Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 308/7204/15-ц

провадження № 61-8635св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя - доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року в складі суддів: Панька В. Ф., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_8, діючи в інтересах ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про припинення права користування житлом.

Позовна заява мотивована тим, що з 1974 року ОСОБА_4 проживає у квартирі АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_6 є її внуком. Останній зареєстрував своє місце проживання за цією адресою, проте у зв'язку з переїздом до дружини понад 10 років жилою площею не користується, не піклується про помешкання, не здійснює його поточного ремонту та не сплачує за проживання.

Посилаючись на зазначені обставини в позовній заяві, представник позивача просила визнати ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених статтею 107 ЖК УРСР.

У ході розгляду справи, представник позивача надала суду додаткові обґрунтування позову, в яких підставою позову вказала як на норму статті 107 ЖК Української РСР так і статтю 71 ЖК Української РСР.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 липня 2015 року до участі в справі залучено як третю особу державне підприємство радгосп-завод «Ужгородський».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 20 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_6 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 243,6 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, не вчиняв дії, які б свідчили про його бажання вселитися до гуртожитку.

Місцевий суд також указав, що відповідач не звертався у порядку, передбаченому статтею 71 Житлового кодексу Української Р0Р (далі - ЖК Української РСР), із заявою про продовження строку, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, а заява про усунення перешкод користування приміщенням подана ним до правоохоронних органів після пред'явлення ОСОБА_4 даного позову.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада

2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8, яка діє в інтересах ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не набула прав користування квартирою у гуртожитку в установленому законом порядку, а тому не може пред'являти позов про втрату відповідачем права користування спірним жилим приміщенням.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8, яка діє в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 є наймачем квартири в гуртожитку, на її ім'я відкрито особовий рахунок, водночас вона втратила ордер на вселення. Представник позивача зазначає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням у силу закону у зв'язку з тим, що понад 10 років тому добровільно вибув до іншого житла, тому ОСОБА_4 та наймодавець має право звернутися до суду з цим позовом. Також зазначає, що позовна давність до вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном не застосовується.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду не відповідають.

Суд установив, що з 1974 року ОСОБА_4 проживає у квартирі АДРЕСА_1.

Місце проживання ОСОБА_6 також зареєстроване в квартирі АДРЕСА_1.

Раніше зазначений гуртожиток знаходився на балансі державного підприємства радгосп-завод «Ужгородський», а на момент розгляду справиперебував у власності держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що після одруження відповідач ОСОБА_6 добровільно змінив місце свого проживання, позивач жодних перешкод у користуванні спірною квартирою відповідачу не чинила. Відповідач понад 10 років проживає за іншою адресою, жодних дій, які б свідчили про його бажання вселитися до гуртожитку не вчиняв.

Встановивши відсутність відомостей про власника гуртожитку по

АДРЕСА_1 та втрату документів, які б підтвердили укладення позивачем договору найму або видачу ордера на вселення, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на пред'явлення даного позову.

Статтею 71 ЖК Української РСР врегульовано збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Згідно зі статтею 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

За положеннями частини другої статті 107 ЖК Української РСР у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_8, яка діє в інтересах

ОСОБА_4 посилалася на те, що відповідач не проживає у спірній квартирі без поважних причин більше 6 місяців, просила останнього визнати таким, що втратив право користування цією квартирою з підстав, передбачених статтями 71 та 107 ЖК УРСР.

Вищенаведені норми ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них регулює збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, а норма іншої статті передбачає розірвання договору найму жилого приміщення у разі вибуття наймача з членами сімї в на постійне проживання в інше жиле приміщення.

Разом із тим, суд не врахував, що зазначені позивачем підстави позову є взаємовиключними та одночасно застосовані бути не можуть.

Змінити підставу позову суд вправі лише за згодою позивача.

За таких обставин, суду першої інстанції на виконання вимог частини четвертої статті 10 та пункту 1 частини шостої статті 130 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи судом, слід було уточнити позовні вимоги, що є важливим для з'ясування фактичних обставин справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин для правильного вирішенні спору.

Крім того, суд дав належної оцінки запереченням відповідача про періодичне відвідування квартири, проведення в ній ремонтних робіт.

Залишилось не з'ясованим, чи зберігалось в спірній квартирі особисте майно відповідача.

Матеріали справи не містять даних, які б свідчили про те, що відповідач обрав інше постійне місце проживання і яке саме. Питання, яке конкретне інше житло обрав відповідач, взагалі не досліджено.

У справі відсутні дані про те, яке жиле приміщення має дружина відповідача, вона не давала будь-яких пояснень з приводу проживання її чоловіка, перевезення майна до неї, його реєстрації місця проживання за її адресою, за таких обставин неможливо визнати обґрунтованим висновок, що відповідач, відповідно до статті 107 ЖК Української РСР, втратив право користування жилим приміщенням.

Також поза увагою суду залишився той факт, що власник гуртожитку, в якому знаходиться спірна квартира, судом не встановлений та не залучений до участі у розгляді справи.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8, яка діє в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 20 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик