ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2723/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Філімонова О.М.,

відповідачів - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Єва-Агро"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Слободін М.М.) у справі № 922/2723/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень"

до Зміївської районної державної адміністрації Харківської області та Фермерського господарства "Єва-Агро"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру України в Харківській області,

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Племінний завод "Червоний велетень" (далі - ПрАТ "Племінний завод "Червоний велетень") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Зміївської районної державної адміністрації (далі - Зміївська РДА) і Фермерського господарства "Єва-Агро" (далі - ФГ "Єва-Агро") про визнання недійсним розпорядження Зміївської РДА від 23.03.2017 № 87 (далі - розпорядження від 23.03.2017) "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки Фермерському господарству "Єва-Агро" за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) членів колишнього ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області "(зі змінами, внесеними розпорядженням Зміївської РДА від 15.06.2017 № 177 "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 23.03.2017 № 87"); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.06.2017 (далі - договір від 16.06.2017), укладеного між Зміївською РДА та ФГ "Єва-Агро", об'єктом оренди за яким є земельні ділянки загальною площею 150,6280 га, розташовані за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю прийняття розпорядження від 23.03.2017, оскільки Зміївська РДА не дотрималася положень чинного законодавства при його прийнятті та діяла із перевищенням наданих їй повноважень, а саме із порушенням вимог статті 19 Конституції України, статей 6, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 25, 84, 118, 122 Земельного кодексу України, статті 326 Цивільного кодексу України, та невідповідністю оспорюваного договору зазначеним нормам законодавства. Позивач послався на порушення його права користування спірними земельними ділянками, які згідно з державним актом на право постійного користування землею від 01.04.1998 серії І-ХР № 001133, виданим Відкритому акціонерному товариству "Племінний завод "Червоний велетень" (далі - ВАТ "Племінний завод "Червоний велетень"), правонаступником якого є позивач, було передано товариству у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва.

У відзиві на позов ФГ "Єва-Агро" заперечило проти позовних вимог і просило відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки, передані в оренду за спірним розпорядженням і договором, належать до невитребуваних паїв, а тому Зміївська РДА правомірно розпорядилася ними, передавши їх в оренду ФГ "Єва-Агро".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 (судді: Суярко Т.Д., Калантай М.В., Шатерніков М.І.) у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що земельні ділянки загальною площею 150,6280 га є розподіленими, але не витребуваними паями, розташованими за межами населеного пункту, тому оскаржуване позивачем розпорядження від 23.03.2017 про передачу земельних ділянок в оренду прийнято у межах компетенції Зміївської РДА та відповідає вимогам чинного законодавства. Суд також зазначив, що оспорюваний договір укладено відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"; недійсність договору оренди з інших підстав позивачем не обґрунтовано та не доведено. Окрім того, суд з'ясував, що позивач не належить до вичерпного переліку суб'єктів, які можуть набувати права постійного користування земельними ділянками, визначеного статтею 92 Земельного кодексу України, а отже відповідне речове право не може належати позивачеві.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 (судді: Сіверін В.І., Терещенко О.І., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю. Визнано недійсним розпорядження Зміївської РДА від 23.03.2017 (зі змінами), а також договір від 16.06.2017, укладений між Зміївською РДА та ФГ "Єва-Агро", об'єктом оренди за яким є земельні ділянки загальною площею 150,6280 га, розташовані за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, згідно з переліком, наведеним у позовній заяві. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд зазначив про відсутність доказів припинення права постійного користування землею позивачем згідно з державним актом на право постійного користування землею від 01.04.1998 серії І-ХР № 001133 і дійшов висновку, що Зміївською РДА перевищено обсяг повноважень при прийнятті розпорядження від 23.03.2017 та укладенні на його підставі оспорюваного договору, оскільки земельні ділянки, які є їх предметом, не були приватизовані та належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності, розпорядником яких за змістом частини 2 статті 84 та частини 4 статті 122 Земельного кодексу України є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Не погоджуючись із висновками апеляційного господарського суду, ФГ "Єва-Агро" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі скаржник зазначає порушення судом норм матеріального права, зокрема частини 5 статті 116, статті 122 Земельного кодексу України, незастосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", посилаючись на непорушення прав та інтересів позивача у цих правовідносинах, правомірність прийняття Зміївською РДА спірного розпорядження та укладення оспорюваного договору, оскільки спірну земельну ділянку було виділено позивачеві з метою подальшого розподілу (паювання) та передачі у приватну власність його працівникам, що підтверджується матеріалами справи.

Від позивача надійшло клопотання про зобов'язання ФГ "Єва-Агро" направити копію касаційної скарги позивачеві, продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Від Зміївської РДА надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить розглянути справу за відсутності представників райдержадміністрації, скасувати постанову у справі та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Райдержадміністрація вважає обґрунтованими доводи, наведені у касаційній скарзі.

Від ПрАТ "Племінний завод "Червоний велетень" надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких товариство просить відхилити касаційну скаргу, оскільки доводи скаржника засновані на припущеннях і є необґрунтованими, та залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 у цій справі, посилаючись, зокрема, на те, що право постійного користування позивача, яке виникло 01.04.1998 на підставі та відповідно до актів законодавства, чинних станом на зазначену дату, не припинилося внаслідок набрання чинності іншими актами законодавства, у тому числі Земельним кодексом України 2001 року; землекористувач за державним актом на право постійного користування від 01.04.1998 не змінився, оскільки відбулася лише зміна найменування юридичної особи позивача; Зміївська РДА видала спірне розпорядження та уклала оспорюваний договір за відсутності у неї на таке відповідних повноважень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника є підставою для скасування оскарженої в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним господарським судом при ухваленні постанови у справі було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а отже оскаржену постанову не можна вважати законною та обґрунтованою.

Водночас аргументи, наведені позивачем у відзивах на касаційну скаргу, на думку колегії суддів, є непереконливими, з огляду на таке.

Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірне розпорядження прийнято органом державної виконавчої влади у межах його компетенції та відповідає вимогам законодавства; порушення прав позивача у спірних правовідносинах позивачем не доведено.

Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

Однак наведені висновки апеляційного господарського суду слід визнати передчасними через нез'ясування судом усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили та підтверджено матеріалами справи, що 01.04.1998 ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень" одержало державний акт на право постійного користування землею серії І-ХР № 001133, відповідно до якого товариству у постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва надано 4 772,3 га землі в межах згідно з планом землекористування, відображеним на державному акті. Державний акт зареєстровано в книзі державних актів на право постійного користування землею за № 99.

За інформацією Головного управління Держземагенства у Харківській області (листи від 14.07.2014 № 19-20-14-8630/0/9-14, № 19-20-14-8632/0/9-14, № 19-20-14-8633/0/9-14, № 19-20-14-8634/0/9-14, № 19-20-14-8635/0/9-14), частина зазначеної земельної ділянки загальною площею 19,595 га розташована за межами населеного пункту с. Першотравневе на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області.

15.01.2002 відбулися загальні збори членів трудового колективу ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень" Зміївського району, на яких відповідно до виписки із протоколу № 4 прийнято рішення погодити проект приватизації земель ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень", затвердити списки осіб трудового колективу та пенсіонерів, які працюють у ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень", і мають право на земельний пай, у кількості 598 осіб.

06.03.2002 Бірківською сільською радою прийнято рішення, яким, зокрема (з урахуванням змін, внесених рішенням Бірківської сільської ради від 16.10.2002) вирішено затвердити склад земель, що підлягають приватизації площею 3 544,0 га, у тому числі ріллі - 2 604,1 га, сіножатей - 119,3 га, пасовищ - 820,6 га, і список громадян, які мають право на отримання земельного паю в кількості 598 осіб.

30.10.2002 розпорядженням Зміївської РДА № 280, з урахуванням змін, внесених розпорядженням Зміївської РДА від 05.02.2003 № 82, було затверджено проект приватизації земель, яким передбачено: кількість працівників підприємства та пенсіонерів - 598 осіб; площа земель, які підлягають приватизації, всього - 3 544,0 га, у тому числі ріллі - 2 604,1 га, сіножатей - 119,3 га, пасовищ - 820,6 га; земель загального користування - 323,8 га; земель державного водного фонду - 108,6 га; земель державного лісового фонду - 159,76 га; земель державного резервного фонду - 364,34 га.

06.12.2003 відбулися збори власників земельних часток (паїв) ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень", на яких відповідно до протоколу від 06.12.2003 № 2 прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою щодо організації території - 598 земельних часток (паїв), у тому числі ріллі та сіножатей ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень"; провести розподіл земельних ділянок (паїв) шляхом жеребкування кожним землевласником, додатком до цього протоколу є результати жеребкування, відповідно до яких у ньому взяли участь 598 осіб.

02.04.2004 розпорядженням Зміївської РДА № 165 затверджено технічну документацію з виділення земельних часток (паїв) на землях колишнього ВАТ "Племінний завод "Червоний Велетень" та оформлення права приватної власності на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3 406,9 га, у тому числі 2 577,7 га ріллі, яка підлягає паюванню, 94,55 га сіножатей, які підлягають паюванню, та виділено в натурі (на місцевості) земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і надано дозвіл на виготовлення державних актів на право власності на землю громадянам у кількості 556 осіб.

У цей же день, 02.04.2004, на підставі зазначеного розпорядження за актом про передачу і прийом земельних ділянок у приватну власність 549 осіб прийняли земельні ділянки у приватну власність.

Решту розподілених земельних ділянок загальною площею 150,6280 га ріллі, із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) Зміївська РДА за розпорядженням від 23.03.2017 передала в оренду ФГ "Єва-Агро" на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на земельну ділянку, а якщо земельна частка (пай) залишається невитребуваною, то строк оренди становить 49 років, про що укладено оспорюваний договір від 16.06.2017.

Як уже зазначалося, предметом спору у цій справі є вимога ПрАТ "Племінний завод "Червоний велетень" про визнання недійсним розпорядження Зміївської РДА від 23.03.2017 і договору від 16.06.217, укладеного між Зміївською РДА і ФГ "Єва-Агро".

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (яка діяла на час звернення із позовом у цій справі) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені положення законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.

Однак переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції достеменно не дослідив і не з'ясував змісту, характеру права та охоронюваного законом інтересу, за захистом якого позивач у цьому випадку звернувся до господарського суду, тобто на захист якого саме порушеного права (інтересу) позивачем подано цей позов; не надав оцінки та належним чином не дослідив питання правового статусу спірних земельних ділянок, які є предметом спору у цій справі.

Обмежившись посиланням на недоведеність припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою загальною площею 150,6280 га, щодо якої виник спір та яка входила до складу земель, наданих у постійне користування попереднику позивача згідно з державним актом на право постійного користування землею від 01.04.1998, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що спірні земельні ділянки, передані в оренду ФГ "Єва-Агро" за оспорюваним договором, є новими сформованими земельними ділянками, яким присвоєно кадастрові номери, тобто утворено нові земельні ділянки, що свідчить про фактичне припинення існування первинної земельної ділянки загальною площею 150,6280 га, права на яку заявляє позивач у цьому спорі. Зазначене має суттєве значення для правильного вирішення спору з огляду на предмет і підстави цього позову, проте правової оцінки наведеним обставинам судом апеляційної інстанції надано не було. (Викладене, зокрема, узгоджується із правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 393/155/17-ц).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з положеннями статті 791 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За змістом статті 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Проте наведені положення законодавства помилково було залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, як і не було з'ясовано дійсні права сторін стосовно предмета спору та не встановлено усіх необхідних для вирішення спору обставин, з наданням оцінки усім доказам, зібраним у справі, як того вимагають положення процесуального законодавства.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" колегія суддів вважає помилковими, оскільки даний спір не стосується порядку і процедури паювання та виділення земельних ділянок із колективної власності, натомість предметом дослідження у цьому спорі є, зокрема, наявність чи відсутність у райдержадміністрації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками як невитребуваними паями.

Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно урахувати наведене, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення цього позову, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частин 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення позову слід визнати передчасним, тому ухвалену у справі постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Єва-Агро" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 у справі № 922/2723/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак