РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м   У к р а ї н и

08 червня 2018 року м. Рівне              №817/699/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Свінтозельської К.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2М,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1     

доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області     

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області у якому просив суд:

1. Визнати протиправним та скасувати накази Головного управління Національної поліції в Рівненській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Рівненській області» №26 від 11.01.2018 та №23 о/с від 09.02.2018, в частині, що стосується ОСОБА_1.

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського відділення конвойної служби ізолятора тимчасового тримання №2 Головного управління Національної поліції в Рівненській області з 10.02.2018.

3. Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з  10.02.2018  по день ухвалення судового рішення.

4. Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію витрат на відрядження.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

26 квітня 2018 року клопотання представника позивача задоволено, суд ухвалив продовжувати здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач мотивував своє звернення до суду незаконністю свого звільнення зі служби в Національній поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію». Вважає, що відповідачем не дотримано порядку та процедури проведення службового розслідування та звільнення, передбачених Статутом та Інструкцією. Зазначає, що він об’єктивно не міг скористатися своїми правами при звільненні, через короткотривалість проведення службового розслідування. Крім того в оскарженому наказі не мотивована необхідність застосування відносно позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу, яким є звільнення. Звертав увагу, що він з 24.08.2017 постійно перебував у відрядженні, вказане підтверджується наказами Головного управління Національної поліції в Рівненській «Про відрядження» №1056 від 19.10.2017№1158 від 20.11.2017, №1201 від 29.11.2017. Згідно кожного з вказаних наказів у зв’язку з службовою необхідністю позивача термінами на 30 днів відряджали в ІТТ №5 Головного управління Національної поліції в Рівненській області, що знаходиться у м. Сарни Рівненської області. Таким чином, він тривалий час був змушений щоденно добиратися до місця роботи, визначеного вказаними наказами в іншому населеному пункті та повертатися до місця постійного проживання.  Вважає, що ця обставина не врахована під час проведення службового розслідування і прийняття рішення про його звільнення. Враховуючи вищевикладене просив позов задовольнити повністю.

19.04.2018 відповідачем подано відзив на позов у якому він просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду па наступне. Так, за результатами службового розслідування факт грубого порушення службової дисципліни ОСОБА_1 повністю знайшов своє підтвердження, розслідуванням встановлено, що втеча обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти стала можливою внаслідок грубого свідомого порушення старшим сержантом поліції ОСОБА_1 вимог п. 1.28.1, 1.28.2, 1.28.3 та 1.29 Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2005 № 60дск, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 25.02.2005 № 269/10549 та у подальшому, невиконання ним вимог п. 5 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377. Надзвичайна подія, втеча з-під варти стала наслідком неналежного виконання своїх службових обов’язків та стала можливою внаслідок особистих негативних якостей і низького рівня самодисципліни позивача, свідомого ігнорування ним Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту та відомчих наказів МВС України, тому застосоване дисциплінарне стягнення відповідає тяжкості проступку та обставинам, за яких його скоєно. При цьому керівником при обранні виду дисциплінарного стягнення було враховано всі критерії передбачені Дисциплінарним статутом. В зв’язку з вищевикладеним відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю.

24.04.2018 представником позивача адвокатом ОСОБА_2 було подано відповідь на відзив у якій представник позивача не погодилась з викладеними у відзиві відповідачем обставинами Зазначила, що згідно Наказу № 62/ос від 17.04.2018 яким унесено часткові зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Рівненській області №23о/с від 09.02.2018 в частині звільнення ОСОБА_1, де вказано: уважати, що він звільнений зі служби в Національній поліції з 02.03.2018, водночас 02.03.2018 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним, а саме перебував на стаціонарному лікуванні з 02.03.2018 по 12.03.2018 у КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради, таким чином, вважає, що відповідачем неправомірно виконано дисциплінарне стягнення звільнення з органів внутрішніх справ під час тимчасової непрацездатності позивача – 02.03.2018.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просили позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог і просила суд відмовити в позові повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, починаючи з 25.02.2005 проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 07.11.2015 №18 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції України та призначено поліцейським відділення конвойної служби ізолятора тимчасового тримання №2 Головного управління Національної поліції в Рівненській області, вказане підтверджується копією трудової книжки позивача в матеріалах справи.

Наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 09.02.2018 № 23 о/с, зі змінами внесеними наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 17.04.2018 № 62 о/с ОСОБА_1, звільнений з органів Національної поліції за п. 6 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення по службі).

Підставою для видання наказу про звільнення є наказ Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 11.01.2017 № 26 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», пунктом 1 резолютивної частини якого вирішено: «За  порушення службової дисципліни, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статті 7 Дисциплінарного статуту  органів  внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV, що виразилось у порушенні вимог п.п. 1.28.1., 1.28.2., 1.28.3. та 1.29. Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2005 № 60 дск (зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 25.02.2005 № 269/10549), що призвело до втечі з-під варти обвинуваченого ОСОБА_4 порушення вимог п. 5 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377 (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.2015 № 1498/27943), що унеможливило оперативне реагування підрозділів поліції області на вчинене кримінальне правопорушення,керуючись статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію», статтями 2, 4, 12, 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, поліцейського відділення конвойної служби ІТТ № 2 ГУНП в Рівненській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 – звільнити зі служби в Національній поліції на підставі ч. 1 п. 6 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»».

Виданню наказу Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 11.01.2018 №26 передувало проведення службового розслідування, яке відповідно до встановленої процедури було призначене наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 10.01.2018 № 53.

Не погодившись з такими наказами позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті суд керувався наступним.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень і є одним із різновидів публічної служби. Отже, цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Стаття 18 Закону № 580-VIII визначає основні обов’язки поліцейського. Зокрема, поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді (пункти 1, 2, 6 частини першої).

Відповідно до пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 № 1179 поліцейський під час виконання службових обов'язків, зокрема, повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.

Статтею 19 Закону № 580-VIII визначає види відповідальності поліцейських. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (частина перша).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закон України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Згідно із пунктом 9 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію»  від 23.12.2015 року №901-VІІІ до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут).

Статтею 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: - дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; - захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; - дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; - у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; - стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; - постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; - сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; - з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; - берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання (стаття 13 Дисциплінарного статуту).

Згідно із ст. 14 Дисциплінарного Статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

При цьому, при визначенні    виду    дисциплінарного   стягнення   мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 року №230 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція).

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до пунктів 8.1 Інструкції підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

В описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного (пункт 8.3 Інструкції).  

В ході службового розслідування згідно висновку від 11.01.2018, який затверджений Начальником Головного Управління Національної поліції в Рівненській області встановлено наступне.

Ухвалою Володимирецького районного суду від 29.11.2017 у справі 556/953/17 визначено утримування ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України в ДУ Рівненський слідчий ізолятор до прийняття судом рішення у кримінальному провадженні № 12016180230000420.

Згідно п. 2 результативної частини вказаної вище ухвали, було передбачено доставлення обвинуваченого ОСОБА_4 з ДУ «Рівненський слідчий ізолятор» до Володимирецького районного суду для участі у судовому засіданні, призначеному на 14.00 год. 10.01.2018.

Вказана ухвала суду, 04.12.2017 була скерована начальникові ІТТ № 5 ГУНП, де цього ж дня прийнята до виконання.

Конвойним нарядом обвинуваченого ОСОБА_4 було доставлено до Володимирецького районного суду близько 10.40 год. 10.01.2018. З моменту доставлення, обвинувачений у залі суду перебував під охороною старшого сержанта поліції ОСОБА_1

Судовий розгляд кримінального провадження проводився з 15.00 до 15.30 год. Після чого, обвинувачений залишився перебувати у спеціально обладнаній камері в приміщені залу суду, очікуючи прибуття конвойного автомобіля.

Перебуваючи в приміщені Володимирецького районного суду приблизно о 17.45 обвинувачений  ОСОБА_4, під приводом погіршення стану здоров’я, звернувся до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з проханням вивести його на вулицю. Старший сержант поліції ОСОБА_1 вивів обвинуваченого на вулицю. Перебуваючи біля входу до судової установи, обвинувачений ОСОБА_4, скориставшись втратою старшим сержантом поліції ОСОБА_1 пильності та, у наслідок допущення поліцейським низки порушень правил конвоювання, здійснив втечу з-під варти.

