Справа №2-99

2009 рік

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    11 червня 2009 року. Першотравневий районний суд м. Чернівці

в складі:

головуючого судді Марчука В.Т.

при секретарі Вольській О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ТОВ «Машзавод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини квартири ,-

ВСТАНОВИВ:

    ТОВ «Машзавод» звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування частини квартири.

    Посилався на те, що 08 квітня 2002 року між ТОВ «Машзавод» та ОСОБА_1 було укладено договір, яким були узгоджені умови майнового поручительства ТОВ «Машзавод» перед АППБ «Аваль» за ОСОБА_1 по укладеному останнім кредитному договору.  

    Згідно умов даного договору ТОВ «Машзавод» бере на себе зобов’язання виступити майновим поручителем ОСОБА_1 перед АППБ «Аваль» та здійснювати погашення кредиту в сумі 65000 грн. за кредитним договором, який буде укладений між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль». В свою чергу ОСОБА_1 бере на себе зобов’язання  працювати на Товаристві не менше 25 років з моменту підписання Договору, добросовісно та сумлінно виконуючи свої трудові обов’язки; протягом 25 років з моменту укладення Договору не відчужувати придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1.

    10 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» було укладено кредитний договір №011/06/881, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 65000 грн. для придбання квартири.

    10 квітня 2002 року між ТОВ «Машзавод»  та АППБ «Аваль» було укладено договір поруки, за умовами якого Товариство зобов’язувалося перед банком відповідати по зобов’язанням ОСОБА_1, які виникають з умов укладеного ним кредитного договору.

    24 квітня 2002 року ОСОБА_1 за кредитні кошти придбав квартиру АДРЕСА_1.

ТОВ «Машзавод» виконав свої зобов’язання та погасив за ОСОБА_1 кредит.

В свою чергу ОСОБА_1 порушує умови договору від 08.04.2002р., допускаючи чисельні порушення трудової дисципліни, за що на нього накладались адміністративні стягнення.

Більше того, в порушення умов договору від 08.04.2002 року ОСОБА_1 без згоди ТОВ «Машзавод»  відчужив куплену на кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1

28.12.2007 року ОСОБА_1 під розписку було вручено письмову вимогу про повернення в місячний строк коштів в сумі 65000 грн., які були виплачені ТОВ «Машзавод» на виконання своїх зобов’язань за договором поруки від 10.04.2002 року.

Однак ОСОБА_1 пояснив, що за браком коштів повернути вказану у вимозі суму не може, а придбана квартира належить на праві власності не йому, а згідно договору дарування частини квартири від 21.08.2003 року його дружині ОСОБА_2

У зв’язку із цими обставинами позивач просив визнати недійсним договір дарування частини квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.08.2003 року.

В судовому засіданні представники позивача Софяк В.В. та Прокопець Б.М. позов підтримали та підтвердили викладені у ньому обставини. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав та суду пояснив наступне:

Зі ОСОБА_2 вони перебували у шлюбі з 2000 по 2006 рік. Невдовзі ОСОБА_2 поїхала за кордон на заробітки. Він, дізнавшись про те, що можна взяти кредит для придбання житла, вирішив купити квартиру по вул. Білоруській, 83 в м. Чернівці, оскільки поруч жили його батьки. Однією із умов отримання кредиту була необхідність мати поручителя. Тоді він звернувся до керівника заводу (ТОВ «Машзавод») з проханням виступити поручителем по його кредиту.

Керівник заводу погодився виступити поручителем, але з умовою, що він (ОСОБА_1) пропрацює на заводі 25 років та до нього не буде ніяких претензій та протягом цих років він не мав права відчужувати квартиру без згоди заводу.

Таким чином, 10 квітня 2002 року між ним та АППБ «Аваль» було укладено кредитний договір, за яким банк надав йому кредит в сумі 65000 грн. для придбання квартири. Поручителем по даному договору кредиту витупив ТОВ «Машзавод».  

      08 квітня 2002 року між ним (ОСОБА_1) та ТОВ «Машзавод» було укладено договір, за яким завод зобов’язувався погасити кредит перед банком, а він (відповідач) повинен був пропрацювати на заводі 25 років.

    Через певний час у нього виникли фінансові труднощі та боргові зобов’язання. Йому погрожували, що у разі неповернення ним боргів, заберуть квартиру. Побоюючись таких наслідків, він вирішив свою частку спірної квартири подарувати дружині ОСОБА_2

    21.08.2003 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2, на той час його дружиною, був укладений договір дарування Ѕ ідеальної частини квартири АДРЕСА_1.

    З самого моменту укладення вказаного договору і він, і ОСОБА_2 розуміли, що вказаний договір є фіктивним та укладений з єдиною метою: уникнення звернення стягнення на вказану квартиру.

    Оскільки ОСОБА_2 майже весь час знаходилась за кордоном, в квартирі проживав він (відповідач) та син відповідачки. Він вважав, що вказана квартира є власністю сім’ї.

    В 2006 році їх шлюб зі ОСОБА_2 було розірвано, але вони всеодно продовжували підтримувати стосунки подружжя. Про те, що їх сім’я розпалася він зрозумів в 2007 році, коли почалися конфлікти і його перестали впускати в квартиру. Крім цього, на роботі почалися проблеми і керівництво заводу почало вимагати повернення квартири. Однак він пояснив, що повернути квартиру не може, оскільки віддарував свою частину дружині.

    Проти задоволення позову не заперечував.

    Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила пояснення свого довірителя. Проти задоволення позову не заперечувала.

    Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та суду пояснила, що спірну квартиру по вул. Білоруській в м. Чернівці вони зі ОСОБА_1 придбали разом, коли ще перебували у шлюбі. Оскільки гроші на придбання квартири дала вона, повернувшись із закордону, ОСОБА_1 подарував свою частину квартиру їй. Ремонт в квартирі був зроблений також за її кошти. Чому у ОСОБА_1 виникли борги їй не відомо. Про те, що ОСОБА_1 отримав кредит для придбання житла їй також не було відомо.

    Під час дарування частини спірної квартири, вони зі ОСОБА_1 були подружжям, а тому вважає, що договір дарування не був фіктивним.

    Просила в задоволенні позову відмовити.

    Представник відповідачки ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнала та суду пояснила, що квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачами за час перебування в шлюбі. Законодавство не забороняє подружжю укладати між собою будь-які угоди. Укладаючи договір дарування, ОСОБА_1 вказав, що заборон на квартиру немає. Ця обставина була перевірена нотаріусом. Крім того, вважає, що оскільки ТОВ «Машзавод» не був стороною у вказаному договорі, взагалі не має права на пред’явлення такого до суду.

Просила в задоволенні позову відмовити.

    Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов ТОВ «Машзавод» є обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав:

      Судом встановлено, що 08 квітня 2002 року між ТОВ «Машзавод» та ОСОБА_1 було укладено договір, яким були узгоджені умови майнового поручительства ТОВ «Машзавод» перед АППБ «Аваль» за ОСОБА_1 по укладеному останнім кредитному договору.

    Згідно умов даного договору ТОВ «Машзавод» взяв на себе зобов’язання виступити майновим поручителем ОСОБА_1 перед АППБ «Аваль» та здійснювати погашення кредиту в сумі 65000 грн. за кредитним договором, який буде укладений між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль». В свою чергу ОСОБА_1 взяв на себе зобов’язання працювати на Товаристві не менше 25 років з моменту підписання Договору, добросовісно та сумлінно виконуючи свої трудові обов’язки; протягом 25 років з моменту укладення Договору не відчужувати придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1  (а.с. 97-99).  

    10 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» було укладено кредитний договір №011/06/881, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 65000 грн. для придбання квартири (а.с. 13-17).

    10 квітня 2002 року між ТОВ «Машзавод»  та АППБ «Аваль» було укладено договір поруки, за умовами якого Товариство зобов’язувалося перед банком відповідати по зобов’язанням ОСОБА_1, які виникають з умов укладеного ним кредитного договору (а.с. 12).

    24 квітня 2002 року ОСОБА_1 за кредитні кошти придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8).

ТОВ «Машзавод» виконав свої зобов’язання та погасив за ОСОБА_1 кредит (а.с. 103).

В свою чергу ОСОБА_1 порушував умови договору від 08.04.2002р., допускаючи чисельні порушення трудової дисципліни, за що на нього накладались адміністративні стягнення (а.с. 217-222).

Більше того, в порушення умов договору від 08.04.2002 року, ОСОБА_1 без згоди ТОВ «Машзавод»  відчужив куплену на кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1, шляхом укладення договору дарування Ѕ ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с. 18).  

Однак як вбачається із пояснень в судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, між подружжям ОСОБА_1 були довірливі стосунки. У них були хороші відносини: ОСОБА_2 перебувала за кордоном на заробітках, а ОСОБА_1 доглядав її матір та неповнолітнього сина. Коли у ОСОБА_1 виникли боргові зобов’язання, він, аби уникнути конфіскації квартири, подарував частину їх спільної квартири по вул. Білоруській в м. Чернівці ОСОБА_2 Остання розуміла, що договір фіктивний і укладається лише з метою захисту права власності.

28.12.2007 року ОСОБА_1 під розписку було вручено письмову вимогу про повернення в місячний строк коштів в сумі 65000 грн., які були виплачені ТОВ «Машзавод» на виконання своїх зобов’язань за договором поруки від 10.04.2002 року (а.с. 17).

