АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного
суду Тернопільської області в складі :
головуючого Декайла П.В.
суддів Гавриш Г.П., Максимовича Ю.А.
за участю прокурора Бурлаки Г.В.
захисника ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
потерпілого ОСОБА_3
представника потерпілого ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі “23” вересня 2009 року кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 20 липня 2009 року.
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, на утриманні троє малолітніх дітей, не працюючого, раніше не судимого, -
засуджено за ч.1 ст.286 КК України на 3 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Відповідно до п.п. 3, 4 ст.76 КК України на ОСОБА_2 покладено відповідні обов’язки.
Запобіжний захід ОСОБА_2 – підписку про невиїзд, до вступу вироку у законну силу залишено без змін.
________________________________________________________________________________Справа № 11 – 242, 2009 року Головуючий у І інстанції – Свачій І.М.
Категорія – ч.1 ст.286 КК України Доповідач – Декайло П.В.
Судом постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь міського бюджету для перерахування Тернопільській міській комунальній лікарні №3
717 грн. 45 коп. витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_3
Крім цього, судом постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 2310 грн. 40 коп. судових витрат, а також в користь потерпілого ОСОБА_3 5000 грн. моральної шкоди, 10958 грн. 50 коп. матеріальної шкоди та 5600 грн. понесених ним судових витрат.
Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 08 листопада 2007 року, близько 07 год. 50 хв., керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 та рухаючись по правій смузі шляхопроводу, проїзна частина якого має по дві смуги руху у кожному напрямку, від вул. Фабричної до вул. Лозовецької м. Тернополя, де рух транспортних засобів, згідно заборонного дорожнього знаку 3.29 “Обмеження максимальної швидкості” дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год, в порушення вимог п.12.9.6 Правил дорожнього руху України перевищив допустиму максимальну швидкість та вів керований ним автомобіль із швидкістю біля 80 км/год. Рухаючись з зазначеною швидкістю ОСОБА_2 в порушення вимог п.п. 1.5 ч.1; 1.10 (в частині визначення поняття “безпечна швидкість”, “дорожні умови”, “дорожня обстановка”); 12.1. Правил дорожнього руху України не враховував стан поверхні проїзної частини (ожеледицю), дорожні умови і обстановку, неправильно вибрав оптимальний безпечний швидкісний режим, і такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такій спосіб своїми діями не створювати безпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян. Внаслідок цього на слизькій проїзній частині дороги керований ОСОБА_2 автомобіль втратив курсову стійкість і в порушення п.11.4 Правил дорожнього руху України за наявності подвійної суцільної лінії 1.3 горизонтальної дорожньої розмітки, яку перетинати забороняється виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, створивши своїми діями аварійну ситуацію та позбавивши себе і інших учасників дорожнього руху технічної можливості уникнення ДТП, ОСОБА_2, перетнув в стані заносу смугу зустрічного руху здійснив наїзд на відбійник, який розділяє проїзну частину від тротуару і після відкидання автомобіля від колеса відбійника допустив зіткнення керованого ним автомобіля з передньою правою частиною автомобіля НОМЕР_2, який під керуванням ОСОБА_3 рухався по своїй смузі руху у зустрічному напрямку. В результаті зіткнення транспортних засобів водій автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_3 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, звільнити його від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрити. Покликається на те, що суд на підставі ст.44 КК України, п.4 ч.1 ст.6 КПК України та ст.ст. 1, 6, 12 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 року порушену відносно нього кримінальну справу за ч.1 ст.286 КК України повинен був закрити, оскільки він має на утриманні 3 малолітніх дітей та не був проти застосування Закону України “Про амністію”. Крім цього, в доповненні до апеляції засуджений просить вирок в частині вирішення цивільного позову змінити, зменшити розмір моральної шкоди та розмір судових витрат задоволених судом на користь потерпілого.
Заслухавши доповідача – суддю апеляційного суду, засудженого ОСОБА_2,та його захисника які підтримали подану апеляцію та доповнення до неї і просять вирок суду скасувати, звільнити його від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрити та змінити вирок в частині вирішення цивільного позову, пояснення потерпілого та його представника, які вважають, що вирок суду слід залишити без змін, міркування прокурора, яка вважає, що апеляція засудженого підлягає до задоволення тільки в частині звільнення засудженого від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії, перевіривши матеріали справи та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.
Так, відповідно до вимог ст.9 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 року можуть бути звільненими від кримінальної відповідальності з закриттям кримінальних справ з підстав п.4 ст.6 КПК України обвинувачені, підсудні які не заперечують проти цього.
Як убачається з матеріалів кримінальної справи ОСОБА_2 з таким клопотанням в суд не звертався та заяв про застосування до нього вказаного Закону не подавав. Під час засідання колегії суддів засуджений пояснив, що йому було відомо про те, що вступив в дію Закон України “Про амністію”, однак будь-яких клопотань в суді першої інстанції про закриття кримінальної справи з цих підстав не заявляв.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції вірно постановив вирок, яким засудив ОСОБА_2, призначивши йому покарання за вчинений злочин.
У відповідності до п.“в” ст.1 Закону України “Про амністію” підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.
Згідно вироку Тернопільського міськрайонного суду від 20 липня 2009 року ОСОБА_2, засуджений за вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.286 КК України, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_2 не позбавлений батьківських прав і має на утриманні 3 малолітніх дітей: ОСОБА_5 – ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 – ІНФОРМАЦІЯ_7.
На підставі ст.6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 року звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи відносно яких кримінальні справи розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що засуджений ОСОБА_2 підлягає до звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п.“в” ст.1, ст.6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 року.
Щодо посилань засудженого ОСОБА_2 в доповненні до апеляції на необґрунтованість вироку суду в частині стягнення моральної шкоди та розміру судових витрат на користь потерпілого, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Так, суд першої інстанції зазначив у вироку з яких саме міркувань він частково задовольнив позов потерпілого ОСОБА_3 в частині стягнення моральної шкоди та навів мотиви свого рішення, а саме зміна способу життя потерпілого внаслідок пошкодження автомобіля, переживання за своє майно і здоров’я та обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_3 у 5000 грн.
Крім того, суд прийшов до правильного висновку про стягнення з засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 судових витрат по справі в розмірі 5600 грн., що складаються з коштів затрачених потерпілим на автотоварознавче дослідження в сумі 600 грн. та витрат на юридичну допомогу в сумі 5000 грн.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, за проведення автотоварознавчого дослідження ОСОБА_8 сплатив кошти в сумі 600 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №894 (т.2, а.с. 135). Крім цього, для захисту своїх прав та інтересів на протязі 18 місяців потерпілий користувався юридичною допомогою адвоката ОСОБА_4, сума витрат на оплату послуг якого за цей період склала 5000 грн., що також підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №3 (т.2, а.с.130).
Передбачених законом підстав для зміни вироку суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 колегія суддів не вбачає та вважає, що апеляцію засудженого ОСОБА_2 в цій частині слід залишити без задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, Законом України “Про амністію” від 12 грудня 2008 року, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі п.“в” ст.1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 року.
В решті вирок Тернопільського міськрайонного суду від 20 липня 2009 року залишити без змін.
Головуючий підпис
Судді два підписи
З оригіналом вірно:
Заступник голови судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду
Тернопільської області
П.В. Декайло