ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/127/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді)

за участю представників:

позивача - Майстренко О.М.,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - Волинський А.В.,

відповідача-3 - не з'явився,

третьої особи 1 - Пелюк С.С.,

третьої особи 2 - не з'явився,

третьої особи 3 - не з'явився,

третьої особи 4 - не з'явився,

третьої особи 5 - не з'явився,

третьої особи 6 - не з'явився,

третьої особи 7 - ОСОБА_7,

Генеральної прокуратури України - Демків Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_9 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 (Руденко М.А., Смірнова Л.Г., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 (Турчин С.О.) у справі №910/127/17

за позовом Національного антикорупційного бюро України до 1) Державного підприємства "Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України", 2) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 3) Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал", треті особи без самостійних вимог на предмет спору: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промбудколія", 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма Колія", 5) Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод", 6) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельмаш 2017", 7) ОСОБА_9, за участю Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України про визнання договору № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 недійсним

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Національне антикорупційне бюро України (далі - Позивач) звернулося з позовом до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (далі - Відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач-2) та Публічного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" (далі - Відповідач-3) про визнання недійсним договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-3.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що ним за попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000089 за ознаками кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015.

Позивач посилається на недотримання процедури закупівлі згідно з Законом України "Про здійснення державних закупівель"; перевищення повноважень при укладенні додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 до оспорюваного договору; укладення договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та просить визнати недійсним договір поставки від 10.11.2015 на підставі статті 207 ГК України, статті 228 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що при укладанні оспорюваного договору порушено приписи Закону України "Про здійснення державних закупівель", Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності"; договір є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, що свідчить про порушення внаслідок укладання спірного договору приписів частини 1 статті 203 ЦК України, частини 1 статті 207 ГК України, частини 3 статті 228 ЦК України, що є підставою для визнання договору поставки № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 недійсним в силу приписів частини 1 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 228 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Третя особа-1 подала касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі Третя особа-1 не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що: 1) судами попередніх інстанцій порушено такі норми матеріального права, як пункт 9 частини 1 статті 1, частини 1, 5 статті, Закону України "Про здійснення державних закупівель", пункт 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", частини 1, 2 статті 62, статті 73, 75 ГК України, частину 1 статті 203, частину 1 статті 207, частину 3 статті 228 ЦК України; 2) судами попередніх інстанцій порушено такі норми процесуального права, як статтю 33 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та статтю 74 ГПК України в редакції після 15.12.2017 в частині порушення принципу доказування обставин, які підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору, статтю 43 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та статтю 86 ГПК України в редакції після 15.12.2017 в частині порушення принципів повноти та всебічності оцінки наявних у справі доказів, частину 1 статті 99 ГПК України в редакції після 15.12.2017 в частині не призначення експертизи.

Третя особа-7 також подала касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі Третя особа-7 не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях посилаючись на те, що: 1) безпідставним є висновок судів, що Відповідач-1 підпадає під ознаки "замовника" в розумінні Законів України "Про здійснення державних закупівель" та "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", ГК України, оскільки це спростовується положеннями статуту Відповідача-1; 2) судами не враховано, що Відповідач-1 є державним комерційним підприємством в розумінні статті 74 ГК України, оскільки є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, майно закріплене за ним на праві господарського відання, статутний капітал утворений уповноваженим органом, до сфери управління якого Відповідач-1 належить; 3) судами не враховано, що укладення оспорюваного договору поставки не лише не мало на меті завідомо суперечність інтересам держави та суспільства, а навпаки, було спрямовано на своєчасне постачання продукції задля забезпечення вчасного виконання запланованих ремонтних робіт та забезпечення залізничних перевезень пасажирів та вантажів на відповідних ділянках колії; 4) суди не навели доказів вчинення корупційного правопорушення, за яке певну особу притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності, що б свідчило про порушення публічного порядку, тобто не обґрунтували відповідними доказами наявність публічно-правових відносин та їх порушення; 5) суди дійшли хибного висновку про наявність публічно-правових відносин, які порушені внаслідок укладання та виконання спірного договору та застосували статтю 228 ЦК України; 6) судом апеляційної інстанції безпідставно надано перевагу одних доказів над іншими та, відповідно, відмовлено у призначенні комісійної судово-економічної експертизи, чим порушено статтю 99 ГПК України; 7) судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 08.08.2017, що призвело до прийняття неправомірних судових рішень; 8) апеляційним господарським судом неправомірно відхилено доводи Третіх осіб-1 та 7 про наявність підстав для відводу колегії суддів.