Диспозицією статтею 393 Кримінального кодексу України визначено, що злочином проти порядку правосуддя є втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні.

Ужитими розшуковими заходами, обвинуваченого ОСОБА_4 працівниками Володимирецького відділення поліції було затримано 11.01.2018 в 00.45 год. за адресою смт. Володимирець, вул. Грушевського, 101, доставлено до Володимирецького відділення поліції після чого поміщено до ІТТ № 5 ГУНП (м. Сарни).

Крім того, 03.01.2018 до ІТТ № 5 ГУНП з Кузнецовського міського суду (м. Вараш) надійшли заявки від 29.12.207 про конвоювання для участі у судовому засіданні на 13.00 год. 10.01.208 обвинуваченого ОСОБА_5, від 02.01.2018 про конвоювання для участі у підготовчому судовому засіданні на 11.00 год. 10.01.2018 обвинуваченого ОСОБА_6 та від 03.01.2018 про конвоювання для участі у судовому засіданні на 15.00 год. 10.01.2018 обвинуваченого ОСОБА_6

Відповідно до п. 1.16. Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2005 № 60дск, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 25.02.2005 № 269/10549 (далі – Інструкції), для конвоювання затриманих і взятих під варту осіб призначається звичайний або посилений конвойний наряд. Склад і чисельність конвойних нарядів визначаються начальником органу (командиром окремого підрозділу).

Наказом начальника ІТТ №5 від 10.01.2018 № 5 був визначений склад конвою до Володимирецького районного та Кузнецовського міського судів. Старшим конвою був призначений старший сержант поліції ОСОБА_7, конвоїрами – старший сержант поліції ОСОБА_8,  старший сержант поліції ОСОБА_1 та рядовий поліції ОСОБА_9

Опитаний, в ході проведення службового розслідування майор поліції ОСОБА_10, начальник ІТТ № 5 підтвердив факт затвердження ним книги нарядів по ІТТ та дорожнього журналу для конвоювання одного обвинуваченого до Володимирецького районного суду та двох обвинувачених до Кузнецовського міського суду конвоєм у складі: начальник конвою ОСОБА_7, конвоїри ОСОБА_8, ОСОБА_1 та ОСОБА_9, проведення інструктажу конвойного наряду, затвердження наказу на конвоювання.

Про факт втечі обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти у Володимирецькому районному суді, як пояснив опитуваний, він дізнався близько 18-ої години 10.01.2018 із телефонного повідомлення начальника конвою –  ОСОБА_7

Опитаний старший сержант поліції ОСОБА_7 підтвердив факт призначення його 10.01.2018 начальником конвою із доставлення обвинувачених до Володимирецького та Кузнецовського судів, проведення інструктажу конвойного наряду майором поліції ОСОБА_11, проведення передрейсового огляду спецавтомобіля ГАЗ д.н.з. 18 0485, отримання нарядом обвинувачених та виїзд близько 09.30 год. спецавтомобіля від ІТТ № 5 ГУНП по маршруту конвоювання № 2,3.

У подальшому, як пояснив опитуваний, близько 10.45 год. обвинуваченого ОСОБА_4 було поміщено до стаціонарного загородження у залі судового засідання Володимирецького районного суду. Поруч із вказаним обвинуваченим в залі судового засідання ним був залишений старший сержант поліції ОСОБА_1 По мобільному телефону опитуваний зателефонував до працівника Володимирецького відділення поліції Міськевича, у якого попросив допомогти в охороні обвинуваченого в суді.

До Кузнецовського міського суду інші конвоїри спецавтомобілем доставили обвинувачених об 11.40 год., та забезпечували їх конвоювання та охорону під час судових засідань до 17.30 год.

Відповідно до пояснення старшого сержанта поліції ОСОБА_7, під час перебування у Кузнецовському міському суді, він неодноразово виходив на зв'язок із майором поліції ОСОБА_11 та старшим сержантом поліції ОСОБА_1, а під час слідування конвою від м. Вараш до смт. Володимирець, близько 17.45 год. йому зателефонував старший сержант поліції ОСОБА_1 та повідомив, що обвинувачений ОСОБА_4 втік з-під варти. Про вказане повідомлення ОСОБА_7 одразу повідомив майора поліції ОСОБА_12

До Володимирецького районного суду конвой прибув о 18.25, від ОСОБА_1, який там знаходився, ОСОБА_7 дізнався про обставини втечі обвинуваченого, після чого конвой прибув до Володимирецького відділення поліції, де забезпечив охорону 2 обвинувачених, які були у спецавтомобілі, до отримання вказівок керівництва.

