Справа № 453/1202/17

№ провадження 2/453/135/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

04.06.2018 року                                                                         м. Сколе

Сколівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді – Курницької В.Я.

за участі секретаря судового засідання – Трембач М.М.,

позивача – ОСОБА_1;

представник позивача – ОСОБА_2;

представника відповідача- Теличко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Сколе цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,-

в с т а н о в и в:

08.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (далі – ІПК ДСЗ України) про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в якому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача недоплачену розрахункову суму в розмірі 2 680,70 грн., виплатити суму збитків у розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2017 року по день фактичного розрахунку.

В обгрунтування своїх вимог зазначала про те, що з 02.01.2015 року по 19.06.2017 року працював безперервно в ІПК ДСЗ України на посаді професора. 19.06.2017 року звільнений з роботи відповідно до наказу № 102-к від 19.06.2017 року згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку дії контракту. Цього ж дня отримав на руки трудову книжку. Ознайомлюючись із наказом про звільнення звернув увагу завідувача сектора кадрів ОСОБА_3 на те, що йому невірно нараховано кількість днів за невикористані ним відпустки. На що ОСОБА_3 відповідала, що такий розрахунок днів невикористаної відпустки застосовується для всіх працівників. 21.06.2017 року позивач надіслав відповідачу заяву з розрахунком, здійсненим відповідно до роз’яснення Міністерства соціальної політики. 30.06.2017 року позивач отримав кошти на свою зарплатну картку без нарахування компенсації за спірних 5 календарних днів. Незважаючи на те, що позивач після звільнення з роботи декілька разів контактував із представниками відповідача та вказував на помилковість розрахунку, перерахунок компенсації за невикористані щорічні основні відпустки відповідач так і не здійснив. Просить на підставі ст. ст. 116 -117 КЗпП України позов задоволити.

У поданому запереченні на позовну заяву, відповідач позов не визнав, вважає, що такий заявлено безпідставно всі належні позивачу виплати ним проведено, а тому просить відмовити у позові. Зазначив, що позивачу за період роботи з 02.01.2015 року та по 19.06.2017 року компенсація розрахована та виплачена в повному обсязі, в тому числі і компенсація за 5 календарних днів невикористаної відпустки, відтак вважає, що всі виплати належні працівникові на день звільнення виплати були виплачені позивачу у повному обсязі, що, на його думку, свідчить про безпідставність позовних вимог, у задоволенні яких він просив відмовити.

Ухвалою від 10.11.2017 року провадження в даній справі відкрито, призначено судове засідання на 30.11.2017 року.

За клопотанням відповідача розгляд справи відкладався на 23.01.2017 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено у новій редакції.

Згідно з пп. 9 п. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21.02.2018 року судом, з урахуванням думки присутніх в підготовчому засіданні учасників справи, шляхом постановлення ухвали не виходячи до нарадчої кімнати в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 259 ЦПК України, судовий розгляд справи вирішено продовжити за правилами спрощеного позовного провадження, надано можливість сторонам подати відповідь на відзив та заперечення.

06.03.2018 року позивачем подано пояснення на заперечення в якому він зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 83 КЗпП України, ч. 2 ст. 24 закону України «Про відпустки», абз. 1 п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 346 від 14.03.2012р. за №102/13/116-12, від 26.06.2014 р. за № 209/13/133-14, від 29.11.2017 р. за № 2009 /0/102-17/284 чітко зазначено, що науково-педагогічним працівникам, які пропрацювали не менше 10 місяців при звільненні виплачується грошова компенсація за повну тривалість відпустки. Якщо ж менше 10-ти місяців, то за кожний відпрацьований місяць надається 5,6 к.д. компенсації за ненадану відпусти. Зазначає, що наведені у запереченні можливо були б правильними, якби відповідач брав календарні дні 5,6, а не 4,6 чи 4,75 та проводив розрахунок на 10 місяців – 56 к.д., за 1 міс. – 5,6 к.д., за 2 міс. – 11,2 к.д., за 5 міс. – 28 к.д., за 5,6 міс. – 31,4 к.д., а наведений відповідачем підхід до розрахунок днів відпустки може бути використаний, якщо працівник пропрацював менше місяця (лист Мінсоцполітики від 28.10.2016 року № 616/13/116-16 «Щодо розрахунку кількості невикористаних днів відпустки, котрі підлягають компенсації в разі звільнення педпрацівника, який пропрацював менше одного місяця). Вважає, що заперечення відповідача і його розрахунки не відповідають ні КЗпП, ні іншим законам та підзаконним актам, відтак просить позов задоволити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – ОСОБА_2 поданий позов підтримали з мотивів наведених у ньому, просять його задоволити.

Представник відповідача - Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України – ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав.

Заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України укладено трудовий договір, а саме 02.01.2015 року позивач прийнятий на посаду професора кафедри адміністративного менеджменту та політики зайнятості.

19.06.2017 року ОСОБА_1, професора кафедри публічного управління та адміністрування, звільнено у зв’язку із закінченням строку дії контракту № 91 від 29.01.2015 року. /а.с. 70/

Судом також встановлено, і не заперечується сторонами, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 02.01.2017 року по 19.06.2017 року (26 календарних дні).

Відповідно до ч.ч. 1, 2  ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А1 групи.   У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно з пунктом 6 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 р. № 346 у разі звільнення керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівники їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи.

Компенсація за невикористану щорічну відпустку за період 02.01.2017 року по 19.06.2017 року складає 2 680,70 грн. Суд погоджується з розрахунком складеним позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.  

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), пунктом 8 якого передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи,  провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі  (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідач посилається на той факт, що позивачем пропущений тримісячний термін звернення до суду для вирішення трудового спору передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Суд не погоджується з даним твердженням.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1013/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці будь-яким строком не обмежено звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Оскільки на даний час фактичного розрахунку з позивачкою не відбулося, то підстав для застосування строку позовної давності не вбачається.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до наданої довідки про доходи, виданої Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України № 92 від 25.09.2017 року /а.с. 15/, яку суд приймає як належний та допустимий доказ по справі, позивачем ОСОБА_1 підраховано розмір остаточного розрахунку, який складає 149895,20 грн. Вказаний розрахунок судом перевірено.

Відповідачем будь-яких інших доказів розміру остаточного розрахунку суду не надано. Окрім того, на виконання вимог закону щодо змагальності сторін (ст. 12 ЦПК), суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, роз’яснив відповідачеві його право подавати докази, передбачене п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України. 

За таких обставин, суд, визначаючи розмір остаточного розрахунку, керується тими доказами, які містяться в матеріалах справи та вважає доведеним зі сторони позивача розмір остаточного розрахунку в сумі 149895,20 грн., що і підлягає до стягнення з відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

               Керуючись ст.ст. 12,13, 81,89,263,264,268 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд, -

у х в а л и в:

            Позов ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку задовольнити.

              Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 02.01.2017 р. по 19.06.2017 р. в сумі 2 680, 70 грн.

              Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки з остаточним розрахунком в сумі 149 895, 20 грн.

            Стягнути з Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.        

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, с. Сможе Сколівського району Львівської області, 82642, ІПН НОМЕР_1;

Відповідач: Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, вул. Нововокзальна, 17, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 16305291.

 Суддя                                                                                        В.Я.Курницька