Позивачем 05.05.2018 подано відзив на касаційні скарги. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 16.04.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвалу суду Позивачу вручено 21.04.2018, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.

Відповідачі, Треті особи-2-6 та Прокурор не надали відзив на касаційні скарги, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/127/17 у касаційному порядку.

Відповідачі - 1, 3, а також Треті особи - 2-6 в судове засідання 20.06.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином. Зважаючи на зазначене, суд ухвалив здійснювати розгляд касаційних скарг у даній справі за відсутності представників Відповідачів - 1, 3, а також Третіх осіб - 2-6.

20.06.2018 від Третьої особи-1 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з тих підстав, що відповідно до статей 4, 41, 45 ГПК України, в редакції після 15.12.2017, Позивач не може бути учасником даної справи в заявленому процесуальному статусі після набрання чинності ГПК України в редакції після 15.12.2017. У розгляді клопотання колегія суддів виходить з такого.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Позивачу та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов'язків Позивача віднесено, зокрема, здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, та проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у визначених законом випадках.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено та не заперечується сторонами, наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000089 за попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 2 ГПК України, в редакції, чинній на момент звернення Позивача до суду з даним позовом та порушення провадження у справі (до 15.12.2017), господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Отже, у разі звернення Позивача з позовом про визнання угоди недійсною, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України (в зазначеній вище редакції), такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Щодо доводів заявника, що Позивач не може бути учасником даної справи в заявленому процесуальному статусі після набрання чинності ГПК України в редакції після 15.12.2017 (статті 4, 45 ГПК України), то колегія суддів зазначає, що ГПК України в зазначеній редакції не врегульовано питання наслідків можливої зміни правового регулювання процесуального статусу сторін у зв'язку з прийняттям нової редакції ГПК України. Тобто, в чинній редакції ГПК України відсутня норма, на підставі якої суд залишає позов без розгляду за наведених у клопотанні обставин.

Посилання ж заявника на застосування приписів пункту 1 частини 1 статті 226 та статті 44 ГПК України у зв'язку з втратою Позивачем процесуальної дієздатності судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки, по-перше, відсутні докази того, що Позивач втратив здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (процесуальна дієздатність) у розумінні вимог статті 44 ГПК України, по-друге, за змістом пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) наявність у особи процесуальної дієздатності визначається на час подання позову, який у даній справі було подано 28.12.2016, тобто, раніше, за попередньою редакцією ГПК України (до 15.12.2017), яка взагалі не містила визначення "процесуальної дієздатності".

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з огляду на наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку про відхилення зазначеного вище клопотання Третьої особи-1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача, Відповідача-1, Третіх осіб 1, 7 та Прокурора, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Відповідачем-3 (Постачальник) та Відповідачем-1 (Замовник) 10.11.2015 укладено договір поставки №ЦУПП-04/0049/15, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а Замовник прийняти та оплатити продукцію (накладки, підкладки, клеми, втулки, болти та шайби), точне найменування, марка і кількість якої вказується в специфікаціях до договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору загальна сума договору складається з сум підписаних специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, та визначається як сумарна вартість партій товару, переданих у власність Замовника згідно з товарно-супровідними документами протягом терміну дії договору.