У висновку службового розслідування містяться пояснення позивача з приводу події, яка відбулась у Володимирецькому районному суді за його участі.

З аналізу пояснення ОСОБА_1 вбачається, що останнім, порушено ряд вимог наказу МВС від 20.01.2005 № 60, зокрема:

-          п. 1.29 Наказу визначено, що конвоїру забороняється відволікатися від несення служби, вступати з конвойованими в розмови, крім випадків, коли необхідно дати вказівки про порядок руху й дотримання правил поведінки під час конвоювання, однак ОСОБА_1 у поясненні вказав, що розмовляв з ОСОБА_4 в залі суду за столом сидячи один навпроти одного, тобто позивач свідомо ігнорував вимоги вищевказаного пункту наказу про що сам же і зазначив у своїх посненнях;

-          п. 3.19.3 встановлено, що конвоїр у залі судового засідання зобов’язаний: пильно нести службу, здійснювати постійний нагляд за поведінкою підсудних (засуджених), вимагати від них виконання встановлених правил поведінки та вказівок головуючого, забороняти вставати з місця без дозволу, розмовляти між собою і вступати в контакт з громадянами, передавати будь – які речі, однак ОСОБА_1 у поясненні вказав, що на судове засідання приїхала мати ОСОБА_4 та вони розмовляли між собою в залі судового засідання. ОСОБА_4 передав матері 6 пар чоток, отже позивачем знову свідомо було порушено вимоги даного пункту наказу;

-          п. 3.19.5 визначено, що конвоїр у перервах і після закінчення судового засідання зобов’язаний не допускати до підсудних (засуджених) сторонніх осіб, з дозволу головуючого надавати можливість для переговорів із захисниками, експертами, прокурором, а вразі необхідності – з лікарем. Точно і суворо дотримуватися правил охорони при виведенні конвойованих до туалету, однак, як вбачається із пояснень позивача, він виводячи, останній перед втечею раз, на вулицю ОСОБА_4 не пристебнув вільну кайданку до своєї руки, а просто тягнув його, бо йому вже набридли прохання конвойованого, тим самим не забезпечив точного і суворого дотримання правил охорони, чим грубо порушив вимоги наказу;

-          п. 3.19.6 встановлено, що при виявленні приготування до втечі, замаху на самогубство або нападі на конвой конвоїр зобов’язаний подати сигнал тривоги. Терміново доповісти в чергову частину органу внутрішніх справ та вжити всіх необхідних заходів до попередження або припинення протиправних дій, однак з пояснення ОСОБА_1 вбачається, що він відразу після втечі ОСОБА_4 повідомлення про втечу не здійснив, а матеріалами службового розслідування встановлено, що позивач майже через дві години після втечі конвойованого рапортом доповів у чергову частину Володимирецького ВП про подію, що сталася, чим вкотре порушив вимоги наказів МВС № 60 та № 1377.

В своєму поясненні під час службового розслідування позивач зазначив, дослівно «Ми були з ОСОБА_4 в залі та він почув мою телефонну розмову. Ми далі продовжували розмовляти між собою. Приблизно в 17.47 год. ОСОБА_4 сказав, що погано себе почуває і попросив вивести його на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям. Я взяв його за кайданки та з другої сторони до себе не прикував, а у нього кайданки були на лівій руці і ми пішли на вулицю. Фактично я тягнув його за кайданки, так як мене його прохання вже дістали. Ми пройшли металошукач, а далі виходили через вхідні двері. Я виходив перший та вже переступив поріг однією ногою як не побачив яким чином, здається рукою в кайданках він вдарив мене в живіт в район сонячного сплетіння. Це якраз трапилось в момент коли я хотів надіти кайданки на свою руку, а він сказав, щоб не вдягав.

