Постанова

Іменем України

21 червня 2018 року

м. Київ

справа № 761/33768/16-ц

провадження № 61-471 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач -державне підприємство «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка»,

третя особа-Міністерство культури України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. АДРЕСА_2 у складі судді Притули Н. Г. від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В. від 29 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка», третя особа - Міністерство культури України, про визнання права на приватизацію квартири та зобов'язання вчинити дії.

Встановив:

У вересні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка» (далі - ДП «НКХФ імені О. Довженка»), третя особа - Міністерство культури України, про визнання права на приватизацію квартири та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що у господарському віданні (на балансі) Кіностудії, яка належить до сфери управління Міністерства культури України, перебуває багатоквартирна жила будівляАДРЕСА_7 Відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02 лютого 1979 року № 167 відповідачу дозволено заселення квартир у зазначеному жилому будинку. Разом з тим, відповідно до даних Київської міської державної адміністрації жила будівля за вказаною адресою до цього часу не внесена до реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. АДРЕСА_2.

Відповідно до проведеної інвентаризації квартира АДРЕСА_4 в м.Києві належить державі та відноситься до відомчого житлового фонду.

09 лютого 2009 року ОСОБА_4 спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації підприємстванадано для заселення квартиру АДРЕСА_1.

Позивачі, використовуючи своє право передбачене діючим законодавством на приватизацію звернулись із заявою до відповідача про приватизацію квартири, проте відповідач відповіді не надав та не надав можливості приватизувати квартиру.

Посилаючись на зазначені обставини, просили визнати право ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на приватизацію квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ДП «НКХФ імені О.Довженка» здійснити безоплатну передачу вказаної квартири для приватизації у приватну спільну часткову власність ОСОБА_4 ? частини квартири та ОСОБА_5 ? частини квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. АДРЕСА_2 від 12 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Ухвалою апеляційного суду м. АДРЕСА_2 від 29 листопада 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. АДРЕСА_2 від 12 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки ними неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та суди не сприяли повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 лютого 2018 року вказану справу передано на розгляд до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.

Частиною 4 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення у дію цього Закону.

Відповідно до вимог статей 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Згідно із пунктом 18 цього Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Положеннями частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» законодавчо визначено об'єкти приватизації. А саме до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Частиною 2 даної статті визначені об'єкти які не підлягають приватизації.

Судами установлено, що статус будівлі, в якій знаходиться спірна квартира, визначений єдиним документом, а саме рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 2 лютого 1979 року № 167, яким Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка дозволено тимчасово використовувати зазначений жилий будинок як «готель-гуртожиток», після цього статус будинку не змінювався.

ОСОБА_4 зареєстрований в АДРЕСА_5 з 2010 року, а його дружина ОСОБА_5 у цій же квартирі з 2011 року.

Установлено, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» «готель - гуртожиток» не визначений як такий що може бути об'єктом приватизації.

Крім того, кімната АДРЕСА_6 перебуває на п'ятому поверсі «готелю-гуртожитку» будинку АДРЕСА_3, а тому не підпадає під дію рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02 лютого 1979 року № 167 за яким дозволено Київській кіностудії художніх фільмів імені О.П. Довженко після звільнення, заселити квартири на 1 і 2-му поверхах згідно з вищевказаним Положенням.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки будинок, у якому знаходиться спірна квартира, не передавався територіальній громаді м. АДРЕСА_2, крім того, позивачами не було долучено необхідних документів для приватизації квартири. Судами зазначено, що позивачі не оскаржували дії відповідача пов'язані з відмовою у розгляді заяви про приватизацію квартири.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ними не встановлено фактичні обставини справи, та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням належним чином досліджених доказів у справі, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. АДРЕСА_2 від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. АДРЕСА_2 від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська