ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року

м.Суми

Справа №577/519/18

Провадження № 22-ц/788/819/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О.І., Ткачук С.С.,

з участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника третьої особи Служби у справах дітей Конотопської міської ради Левченко Ірини Володимирівни, прокурора Степаняна Сергія Левоновича,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2007 року в складі судді Громової Л.В., ухваленого у м. Контоп, повний текст якого складений 04 жовтня 2007 року, -

в с т а н о в и в :

Статтею 351 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

19 липня 2007 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Конотопської міської ради про позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що відповідач з сином не спілкуються, його життям не цікавиться, не дбає про його розвиток та виховання, від утримання дитини ухиляється.

Заочним рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2007 року позов ОСОБА_1 задовлено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 березня 2018 року залишено без задоволення заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Заочне рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку, подавши 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому, відповідач вказує на відсуть підстав для застосування до нього такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, оскільки він свідомо не ухиляється від участі у його вихованні дитини, а матеріали справи не містять доказів про його поведінку, яка б негативно впливала на сина, або свідчили б про те, що наявність у нього батьківських прав суперечить інтересам хлопчика.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника третьої особи Служби у справах дітей Конотопської міської ради Левченко І.В. та думку прокурора Степаняна С.Л. про залишення рішення суду без змін, а також дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не бере участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а.с. 8).

Відповідно до довідок КРЕП «Порт» та Виконавчого комітету Конотопської міської ради син сторін проживає у АДРЕСА_1 разом з матір'ю і знаходиться на її утриманні (а.с. 5 - 6, 65).

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 30 серпня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Відкликано виконавчий лист № 2-1609/2005 від 3 жовтня 2005 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 заробітку щомісячно, починаючи з 04 липня 2005 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 73 - 74).

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала довідки ТОВ «Взаємна довіра» за 2006 - 2007 роки та Печерського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві за 2011, 2012, 2016 та 2017 роки, з яких вбачається, що у зазначені в довідках періоди у відповідача існує заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина (а.с. 75 - 81).

Відповідно до характеристики син сторін ОСОБА_6 навчється у 8-«А» класі Контопської спеціалізованої школи № 12. Вихованям дитини займається мати ОСОБА_1, яка систематично відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами сина. Батько дитини ОСОБА_3 у школі жодного разу не був (а.с. 67).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пунктах 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків.

З огляду на положення ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої істанції про те, що відповідач ОСОБА_3 з дня народження сина і до 2005 року піклувався про нього та утримував його, але після припинення сімейних відносин з позивачкою він став проживати окремо. Проживаючи з того часу в іншому місці, відповідач матеріальної допомоги сину не надає та не бере участі в його вихованні, ухиляючись, тим самим, від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню сина.

Зокрема, маючи доходи від отриманої заробітної плати та з інших джерел, відповідач ухиляється від утримання сина, довгий час не сплачує аліменти, хоча йому було відомо про вказаний обов'язок, про що свідчить його лист на адресу позивачки, наданий в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у довідці виконавчої служби від 15 листопада 2017 року, заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 01 листопада 2017 року становить 16435 грн., що свідчить про небажання ОСОБА_3 змінити на краще своє ставлення до сина ОСОБА_6 і на даний час, хоча в апеляційній скарзі він вказав, що ніби то і хотів змінити на краще відношення до сина.

У висновку органу опіки і піклування від 31 липня 2007 року за № 127 зазначено, що внаслідок ухилення ОСОБА_3 протягом двох років від спілкування з дитиною, від прояву до нього турботи і уваги та надання будь - якої допомоги він заслуговує на позбавлення батьківських прав, так як ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що буде відповідати інтересам дитини (а.с. 15).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, матеріали справи містять належні, допустимі та беззаперечні докази щодо ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків після припинення сімейних відносин з ОСОБА_1 з 2005 року, а також докази його винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позбавлення батькіських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, але він на таке не заслуговує колегія суддів до уваги не бере, оскільки відповідач, як батько неповнолітньої дитини, зобов'язаний був постійно приймати участь у вихованні, в тому числі і в утриманні дитини, але він цього свідомо протягом довгого періоду часу не робив, а також знаючи про його обов'язок сплачувати щомісячно аліменти на дитину, він цим нехтував.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він довгий час не виконував своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина внаслідок того, що позивачка мала намір виїхати з дитиною до її першого чоловіка в Російську Федерацію також не свідчать про наявність підстав для задовлення апеляційної скарги, так як вказана обставина не звільняла його від обов'язку приймати участь у вихованні дитини.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду, відповідно, без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1; ст. 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2007 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.Г. Хвостик

Судді: О.І. Собина

С.С. Ткачук