд вказані порушення не усунув.

Також суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки доводам заявника про те, що нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, оскільки набуті за його особисті кошти внаслідок невиконання ОСОБА_7 зобов'язання за договором позики від 10 грудня 2004 року про повернення відповідачу суми позики у розмірі 100 000 грн. Позика надавалася не за рахунок спільних коштів подружжя та не в інтересах сім'ї. З 2001 року відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності і майно було ним набуте для використання в підприємницькій діяльності для отримання прибутку. Вказані обставини підтверджуються рішенням Господарського суду Харківської області від 10 жовтня 2012 року у справі № 5023/4317/12.

У 2006 році ці нежитлові будівлі передавалися в іпотеку, що здійснюється за згодою усіх співвласників. Відсутність згоди позивача на укладення договору іпотеки свідчить про те, що вказане майно належить відповідачу на праві особистої власності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі. Зупинено виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У відповідності до статті 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжям укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Судами встановлено, що сторони уклали шлюб 26 липня 1991 року, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 2 квітня 2015 року шлюб розірвано.

За час шлюбу подружжям набуто наступне майно: нежитлові будівлі літ. «А-2», загальною площею 425,5 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі рішення Третейського суду від 14 березня 2006 року); нежитлові будівлі літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (право власності зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 листопада 2006 року у справі № 2-4556/2006); автомобіль Mitsubishi ASX, номерний знак НОМЕР_1, автомобіль TOYOTA CAMRI, номерний знак НОМЕР_2.

Право власності на спірні автомобілі на час розгляду справи зареєстровано за сторонами.

З копії рішення Третейського суду, створеного за угодою для розгляду конкретного спору, від 14 березня 2006 року апеляційним судом встановлено, що 10 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір позики на суму 100 000 грн строком на 1 рік. В той же день укладено договір поруки, за яким ТОВ «Дует» зобов'язалося відповідати перед ОСОБА_5 за повернення ОСОБА_7 позики і в разі невиконання ним своїх зобов'язань - передати ОСОБА_5 об'єкт незавершеного будівництва - літнє кафе та торговий комплекс по проспекту Московському в районі станції метро «Пролетарська» у м. Харкові.

Вказаним рішенням третейського суду визнано за ОСОБА_5 право власності на нерухоме майно - літнє кафе та торгівельний комплекс по проспекту Московському в районі станції метро «Пролетарська» на виконання договору позики та договору поруки від 10 грудня 2004 року

Розпорядженням голови Орджонікідзевської районної ради м. Харкова від 11 травня 2006 року № 93-з літньому кафе та торгівельному комплексу присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10959382, виданого 16 червня 2006 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «А-2» по АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 листопада 2006 року у справі № 2-4556/2006 за позовом ОСОБА_5 до Харківської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлові будівлі літ. «А-1» площею 233,5 кв.м, літ. «Б-1» площею 391,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

Касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, правильно застосували наведені норми права та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Посилання заявника на те, що нежитлові будівлі по АДРЕСА_2 є його особистою приватною власністю, оскільки побудовані за рахунок його особистих коштів у 2000 році, що підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 листопада 2006 року у справі № 2-4556/2006, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_4 не брала участі у розгляді цієї справи і джерело отримання коштів, за рахунок яких було побудовано об'єкт самочинного будівництва, не досліджувалося судом, оскільки це питання не відносилося до предмету доказування.

Право власності на ці нежитлові будівлі зареєстровано за відповідачем 8 грудня 2006 року. Виходячи з дати набуття права власності, судами правильно застосовано норми Сімейного кодексу України, визнано майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснено його поділ виходячи з рівності часток майна дружини і чоловіка.

Посилання заявника на те, що нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, оскільки набуті за особисті кошти як фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності також є необґрунтованими.

З рішення третейського суду від 14 березня 2016 року апеляційним судом встановлено, що грошові кошти у позику надавались відповідачем ОСОБА_5, а не фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 у зв'язку з здійсненням підприємницької діяльності.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції, оскільки суди ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, судом не встановлено.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає оскаржувані судові рішення без змін, виконання рішення суду першої інстанції підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2016 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

В. А. Стрільчук