Однак ОСОБА_1 пояснив, що за браком коштів повернути вказану у вимозі суму не може, а придбана квартира належить на праві власності не йому, а згідно договору дарування частини квартири від 21.08.2003 року його дружині ОСОБА_2

    Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що укладений 21.08.2003 року між ОСОБА_2 договір дарування частини квартири, був фіктивним, тобто таким, який у відповідності до ст. 234 ЦК України вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

    До такого висновку суд приходить у зв’язку із тим, що у сторін, що імітували правочин, тобто у подружжя ОСОБА_2, була відсутня головна ознака правочину – спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

    На погляд суду, вказаний договір дарування був укладений ОСОБА_1 без наміру передати право власності частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, а укладався лише з метою приховати вказану квартиру від осіб, яким ОСОБА_1 повинен був віддати позичені гроші, в тому числі і від ТОВ «Машзаводу».

      Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» передбачено, що мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є недійсною незалежно від мети її укладення.

     Про те, що ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірну квартиру АДРЕСА_1 свідчить і п. 3.3. Договору від 08.04.2002 року між ТОВ «Машзавод» та ОСОБА_1, згідно з яким ОСОБА_1 зобов’язувався протягом 25 років не відчужувати квартиру, яка придбана на кредитні кошти.

    Крім того, як передбачено п.3.4. вказаного Договору, працівник (тобто ОСОБА_1Є.) погоджується з тим, що в разі порушення ним обов’язків, передбачених п.п. 3.1, 3.2 даного договору, підприємство має право на повернення сплачених АППБ «Аваль» за працівника коштів. При цьому в разі відсутності у працівника необхідної суми, підприємство має право одержати задоволення шляхом звернення стягнення на придбану відповідачем за рахунок кредитних коштів квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 97-98).    

    Таким чином, суд вважає безпідставним посилання представника відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_6 на те, що ТОВ «Машзавод» не мав права звертатися до суду з позовом про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним так як не був стороною цього договору, оскільки як передбачено ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину  прямо не встановлена законом, але ода із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

    Суд вважає, що ТОВ «Машзавод» є заінтересованою особою, оскільки позивач придбав квартиру для ОСОБА_1 за власні кошти, які останнім заводу не повернуті, таким чином порушено інтереси ТОВ «Машзавод».  

    Не бере до уваги суд і посилання представника відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_6 на те, що договору від 08 квітня 2002 року між ТОВ «Машзавод» та ОСОБА_1, яким були узгоджені умови майнового поручительства ТОВ «Машзавод» перед АППБ «Аваль» за ОСОБА_1 по укладеному останнім кредитному договору взагалі не існувало, а виготовлений він був лише під час розгляду вказаної цивільної справи судом, оскільки нею не було надано доказів на підтвердження своїх доводів.

    Натомість, як вбачається із матеріалів службового розслідування та пояснень в судовому засіданні представника позивача Прокопця Б.М., в березні 2006 року після призначення його на посаду начальника юридичного відділу ТОВ «Машзавод» , ним при прийнятті справ відділу з метою впорядкування справ було проведено аналіз чинних договорів. Під час проведеного аналізу в одній із зшитих папок з оригіналами виконаних договорів, які підлягали здачі в архів, було виявлено чинний договір від 08.04.2002 року. З метою подальшого зберігання вказаного договору в юридичному відділі, Прокопцем Б.П. було прийнято рішення вилучити договір з папки, під час чого його було пошкоджено. У зв’язку із цим ним було прийнято рішення про виготовлення нової копії договору та підписання її сторонами, що і було зроблено (а.с. 216).

    При цьому суд приймає до уваги пояснення представників позивача в судовому засіданні про те, що під час виготовлення нового примірника договору від 08.04.2002 року Прокопцем Б.М. було допущено помилку та замість квартири по вул. «Білоруській» було вказано квартиру по вул. «Білоусова». Як було з’ясовано в судовому засіданні, будь-якого відношення до квартири АДРЕСА_1 ТОВ «Машзавод» не має. Крім того, як вбачається із відміток на конвертах із судовими повістками, які поверталися до суду, будинку №32 по вул. Білоусова взагалі не існує (а.с. 37, 39).

Таким чином, суд вважає, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 58-60 ЦК України (в ред. 1963р.), 15, 16,203, 215, 234 ЦК України (в ред. 2004 р.), Договором від 08.04.2002 року між ТОВ «Машзавод» та ОСОБА_1, Кредитним договором №011/06/881 від 10.04.2002 року між АПБ «Аваль» та ОСОБА_1, Договором поруки від 10.04.2002 року між АПБ «Аваль» та ТОВ «Машзавод», ст.ст.3, 10, 11,57, 58, 60, 64, 79, 81, 83, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

    Позов задовольнити.

    Визнати недійсним договір дарування Ѕ ідеальної частини квартири АДРЕСА_1, укладений 21.08.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення в законну силу не вступило.

        Суддя  Першотравневого

районного суду м. Чернівці            підпис                   В.Т.МАРЧУК

Копія вірна

Суддя:

Секретар: