Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 199/1741/17

провадження № 61-12823св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю «БАСФ Т.О.В.»,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 06 липня 2017 року в складі судді Руденко В. В. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «БАСФ Т.О.В.» (далі - ТОВ «БАСФ Т.О.В.») про визнання трудового договору частково недійсним і таким, що укладений на невизначений строк, визнання недійсним і скасування наказу про припинення трудового договору, визнання недійсним запису про звільнення у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2015 року між сторонами укладено трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 був призначений на посаду менеджера технічної підтримки клієнтів у ТОВ «БАСФ Т.О.В.». 26 грудня 2016 року позивач письмово повідомив відповідача про те, що він не зможе виконувати свої обов'язки у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. 13 лютого 2017 року ОСОБА_4ознайомлено з наказом від 22 грудня 2016 року про припинення трудового договору та вручено копію цього наказу. В наказі від 22 грудня 2016 року зазначено, що підставою звільнення є заява позивача, але жодних заяв про припинення трудового договору він не писав. Характер роботи менеджера технічної підтримки клієнтів ТОВ «БАСФ Т.О.В.» свідчить про те, що дана робота носить безстроковий характер. ОСОБА_4 вказував, що були відсутні підстави для укладання договору на визначений строк, також вважає, що його звільнення є незаконним.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив: визнати недійсними пункти 1.1, 10.1, 10.2 трудового договору від 28 грудня 2015 року, укладеного між сторонами у частині визначення строку дії договору та визнати цей договір таким, що укладений на невизначений строк; визнати недійсним та скасувати наказ про припинення трудового договору № 66-к від 22 грудня 2016 року, яким звільнено його з посади менеджера технічної підтримки клієнтів, та визнати недійсним запис про звільнення у трудовій книжці з 27 грудня 2016 року; поновити на посаді менеджера технічної підтримки клієнтів ТОВ «БАСФ Т.О.В.»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави для визнання недійсними пунктів 1.1, 10.1, 10.2 трудового договору відсутні, оскільки позивач сам виявив згоду на строковість спірного договору шляхом його добровільного підписання. При звільненні ОСОБА_4 відповідачем дотримано норми статті 47 КЗпП України, зокрема, належним чином проведено розрахунок та видано трудову книжку в перший день виходу працівника на роботу після тимчасової непрацездатності.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що позивача звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не вважається здійсненим з ініціативи власника, а є здійсненим внаслідок припинення строкового трудового договору.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду або ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не повідомив позивача вчасно про розірвання трудового договору. Пункти договору про строковість трудового договору є незаконними, оскільки суперечать чинному законодавству. Позивача звільнено у період його тимчасової непрацездатності, що заборонено трудовим законодавством. Оскільки ОСОБА_4 не повідом ТОВ «БАСФ Т.О.В.» про намір розірвати трудовий договір, то він не бажав припинити трудові відносини між сторонами. Також відповідач перед звільненням повинен був надати позивачу невикористану частину відпустки.

У квітні 2018 року представник ТОВ «БАСФ Т.О.В.»подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що під час розгляду справи суди дослідили докази на підтвердження факту направлення позивачу повідомлення про розірвання трудового договору (майбутнє звільнення), зокрема, квитанції з описом вкладень та довідку сервісу публічного акціонерного товариства «Укрпошта» - відстеження пересилання поштових відправлень. Позивач добровільно уклав (підписав) трудовий договір, погодив усі його умови, зокрема строк дії. Звільнення позивача відбулося відповідно до трудового законодавства.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 28 грудня 2015 року позивач написав на ім'я виконуючого обов'язки генерального директора ТОВ «БАСФ Т.О.В.»заяву з проханням прийняти його на роботу на посаду менеджера технічної підтримки клієнтів з 28 грудня 2015 року за строковим трудовим договором з терміном до 27 грудня 2016 року.

28 грудня 2015 року сторони уклали (підписали) строковий трудовий договір, пункт 1.1 якого передбачає, що він укладений на визначений строк та діє до 27 грудня 2016 року.

Пункт 10.1 трудового договору встановлює, що дія цього договору має визначений строк, що вказаний у пункту 1.1 цього договору.

Пункт 10.2 трудового договору передбачає, що після закінчення строку договір може бути продовжений на новий строк або розірваний за ініціативою одної з сторін.

ТОВ «БАСФ Т.О.В» 05 вересня 2016 року направило позивачу повідомлення про майбутнє звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору, яке останній отримав.

ОСОБА_4 було повторно повідомлено про наступне звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору листом від 21 грудня 2016 року та запропоновано з'явитися 27 грудня 2016 року до відповідача для здачі матеріальних цінностей, оформлення звільнення, отримання повного розрахунку та трудової книжки.

22 грудня 2016 року ТОВ «БАСФ Т.О.В» видало наказ № 66-к про звільнення ОСОБА_4 з роботи 27 грудня 2016 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Оскільки 27 грудня 2016 року ОСОБА_4 не з'явився до відповідача для отримання трудової книжки та здійснення розрахунку, ТОВ «БАСФ Т.О.В» 28 грудня 2016 року направило позивачу листа від 27 грудня 2016 року, яким повідомило про його звільнення і запропонувало з'явитися для ознайомлення з документами про звільнення, отримання трудової книжки і передачі матеріальних цінностей.

Відповідно до листка непрацездатності, виданого комунальним закладом «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня ДОР» 26 грудня 2016 року, тимчасова непрацездатність ОСОБА_4 тривала з 26 грудня 2016 року до 19 січня 2017 року.

За вказаний період ТОВ «БАСФ Т.О.В.» призначив і виплатив ОСОБА_4 допомогу по тимчасовій непрацездатності в порядку, передбаченому частиною другою статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

У подальшому позивачем було надано ще два листка тимчасової непрацездатності від 20 січня 2017 року (за період з 20 січня 2017 року до 27 січня 2017 року) та від 10 лютого 2017 року (за період з 27 січня 2017 року до 10 лютого 2017 року).

Оскільки за цими листками тимчасова непрацездатність настала після припинення трудових відносин, вони не були оплачені. Таке рішення роботодавця було оформлено протоколом засідання комісії із соціального страхування ТОВ «БАСФ Т.О.В.» від 01 березня 2017 року.

ОСОБА_4 прибув до ТОВ «БАСФ Т.О.В.» 13 лютого 2017 року і в цей день йому були видані трудова книжка та копія наказу про звільнення.

На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що підстави для визнання пунктів 1.1, 10.1, 10.2 трудового договору відсутні, оскільки позивач сам виявив згоду на строковість спірного договору шляхом його добровільного підписання. При звільненні ОСОБА_4 відповідачем дотримано норми статті 47 КЗпП України, зокрема, належним чином проведено розрахунок та видано трудову книжку в перший день виходу працівника на роботу після тимчасової непрацездатності. Роботодавець повідомляв ОСОБА_4 двічі про закінчення строку трудового договору листами від 05 вересня 2016 року та 21 грудня 2016 року, тому підстави вважати спірний договір продовженим на невизначений строк відсутні. Позивач не спростовує той факт, що він підписав строковий трудовий договір без будь-яких заперечень.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач не повідомив відповідача вчасно про розірвання трудового договору, оскільки такі доводи спростовуються повідомленнями про майбутнє звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору від 01 вересня 2016 року та від 21 грудня 2016 року, квитанціями з описом вкладень про направлення вказаних повідомлень та довідкою публічного акціонерного товариства «Укрпошта» про вручення поштового відправлення, які подані відповідачем до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги, що пункти договору про строковість трудового договору є незаконними, суперечать чинному законодавству, не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2 частини першої статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив прийняти його на роботу за строковим трудовим договором з терміном до 27 грудня 2016 року. ОСОБА_4 не подано доказів, що спірні трудові відносини могли бути встановлені на невизначений строк.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивача звільнено у період його тимчасової непрацездатності, що заборонено трудовим законодавством, оскільки наказ про його звільнення з 27 грудня 2016 року був виданий 22 грудня 2016 року, позивач був тимчасово непрацездатний з 26 грудня 2016 року, прибув до ТОВ «БАСФ Т.О.В.» 13 лютого 2017 року і в цей день йому були видані трудова книжка та копія наказу про звільнення. Відповідачем оплачено позивачу тимчасову непрацездатність у період, коли сторони перебували у трудових відносинах.

Доводи касаційної скарги, що ТОВ «БАСФ Т.О.В.» перед звільненням ОСОБА_4 зобов'язане було надати останньому невикористану частину відпустки, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» відпустка перед звільненням надається працівнику за його бажанням, проте позивач не повідомив відповідача про своє бажання отримати відпустку перед звільненням.

Інші доводи касаційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 06 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В.С. Висоцька

В. В. Пророк