Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

м. Павлоград, вул. Дніпровська, 135, 51400, (05632) 6-28-66

                                                    Справа 2-121/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2011 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Боженко Л.В., при секретарі - Живченко О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, та зустрічному позову про стягнення заборгованості за кредитним договором суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся через суд з позовом в якому вказує, що 16.04.2008 року між нім як позичальником га відповідачем було укладено Кредитний договір № 014/3102/147626/73. Згідно п. 1.1.1 цього договору відповідач надав кредитні кошти у розмірі 13 860 доларів США, що у відповідності з статтями 4,11,12 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчім кредитом. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору відповідачу була достовірно надана інформація про фінансово-майновий стан позивача та відповідно до умов надання кредитних коштів позивачем була надана довідка про отримання доходів у національній валюті України. Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 12,95% річних. Також п. 1.3 Кредитного договору передбачена комісія за надання кредиту у розмірі 263 долари США 34 центи. Згідно з п. 2.3 Кредитного договору № проценти нараховуються щомісяця на суму кредиту за фактичний строк користування кредитом, включаючи день надання, виходячи з фактичної кількості днів в місяці та році. Відповідно п. 5.6 Кредитного договору передбачено, що у разі недостатності на поточному рахунку Позичальника коштів, належних до сплати Кредитору за цим договором, на дату платежу, позичальник вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань за цим договором При простроченні погашення кредиту проценти нараховуються за весь строк фактичного користування кредитом на суму фактичної з заборгованості, в тому числі протягом строку такого прострочення, та підлягають сплаті додатково до сум. передбачених графіком. Пунктом .5.8 Кредитного договору встановлено черговість порядку погашення Кредиту з отриманих від Позичальника платежів.

Відповідно до п. 5.11 комісії, пені та штрафи за цим договором розраховуються в валюті кредиту згідно з додатками цього договору. Сплата комісій, пені та штрафів на користь кредитора за цим договором здійснюється позичальником в національній валюті України.

Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до Додатку № 1 Кредитного договору № 014/3102/147626/73, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Згідно з п. 14.3 за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань договором позичальник сплачує Кредитору пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється, починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання.

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта г єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами па території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій па території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної не відновлювальної мультивалютной кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ст.. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та законним платіжним засобом та території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідно до ч. 5 ст.5 Декрету КМ України одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Позивач вважає, що він використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Так, спірним договором кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими позивачем квитанціями, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті позивачем кредиту саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов'язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, позивач вважає, що чинним законодавством йому не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютний цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язані., предметом яких с валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей, для переказів.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно ч. 4 ст. 5 Декрету КМ України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб‘єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії як відповідачем так і позивачем. Відповідно до частини 5 ст. 5Декрету КМ України Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення»Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на ії здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення расової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим. у відповідача, і у позивача на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

ПАТ «ОСОБА_2 банк Аваль» надав суду банківську ліцензію № 10 від 11.10.2006 року, дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, позивач вважає, що цих документів не достатньо для використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483. згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або утримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його «ОСОБА_2 Аваль» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Посилання ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Лист НБУ від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті» не може бути прийнятий судом до уваги, так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії ІІБУ».

Чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Тому просить визнати кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги и просив визнати недійсним кредитний договір № 014/3102/147626/73, посилаючись на те що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Пояснив тим, що згідно з ст..47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що НБУ встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення таких операцій. Укладення сторонами кредитного договору з наданням грошових коштів в іноземній валюти не суперечить вимогам Декрету КМУ від 19.02.1993року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» де передбачено, що надання і одержання резидентами кредитів в іноземний валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а також використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує наявність ліцензії НБУ, яку на момент укладення Кредитного договору та на даний час відповідно до Листа НБУ від 06.02.2007 року «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями відповідач має. Індивідуальної ліцензії НБУ операції з надання та одержання кредитів в іноземній валюті у Банку, який має письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями не потрібно.

Крім того відповідач звернувся з зустрічним позовом, в якому просить стягнути заборгованість за спірним кредитним договором у сумі 119 962 грн. 97 коп.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити за наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, що 16.04.2008 року між сторонами було укладено Кредитний договір № 014/3102/147626/73 на суму 13 860 доларів США.(а.с.8).

Внаслідок укладеного кредитного договору між сторонами виникли цивільно-правові відносини.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.. 35 ЗУ «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні

Розрахунків між резидентами на території України є гривня

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який є єдиним нормативно - правовим актом, маючим силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері..

Відповідно до ст. 2 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року передбачено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь яких вимог та зобов‘язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Таким чином по справі надання позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору в іноземній валюти та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми 1 зобов’язаннями по кредитному договору в іноземний валюти, за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ст. 5 цього же Декрету КМ України, НБУ на здійснення валютних операцій видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв‘язку на здійснення валютних операцій, що не потребує індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії НБУ, виходячи з наступного: згідно ч. 4 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії і потребують операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання не дозволяється здійснювати діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Статтею 47 цього Закону встановлено перечень операцій, яки мають право Про систему валютного регулювання і валютного контролю Згідно п. 1.4 Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» затв. Постановою НБУ від 14.10.2004 року №483, під використанням іноземної валюти, як засобу платежу, розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п. 1.1 договору відповідач надав позивачу ОСОБА_5 кредит у сумі 13 860 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених договорі. Позивач отримав з каси відповідача вказану суму іноземної валюти готівкою (а.с. 7).

Відповідно до п. 5.10 Кредитного договору, повернення суми та сплата процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту - в доларах США.(а.с. 8).Оплата позивачем боргу та інших платежів, яки передбачені договором також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №014/3102/147626/73, суперечить приписам п. г ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ.

Приєднаний відповідачем до матеріалів справи дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року НБУ, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій( дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, в вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.. 99 Конституції України, ст.. 524 ЦК України, ст. З Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю, ст.. 35 ЗУ «Про Національний банк України». Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу( ліцензії), згідно зі ст.. 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси. Також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу( ліцензії) , може бути визнаний судом недійсним. Частини 1,3,5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог . які встановлені частиною 1,3,5 та 6 ст. 203 ЦУК України.

Відповідно до ст.,236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, е недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, оформлений кредитний договір № 014/3102/147626/73, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені витрати, що складаються з судового збору в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційне - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

На підставі вищевикладеного, згідно 203, 215, 227 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 131, 137, 209, 212 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, - задовольнити.

Визнати недійсним Договір кредиту №014/3102/147626/73, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» 16.04.2008 року.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором , відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в дохід держави 8 (вісім ) грн. 50 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 ( тридцять сім) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

       Суддя:                                                                Л.В.Боженко