Справа № 22-1033

Головуючий в суді 1 інстанції - Декаленко

Доповідач – Дербенцева

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2009 року  Колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - судді Дербенцевої Т.П. Суддів - Желепи О.В.,  Шахової О.В. При секретарі Воробей Ю.М.  За участю адвоката ОСОБА_1

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 липня 1997 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Податкової інспекції Подільського району м. Києва,  3-особа: Четверта Київська державна нотаріальна контора,  про встановлення факту прийняття спадщини та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 липня 1997 року постановлено встановити факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті ОСОБА_7,  який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановлено визнати за ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування за заповітом на будинок АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду,  направити справу на новий судовий розгляд.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу,  апелянти посилаються на те,  що вони на час розгляду справи в 1997 році проживали і були прописані в будинку,  що є предметом спору в справі,  рішення суду порушує їх спадкові права,  разом з тим вони не були притягнуті до участі в справі,  і суд безпідставно визнав право за позивачем на весь будинок.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду,  пояснення осіб,  що з «явилися,  дослідивши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія вважає,  що апеляційна скарга підлягає,  задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги,  суд першої інстанції виходив з того,  що позивач довів позовні вимоги в повному обсязі і має право на весь будинок в порядку спадкування після ОСОБА_7.

З таким висновком погодитися не можна,  виходячи з наступного.

Визнаючи право власності за позивачем на весь будинок в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7,  суд першої інстанції не навів доказів,  на підставі яких дійшов висновку про те,  що ОСОБА_7 набув право на весь будинок .

Встановлено,  що 17 травня 1996 р. ОСОБА_7 залишив заповіт на ім»я позивача ОСОБА_6 на будинок,  який є предметом спору в справі (.а.с. 26).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер (а.с.  27). -

Станом на 12 березня 1997 р. будинок був зареєстрований за ОСОБА_9 (довідка БТІ а.с. 28).

Згідно свідоцтву про право на спадщину від 12 грудня 1947 року власником будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка - ОСОБА_10 стала його дружина - ОСОБА_9( а.с. 5).

13 грудня 1947 р. в нотаріальній конторі було оформлено заповіт,  за яким ОСОБА_9 зазначений будинок заповіла своїм дітям: ОСОБА_11,  ОСОБА_12,  ОСОБА_13 та онуку - ОСОБА_7 в рівних частках з зазначенням квартир в будинку для користування кожного спадкоємця за даним заповітом (а. с.  12).

ОСОБА_10 та ОСОБА_9 мали ще сина ОСОБА_14,  який загинув в 1944 р (а.с.  14),  ОСОБА_7 є сином ОСОБА_15.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла (а.с.  13).

ОСОБА_11 помер у 1966 р. (а.с.  16).

ОСОБА_12 помер у 1973р. (а.с.  15).

ОСОБА_13 померла у 1988 р. (а.с.  17).

ОСОБА_7 помер у 1996р. (а.с. 25).

Таким чином,  на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 були живі усі спадкоємці,  визначені спадкоємцем у заповіті від 1947 р.( а.с.  12).

При розгляді справи не було перевірено,  хто ще ,  крім ОСОБА_7,  прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9 ( в порядку цивільного кодексу,  який діяв на момент смерті ОСОБА_9).

Не були витребувані відповідні документі з нотаріальної контори та не перевірена домова книга по спірному будинку.

Не було з»ясовано,  чи набув право ОСОБА_7 (а після його смерті,  позивач),  крім частки будинку,  що визначена йому в заповіті,  ще й в порядку приросту спадкових часток (чи з інших підстав),  і на частки будинку,  які ОСОБА_16 заповіла дітям.

Крім того,  копії домової книги,  наданої апелянтами,  вбачається,  що на момент розгляду справи в суді в 1997 р.,  в будинку,  крім ОСОБА_7,  були прописані усі апелянти,  з яких двоє були вже повнолітніми,  а неповнолітні жили з матір »ю в цьому ж будинку,  усі прописані в будинку і на цей час.

Апелянти являються онуками ОСОБА_12,  якому ОСОБА_9 заповідала частку спірного будинку (а.с.  12).

Разом з тим,  вони,  які були повнолітніми,  та їх мати в інтересах тих,  що були на той час неповнолітніми,  не були притягнуті до участі в справі.

Таким чином,  рішення суду стосується прав та інтересів апелянтів,  які не були учасниками в справі.

Крім того,  з домової книги вбачається,  що на момент розгляду справи в 1997 р. в будинку були прописані і інші особи. Як пояснили апелянти,  в будинку проживають онуки ОСОБА_11.

Таким чином,  судом не повно з»ясовані обставини справи,  не було з»ясовано коло зацікавлених осіб,  та не усі зацікавлені особи,  прав та інтересів яких стосується справа,  притягнути до участі в справі.

З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню з підстав  ст. 311 ЦПК України,  з направленням справи на новий судовий розгляд до того ж суду першої інстанції в іншому складі.

Керуючись  ст.  ст. 303,  307,  311 ЦПК України,  колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  ОСОБА_5 задовольнити

Скасувати рішення Подільського районного суду м.  Києва від 23 липня 1997 року,  справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набуття законної сили.