Для мене удар ОСОБА_4 був не очікуваним і я відчув біль, зціпив зуби однак відпустив кайданки. Я ледь не впав, мене повело зі сходів в сторону курилки, в цей момент ОСОБА_4 ступив ззаду за мною по сходах і кинувся бігти в ворота на вулицю тікати. Побачивши, що ОСОБА_4 вибігає через ворота я набрав повітря, перевів дух, а він був від мене метрів 6 (шість) і я кинувся його наздоганяти».

Проте оглядом архівних записів камери відеоспостереження, яка розміщена у холі суду встановлено запис, на якому зафіксований момент останнього виходу ОСОБА_1 та ОСОБА_13 з приміщення суду – час запису (камерний) 17.21 год.

З даного запису чітко вбачається, що першим на виходу направляється ОСОБА_4, одна рука якого опущена, інша – знаходиться в кишені, за ним за кілька кроків слідує ОСОБА_1 ближче до вхідних дверей одягає шапку. Чітко прослідковується момент виходу та закриття вхідних дверей.

Під час проведення службового розслідування встановлено, що аналіз даного відео дає обґрунтовані підстави стверджувати, що ОСОБА_1 надав неправдиву інформацію про обставини втечі з – під варти ОСОБА_13, оскільки із запису чітко вбачається, що при виході з приміщення суду конвойований не завдавав жодного удару ОСОБА_1 та ОСОБА_1 не тягнув ОСОБА_13 за кайданки, як це вказав ОСОБА_1 у своєму поясненні, тим самим позивач проявив відверту нещирість та ввів в оману керівництво Головного Управління національної поліції в Рівненській області.

Крім того, оглядом архівних записів зовнішньої камери відеоспостереження, яка розміщена на лицьовій частини судової установи та скерована у напрямку центрального входу встановлено запис, на якому зафіксований момент втечі обвинуваченого ОСОБА_13 з-під конвою. Час запису (камерний) 17.32 – 17.34 год. Зокрема, на відеозаписі видно, як обвинувачений ОСОБА_4 та старший сержант поліції ОСОБА_1 стоять один, напроти другого на сходинках суду. При цьому факт перебування обвинуваченого у наручниках, зафіксованих на руці конвоїра – відсутній. Обидва з учасників тримають руки у бокових кишенях свої курток. Конвоїр стоїть обличчям до фасаду суду, а обвинувачений – до фасаду суду спиною. Після нетривалого часу знаходження один навпроти іншого, особа, у формі працівника поліції, без іншої особи, зійшла із сходів суду та попрямувала у напрямку лівої стіни суду. Особа у цивільному – зробила кілька кроків за поліцейським, та раптово побігла у протилежний бік. Жодних ударів чи нападу на працівника поліції зі сторони особи у цивільному, не відеозаписі немає.

Аналіз даного відео, знову ж таки дає обґрунтовані підстави стверджувати, що нападу на ОСОБА_1 зі сторони конвойованого не було і такі дані повідомлені ним є неправдивими. Із запису чітко вбачається, що конвоїр не забезпечував належної охорони конвойованого, тим самим свідомо порушував вимоги наказу МВС № 60.

Факт допущення ОСОБА_1 - працівником конвойного наряду грубих порушень порядку конвоювання обвинувачених та їх охорони у судових установах, неправдивість пояснень старшого сержанта поліції ОСОБА_1 щодо обставин забезпечення ним охорони обвинуваченого у Володимирецькому районному суді та обставин вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 втечі з-під варти підтверджується свідченнями інспектора ювенальної превенції Володимирецького відділення поліції Варашського ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_14 та дільничного офіцера поліції Острозького ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_15, записом зовнішньої камери спостереження Володимирецького районного суду.

Пунктом 5 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377 (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.2015 № 1498/27943) визначено, що посадова особа органу поліції при виявленні чи отриманні інформації про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію негайно повідомляє про це чергову частину органу поліції.

Натомість, незважаючи на те, що факт втечі обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти мав місце близько 17.45 год. 10.01.2018, старшому сержанту поліції ОСОБА_7 та майору поліції ОСОБА_10 стало відомо про вчинене кримінальне правопорушення практично одразу, жодним з цих працівників поліції та старшим сержантом поліції ОСОБА_1 не було ужито жодних заходів для негайного повідомляє про це чергової частини органу поліції. Лише о 19.20 год. у чергову частину Володимирецького ВП Варашського ВП ГУНП в Рівненській області надійшов рапорт поліцейського відділення конвойної служби ІТТ № 2 ОСОБА_1, про факт втечі обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти.

