Справа № 22ц - 2360/2009р. Головуючий у 1 інст. –Артюх К.В Доповідач –Бойко О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 грудня 2009 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого – судді Бойко О.В.
суддів –Лазоренка М.І., Мамонової О.Є.,
при секретарі – Пільгуй Н.В., Коваленко Ю.В.
за участі – представників позивачів – ОСОБА_1, ОСОБА_2,
позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його
представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_4 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця та визнання права власності,
в с т а н о в и в :
У лютому 2008 року ОСОБА_6, діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, і ОСОБА_7 заявили позов до ОСОБА_4 про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1, укладеного 20 грудня 1996 року, та визнати за ними право власності на 1/3 частину даної квартири за кожним, посилаючись на те, що вказана квартира придбана на кошти, виручені від продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_2, що належала позивачам на праві приватної власності, але відповідач оформлюючи купівлю квартири у м.Чернігові, в порушення ст.ст.143, 144 КпШС України та ст.48 ЦК України (1963 р.), зазначив покупцем лише себе, порушивши права ОСОБА_6 та неповнолітніх дітей.
Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 недійсним в частині покупця. Визнано за ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину АДРЕСА_1 за кожним. В решті позовних вимог відмовлено.
З рішенням суду не погодились як позивачка ОСОБА_6, так і відповідач ОСОБА_4, подавши апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2009 року в частині відмови їй в позові та постановити нове рішення в цій частині, яким визнати її покупцем 1/3 частини АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 20.12.96 року, а в іншій частині рішення залишити без змін.
ОСОБА_6 вважає, що суд не виконав вказівки Верховного Суду України щодо належного з'ясування питання про початок перебігу строку позовної давності, що призвело до неправильного вирішення спору в частині відмови в задоволенні її позовних вимог. Вважає, що строк позовної давності нею не пропущений, оскільки про порушення свого права вона дізналась лише в серпні 2005 року під час розлучення з відповідачем.
Також зазначає, що спірна квартира придбана в період шлюбу, а тому згідно ст.60 СК України вона має право на Ѕ частку всього майна набутого в шлюбі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2009 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції в порушення вимог ст.60 ЦПК України ґрунтується на припущеннях, так як в справі відсутні докази на підтвердження того, що спірна квартира придбана за гроші, отримані саме від продажу позивачкою ОСОБА_6 квартири в м.Городні, і висновок суду про придбання ним АДРЕСА_1 за рахунок вищезазначених а не власних коштів обґрунтований лише незначним проміжком часу між вчиненням договору купівлі-продажу квартири позивачкою в м.Городні та укладенням ним договору, що оспорюється.
Також судом не взято до уваги, що АДРЕСА_2 була продана ОСОБА_6 за наявності дозволу Городнянської міської ради, згідно якого, їй було надано дозвіл на продаж 2/3 частин вказаної квартири від імені неповнолітніх дітей та зобов’язано вилучені від продажу кошти використати на свій розсуд, що нею і було зроблено. Як саме позивачкою витрачені гроші йому невідомо.
Наголошує, що продана ОСОБА_6 квартира була надана йому за місцем служби, однак без його відома приватизована колишньою дружиною лише на неї та неповнолітніх дітей.
Апелянт вважає, що уклавши договір купівлі-продажу квартири від свого імені, він ніяким чином не порушив права та інтереси дітей, тому заявлений позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_4, зазначаючи, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, апеляційна скарга ОСОБА_6 частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню.
Судом встановлено, що АДРЕСА_2 належала на праві власності позивачці ОСОБА_6 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_11 та ОСОБА_7
04 грудня 1996 року ОСОБА_6, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_3, продала, а ОСОБА_12 купив вищезазначену квартиру (а.с. 8 т.1).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, як матері неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_3, рішенням №198 виконкому Городнянської міської ради народних депутатів від 17 вересня 1996 року (а.с. 11 т.1) було дозволено продати 2/3 частини вищезазначеної квартири та зобов’язано кошти, вилучені від продажу, використати на свій розсуд.
20 грудня 1996 року між ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_10, та ОСОБА_4 (чоловіком ОСОБА_6.), було укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 (а.с.7 т.1), відповідно до якого ОСОБА_4 купив спірну квартиру.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за виручені від продажу квартири в місті Городня кошти, оскільки відповідачем не доведено, що квартира в м.Чернігові придбана ним за власні кошти та встановив факт порушення позивачкою ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 під час укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу житла прав їх неповнолітніх дітей, яких вони повинні були забезпечити житлом, в зв”язку з чим правильно визнав недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу від 10.12.1996 року АДРЕСА_1 визнавши за дітьми: ОСОБА_7 та ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину вказаної квартири за кожним.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 стосовно того, що рішення суду ґрунтується на припущеннях, оскільки не доведено, що позивачка передавала йому кошти, виручені від продажу квартири в м.Городня, при продажі квартири в м.Городня він присутній не був, як були витрачені кошти позивачкою від продажу квартири йому невідомо, не заслуговують уваги, зважаючи на те, що на той час позивачка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, проживали однією сім”єю разом з неповнолітніми дітьми, мали спільний намір придбати житло в м. Чернігові і всі дії з даного приводу ними вчинялись в інтересах сім”ї.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено строк позовної давності, що відповідно до положень ст.80 ЦК України (1963 року) є підставою для відмови в позові.
Проте, апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч.2 ст.72, ч.2 ст.129, ч.3 ст.138, ч.3 ст.139 цього Кодексу.
Відповідно до ст.72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності.
Оскільки шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано у серпні 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ЕЛ № НОМЕР_1 (а.с.13 т.1), про порушення свого права позивачка дізналась також в цей час із-за сварок та скандалів між ними, з даним позовом звернулася до суду у лютому 2008 року, то заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що нею не пропущено строк позовної давності.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 для реалізації сімейних планів продала належну їй та дітям квартиру в м.Городні й передала отримані від продажу кошти своєму чоловікові ОСОБА_4, який за ці кошти придбав спірну квартиру.
Відповідно до ст.ст.63,68 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.
Отже, враховуючи, що судом визнано право власності на 2/3 частини спірної квартири за дітьми, а 1/3 її частина, з огляду на положення ст.60, 63, 68 СК України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4, то позивачка має право на 1/6 частину цієї квартири, в зв”язку з чим за нею слід визнати право власності на цю частину квартири, залишивши за відповідачем право власності також на 1/6 частину квартири.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, ст.ст.261, 267 ЦК України, ст.ст. 20, 60, 62, 63, 65, 72 Сімейного кодексу України, апеляційний суд
в и р і ш и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити частково .
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 18 вересня 2009 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/3 частину квартири .
Визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1/6 частину АДРЕСА_1
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відхилити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: