Справа № 22-1033
Головуючий в суді 1 інстанції - Декаленко
Доповідач – Дербенцева
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах
Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - судді Дербенцевої Т.П. Суддів - Желепи О.В., Шахової О.В. При секретарі Воробей Ю.М. За участю адвоката ОСОБА_1
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 липня 1997 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Податкової інспекції Подільського району м. Києва, 3-особа: Четверта Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 липня 1997 року постановлено встановити факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановлено визнати за ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування за заповітом на будинок АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду, направити справу на новий судовий розгляд.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянти посилаються на те, що вони на час розгляду справи в 1997 році проживали і були прописані в будинку, що є предметом спору в справі, рішення суду порушує їх спадкові права, разом з тим вони не були притягнуті до участі в справі, і суд безпідставно визнав право за позивачем на весь будинок.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення осіб, що з «явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає, задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів позовні вимоги в повному обсязі і має право на весь будинок в порядку спадкування після ОСОБА_7.
З таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.
Визнаючи право власності за позивачем на весь будинок в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, суд першої інстанції не навів доказів, на підставі яких дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 набув право на весь будинок .
Встановлено, що 17 травня 1996 р. ОСОБА_7 залишив заповіт на ім»я позивача ОСОБА_6 на будинок, який є предметом спору в справі (.а.с. 26).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер (а.с. 27). -
Станом на 12 березня 1997 р. будинок був зареєстрований за ОСОБА_9 (довідка БТІ а.с. 28).
Згідно свідоцтву про право на спадщину від 12 грудня 1947 року власником будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті чоловіка - ОСОБА_10 стала його дружина - ОСОБА_9( а.с. 5).
13 грудня 1947 р. в нотаріальній конторі було оформлено заповіт, за яким ОСОБА_9 зазначений будинок заповіла своїм дітям: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та онуку - ОСОБА_7 в рівних частках з зазначенням квартир в будинку для користування кожного спадкоємця за даним заповітом (а. с. 12).
ОСОБА_10 та ОСОБА_9 мали ще сина ОСОБА_14, який загинув в 1944 р (а.с. 14), ОСОБА_7 є сином ОСОБА_15.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла (а.с. 13).
ОСОБА_11 помер у 1966 р. (а.с. 16).
ОСОБА_12 помер у 1973р. (а.с. 15).
ОСОБА_13 померла у 1988 р. (а.с. 17).
ОСОБА_7 помер у 1996р. (а.с. 25).
Таким чином, на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 були живі усі спадкоємці, визначені спадкоємцем у заповіті від 1947 р.( а.с. 12).
При розгляді справи не було перевірено, хто ще , крім ОСОБА_7, прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9 ( в порядку цивільного кодексу, який діяв на момент смерті ОСОБА_9).
Не були витребувані відповідні документі з нотаріальної контори та не перевірена домова книга по спірному будинку.
Не було з»ясовано, чи набув право ОСОБА_7 (а після його смерті, позивач), крім частки будинку, що визначена йому в заповіті, ще й в порядку приросту спадкових часток (чи з інших підстав), і на частки будинку, які ОСОБА_16 заповіла дітям.
Крім того, копії домової книги, наданої апелянтами, вбачається, що на момент розгляду справи в суді в 1997 р., в будинку, крім ОСОБА_7, були прописані усі апелянти, з яких двоє були вже повнолітніми, а неповнолітні жили з матір »ю в цьому ж будинку, усі прописані в будинку і на цей час.
Апелянти являються онуками ОСОБА_12, якому ОСОБА_9 заповідала частку спірного будинку (а.с. 12).
Разом з тим, вони, які були повнолітніми, та їх мати в інтересах тих, що були на той час неповнолітніми, не були притягнуті до участі в справі.
Таким чином, рішення суду стосується прав та інтересів апелянтів, які не були учасниками в справі.
Крім того, з домової книги вбачається, що на момент розгляду справи в 1997 р. в будинку були прописані і інші особи. Як пояснили апелянти, в будинку проживають онуки ОСОБА_11.
Таким чином, судом не повно з»ясовані обставини справи, не було з»ясовано коло зацікавлених осіб, та не усі зацікавлені особи, прав та інтересів яких стосується справа, притягнути до участі в справі.
З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню з підстав ст. 311 ЦПК України, з направленням справи на новий судовий розгляд до того ж суду першої інстанції в іншому складі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити
Скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 липня 1997 року, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набуття законної сили.