Не виконання вимог вищевказаної інструкції призвело до неможливості оперативного реагування підрозділів поліції області на вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно із п. 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», основними обов’язками поліцейського є  неухильне дотримання положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійне виконання свої службових обов’язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» (надалі – Закону) поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_15 України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_15 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частини 1 та 2 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не затверджено, на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 р. № 3460-IV, який не втратив чинність і продовжує діяти.

Підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, визначення якої наведене у статті 2 цього Статуту.

Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження, зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.

Отже, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного впливу.  

Порядок накладення дисциплінарного стягнення передбачений ст. 14 Дисциплінарного статуту, яка визначає, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до пунктів 8.1 Інструкції підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

В описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог    Закону України «Про захист персональних даних»), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного (пункт 8.3 Інструкції).

У відповідності до  абзацу 1 п. 5.4  Інструкції № 230, якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

За результатами службового розслідування факт грубого порушення службової дисципліни ОСОБА_1 повністю знайшов своє підтвердження.

Таким чином, службовим розслідуванням встановлено, що втеча обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти стала можливою внаслідок грубого свідомого порушення старшим сержантом поліції ОСОБА_1 вимог п. 1.28.1, 1.28.2, 1.28.3 та 1.29 Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2005 № 60дск, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 25.02.2005 № 269/10549 та у подальшому, невиконання ним вимог п. 5 розділу 2 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377.

Надзвичайна подія, втеча з-під варти стала наслідком неналежного виконання своїх службових обов’язків та стала можливою внаслідок особистих негативних якостей та низького рівня самодисципліни позивача, свідомого ігнорування ним Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту та відомчих наказів МВС України.

Також судом встановлено з послужного списку позивача, що 02.07.2014 року та 25.08.2015 він вже притягувався до дисциплінарної відповідальності та отримував догани.

Суд звертає увагу на те, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, які свідчать про його низькі морально-ділові якості, суперечать інтересам законності, компрометують звання поліцейського. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією порушника дисципліни. Провина позивача у вчиненні дисциплінарного проступку в даному випадку проявляється у прямому умислі, тобто останній свідомо допускав настання несприятливих наслідків після вчинення ним даних дій. Дане порушення стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості та повного ігнорування ним вимог чинного законодавства.

Отже позивача за вчинення дисциплінарного проступку правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом, та звільнено  за пунктом 6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. Застосоване дисциплінарне  стягнення відповідає тяжкості проступку та обставинам, за яких його скоєно. При цьому керівником при обранні виду дисциплінарного стягнення було враховано всі критерії передбачені Дисциплінарним статутом, зокрема і попередня поведінка особи, тобто зважаючи на те, що позивач при проведенні службового розслідування давав не правдиві свідчення під час дачі пояснень, допустив ряд порушень законодавства, тому начальником Головного Управління Національної поліції в Рівненській області було обрано крайній захід дисциплінарного впливу.

ОСОБА_1 у позовній заяві вказує на те, що відповідачем порушено порядок проведення службового розслідування, оскільки воно тривало менше одного дня, з цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 14 Дисциплінарного Статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Отже зважаючи на вищевикладене суд не погоджується з твердженнями ОСОБА_1, оскільки вимогами Інструкції № 230 встановлено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення. Конкретної тривалості проведення службового розслідування не встановлено, зважаючи на те, що всі матеріали були зібрані протягом доби та потреби у тому, щоб продовжувати проведення такого розслідування не було, а отже будь – якого порушення з боку відповідача щодо проведення службового розслідування тривалістю в один день, суд не вбачає.

Стосовно покликання позивача щодо його неправомірного звільнення під час його тимчасової непрацездатності суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності не допускається.

Однак відповідно до статті 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Згідно зі статтею 18 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

На підставі аналізу зазначених норм права суд дійшов до висновку, що на осіб рядового і начальницького складу за вчинення порушень службової дисципліни наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади видається з дотриманням строків, передбачених ст. 16 Дисциплінарного статуту, у тому числі й щодо осіб, які тимчасово непрацездатні. Подальше виконання такого наказу відповідно до статті 18 Статуту здійснюється після прибуття їх до місця проходження служби.

Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України        від 08.10.2013 року №21-250а13.

Стосовно покликання позивача щодо невиплати йому компенсації витрат на відрядження суд зазначає наступне.

Так у позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що з 24.08.2017 він постійно перебував у відрядженні та вказане підтверджується наказами відповідача «Про відрядження» №1056 від 19.10.2017, № 1158 від 20.11.2017 та № 1201 від 29.11.2017 та при звільненні його зі служби з поліції не проведено повного розрахунку, а саме не сплачено компенсацію витрат на відрядження.

Наказом МВС України від 02.08.2017 № 672, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.08.2017 за № 1042/30910 затверджено Інструкцію про службові відрядження поліцейських у межах України (далі – Наказ № 672), якою визначено особливості направлення у службові відрядження поліцейських структурних підрозділів апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції та головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, областях, м.Києві, у тому числі їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень поліції), а також підприємств, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи (підрозділи) поліції), у межах України, а також оформлення та облік таких службових відряджень.

Згідно вимог пункту 1 розділу ІІ Наказу № 672 при направленні поліцейського у службове відрядження видається наказ, підписаний керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов’язки, його першим заступником або заступниками відповідно до розподілу функціональних обов’язків (посадових інструкцій). У наказі зазначаються пункт призначення, найменування органу поліції, у тому числі його територіального (відокремленого) підрозділу (управління, відділу, відділення), куди відряджено працівника, строк та мета відрядження.

Пунктом 1 розділу ІІІ Наказу № 672 передбачено, що поліцейському, який направляється у службове відрядження, видається посвідчення про відрядження з талоном посвідчення про відрядження та карткою автоматизованої інформаційної системи «Відрядження», які оформлюються відрядженою особою. На бланку посвідчення про відрядження проставляється відповідні серія та номер. Виїзд поліцейського у службове відрядження без посвідчення про відрядження не дозволяється.

Пунктом 10 розділу ІІІ Наказу № 672 передбачено, що фактичний час перебування в службовому відрядженні визначається за наявними відмітками в посвідченні про відрядження, засвідченими підписами керівників та печаткою органів (підрозділів) поліції, куди відряджений поліцейський, а також за місцем проходження служби. Відмітки в посвідченні про відрядження засвідчуються печаткою. У разі відсутності відміток про вибуття з місця постійної служби, прибуття у відрядження та повернення з відрядження добові витрати не відшкодовуються.

Пунктом 8 розділу ІІІ Наказу №672 передбачено, що усі витрати на службове відрядження відшкодовуються лише за наявності оригіналів документів, що засвідчують вартість цих витрат.

Пунктом 16 розділу ІІІ Наказу №672 передбачено, що після повернення зі службового відрядження протягом п’яти робочих днів поліцейський зобов’язаний подати до бухгалтерської служби картку АІС «Відрядження» у паперовому вигляді, посвідчення про відрядження та звіт про використання коштів.

Проте, як зазначає відповідач на протязі серпня – грудня 2017 року, січня-лютого 2018 року старшим сержантом поліції ОСОБА_1, поліцейським відділення конвойної служби ІТТ №2 Головного управління Національної поліції в Рівненській області до УФЗБО Головного управління Національної поліції в Рівненській області не подавались будь-які документи, що підтверджували б його перебування у службовому відрядженні. Заборгованість по бухгалтерському обліку Головного управління Національної поліції в Рівненській області в Рівненській області по видатках на відрядження на момент звільнення ОСОБА_1 відсутня.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги також покликається на ту обставину, що його звільнення не було погоджено із профспілковим органом. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»  дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування. Особливості застосування цього Закону у Збройних Силах України (для військовослужбовців), Національній поліції, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України встановлюються відповідними законами.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України, цим Законом, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 3 цього Закону.

Отже, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» повинен застосовуватися з урахуванням вимог Закону України "Про Національну поліцію" і застосовується до правовідносин, пов'язаних із реалізацією положень цього Закону лише в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.

Згідно із нормами Закону України «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції, для захисту своїх прав та законних інтересів працівники поліції можуть утворювати професійні об’єднання та професійні спілки. Проте, жодна норма цього Закону не передбачає отримання попередньої згоди профспілкової організації на звільнення працівників поліції.

Під час вирішення спорів даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового чи іншого законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Отже, якщо у спеціальному Законі України «Про Національну поліцію» не передбачено застосування норм іншого законодавства, то особу може бути звільнено виключно з підстав, передбачених цим законом та іншими спеціалізованими законами, які регулюють прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 у справі К/9901/1078/18 (817/2990/13-а).

Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України (пункт 1 частини першої статті 92), громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43).

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 вчинив дії, які є несумісними з проходженням служби в поліції, проігнорував вимоги Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Закону України "Про Національну поліцію", а отже своїми діями вчинив дисциплінарний проступок, за що передбачена дисциплінарна відповідальність.

Оцінюючи покликання позивача на протиправність звільнення як найсуворішого заходу впливу, суд вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки ні у висновку службового розслідування не зазначено обставин, ні матеріали справи не містять доказів, які б пом'якшували відповідальність поліцейського за вчинене порушення службової дисципліни.

Аналізуючи доводи позивача щодо необґрунтованості застосування до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення за вчинення зазначеного вище дисциплінарного проступку, суд виходить з того, що підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

Крім того, Дисциплінарний статут не визначає чіткої послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це в свою чергу наділяє уповноважену особу правом самостійно визначити вид стягнення в залежності від конкретних обставин дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні  Яременко проти України (Заява N 32092/02) Страсбург, 12 червня 2008 року 12/09/2008 ЄСПЛ зауважив: «Завдання Суду не полягає в тому, щоб принципово визначати, чи можуть бути прийнятними певні види доказів (наприклад, докази, здобуті, з точки зору національного закону, в незаконний спосіб) або чи був заявник справді винуватим. Питання, яке Суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження у справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому має бути оцінена відповідна незаконність і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення».

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» - визначає ч. 2 ст. 6 Конституції України,

з огляду на положення  Основного закону та Кодексу адміністративного судочинства щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу. Таким чином, суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі перебирати на себе функції суб’єктів владних повноважень, оскільки не наділені правом створювати норми права, а вповноважені лише перевіряти вже створені норми на їх відповідність вищим нормативно-правовим актам.

Суб’єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб’єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб’єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з рекомендаціями Комітету міністрів ОСОБА_15 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11.03.80, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вважає найкращим за певних обставин.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи» від 23.06.2010 №1380/5 дискреційні повноваження — це сукупність прав та обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з кількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Отже вищенаведені фактичні обставини справи у своїй сукупності, які були встановлені судом під час розгляду справи та підтверджені належними письмовими доказами, які були досліджені та долучені до матеріалів справи, свідчать про те, що позивачем у справі було допущено грубе порушення службової дисципліни.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що  відповідач при звільненні позивача з органів внутрішніх справ, дотримався вимог статей 14, 18 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про чітке дотримання відповідачем вимог Закону та підзаконних актів і під час проведення службового розслідування за фактом втечі з під варти. При цьому, відповідач, досліджуючи обставини втечі, з'ясовував наявність чи відсутність підстав для притягнення працівників поліції в тому числі і позивача до відповідальності.

Суд звертає увагу позивача, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не може втручатися у дискреційні повноваження відповідних органів та перебирати на себе їх функції.

Враховуючи, що притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників відноситься до дискреційних повноважень відповідача, у даному випадку суд не вправі втручатись у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень при вирішенні даного питання.

Викладене випливає з вищенаведених норм  національного законодавства  та  міжнародних правових актів  і узгоджується з практикою ЄСПЛ.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Оскільки суд приймає рішення про відмову у задоволені позову, понесені позивачем судові витрати слід покласти на нього. Відповідач не надав суду доказів понесення судових витрат, щодо яких слід приймати рішення про їх розподіл.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_1 (34300, Рівненська область, смт. Володимирець, вул. Меліоративна, 20; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (33000, м. Рівне, вул. Хвильового, 2; код ЄДРПОУ 40108761) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.  

Повний текст рішення складено 26 червня 2018 року.

Суддя                                                                                  Махаринець Д.Є.