Додатковою угодою №1 від 01.12.2015 до договору внесено зміни. Так, сторони зазначили, що приймаючи до уваги, що в установленому порядку згідно з Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постановами Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 "Про утворення ПАТ "Українська залізниця" та №735 від 02.09.2015 "Питання ПАТ "Українська залізниця" проведено державну реєстрацію ПАТ "Укрзалізниця", яке є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, у тому числі Відповідача-1, реорганізованих шляхом злиття, вирішили внести зміни:

- до преамбули договору та викласти її в редакції таким чином, що Покупцем по договору буде Відповідач-2 в особі в.о. начальника Філії "Центр управління промисловістю";

- до ціни договору, доповнивши договір специфікацією №2 на суму 10 679 093,12 грн;

- до розділу договору "Юридичні адреси та банківські реквізити сторін" в частині зміни реквізитів Покупця, виклавши їх таким чином, що Покупцем по договору буде Відповідач-2 в особі Філії "Центр управління промисловістю".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Третя особа-7, підписавши зі сторони Відповідача-2 вказану додаткову угоду, як виконуючий обов'язки начальника філії "Центр управління промисловістю", який діяв на підставі довіреності від 01.12.2015, вийшов за межі наданих йому довіреністю повноважень, всупереч встановлених пунктом 16 довіреності та пунктами 5.5, 5.6 Положення про філію вимог та обмежень. Докази попереднього отримання керівником Філії письмового дозволу правління Відповідача-2 на укладення додаткової угоди від 01.12.2015 до договору з доповненням договору специфікацією №2 відсутні.

Позивачем з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000089 за ознаками кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на недотримання процедури закупівлі згідно з Законом України "Про здійснення державних закупівель"; перевищення повноважень при укладенні додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 до оспорюваного договору; укладення договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (стаття 207 ГК України, стаття 228 ЦК України).

У відповідності до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; переговорна процедура закупівлі.

Згідно із частиною 5 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон 500 тисяч гривень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідності до специфікації № 1 до договору вартість продукції складає 151 725 174,43 грн, що відповідає встановленій у частині 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" сумі товарів, що застосовується до замовників у розумінні цього Закону.

У відповідності до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" замовник у розумінні цього Закону - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Отже, як вірно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій, для вирішення питання чи є Відповідач-1 "замовником" у розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель" необхідно встановити наявність складових елементів, які визначають ознаки "замовника" згідно з даним Законом.

Судами встановлено, що згідно з статутом Відповідача-1, чинного на час укладення договору, Відповідач-1 віднесений до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України, а майно підприємства є державною власністю і закріплюється на праві господарського відання.

Відповідно до пункту 2.1 статуту Відповідача-1 метою діяльності останнього є задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту у видобуванні, виготовленні та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробах та матеріально-технічних ресурсах здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку.

Врахувавши норми статей 1, 2, 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статей 62, 73, 74 ГК України та положення статуту Відповідача-1, суди дійшли вірного висновку, що Відповідач-1 підпадає під одну з ознак "замовника" в розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель", що полягає в тому, що у статутному капіталі Відповідача-1 державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Згідно з статтею 4 Закону України "Про здійснення державних закупівель" закупівля здійснюється відповідно до річного плану. Річний план та зміни до нього безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (далі - веб-портал Уповноваженого органу) протягом п'яти робочих днів з дня затвердження річного плану або змін до нього.

Господарськими судами встановлено, що планом закупівель на 2015 рік Відповідачу-1 закупівля визначеної у договорі продукції не була передбачена.

Водночас, між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та ПАТ "Державний ощадний банк України" 30.07.2014 укладено договір банківського рахунку №863-67/2014-ЦЮ, за умовами якого Державній адміністрації залізничного транспорту України відкрито поточний рахунок з спеціальним режимом використання за №260343011285.

Судами попередніх інстанцій також досліджено, що протягом листопада та грудня 2015 року Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Відповідачем-2 здійснювались перерахування централізованого фінансування з рахунку №260343011285 на відповідний рахунок Відповідача-1 та здійснювалось відповідне перерахування централізованого фінансування з рахунку №2603233011661 на відповідний рахунок філії "Центр управління промисловістю" Відповідача-2. Згідно виписок по рахунках Відповідача-1 та філії "Центр управління промисловістю" Відповідача-2, отримане централізоване фінансування зазначені особи перераховували на рахунок Відповідача-3 як оплату за спірним договором.

Як встановлено судами, зазначені вище перерахування здійснювались на підставі листів Відповідача-1 та філії "Центр управління промисловістю" Відповідача-2. Зокрема, в листах Відповідача-1 було висловлено прохання здійснювати перерахування централізованого фінансування згідно з наказом Укрзалізниці №4Ц/КомТ від 21.010.2015 (наказом затверджено та введено в дію рішення засідання ради Укрзалізниці від 30.09.2015, яким затверджено скориговані контрольні завдання щодо основних фінансово-економічних показників на 2015 рік, в тому числі щодо забезпечення Відповідача-1; на підставі скоригованих контрольних завдань складено "специфіковану потребу забезпечення матеріалами верхньої будови колії на 2015 рік", в рамках якої було укладено спірний договір).

Таким чином, як вірно проаналізували суди першої та апеляційної інстанцій, фінансування закупівель за спірним договором здійснювалось за рахунок коштів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підставою для перерахування вказаного централізованого фінансування було рішення ради Укрзалізниці від 30.09.2015, введеного в дію наказом Укрзалізниці № 4-Ц/КомТ від 21.10.2015.

При цьому, суди встановили, що зі змісту наказу Укрзалізниці № 4Ц/КомТ від 21.10.2015 вбачається, що у 2015 році діяльність залізниць, в тому числі Відповідача-1 була збитковою, що спростовує посилання Відповідача-1 на те, що фінансування оспорюваного договору здійснювалось за рахунок власних коштів підприємства. Крім того, посилання Відповідача-1, що фінансування договору здійснювалось за рахунок власних коштів підприємства, судами були відхилені, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються встановленими судом обставинами.

До того ж, господарськими судами відхилено посилання Відповідача-1, що перерахунок коштів здійснювався з його поточного рахунку, оскільки первинних документів про наявність на такому рахунку власних коштів Відповідача-1, матеріали справи не містять.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка продукції, яку Відповідач-3 поставляв Відповідачу-1 за договором поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, здійснювалась такими Постачальниками, зокрема, Третьою особою-1 (договір №11/170 від 06.11.2015, договір №11/204 від 14.12.2015), Третьою особою-2 (договір поставки №П-278489/12/15 від 01.12.2015), Третьою особою-3 (договір поставки №11/211 від 24.12.2015), Третьою особою-5 (договір поставки №11169 від 06.11.2015), Третьою особою-4 (договір поставки №11/043/168 від 06.11.2015), Третьою особою-6 (договір поставки №11/190 від 25.11.2015).

В акті ревізії Державної аудиторської служби України №08-30/66 від 01.11.2016 вказано, що згідно даних бухгалтерського обліку Відповідача-1 за договором поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 Відповідачем-3 поставлено продукцію на загальну суму 158 390 363,60 грн; отриману продукцію оплачено повністю; дебіторська та кредиторська заборгованість відсутня, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними за листопад - грудень 2015 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 Постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом на умовах FСА (франко-перевізник) станція відправлення в межах України, з подальшим прямуванням продукції на адресу вантажоодержувача, яка зазначається у рознарядці Замовника, відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2010.

Пунктом 2.6 договору визначено, що вхідний контроль щодо приймання по якості, комплектності, кількості, асортименту продукції проводиться кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, згідно вимог ГОСТ 24297- 87 та відповідними діючими наказами Укрзалізниці. Кінцевий одержувач - структурний підрозділ залізниці - це Вантажоодержувач продукції, що був зазначений Замовником у відповідній рознарядці, та на адресу якого, відповідно до накладної (залізничної), прямує продукція.

Також, суди дослідили, що між Відповідачем-1 та залізницями укладались договори (договір поставки №ПР/НХ-1350/НЮ від 25.02.2013 з ДП "Придніпровська залізниця"; договір поставки №ПЗ/П-15257/НЮ від 27.02.2015 з ДТГО "Південно-Західна залізниця"; договір поставки №П/НХ-13132/НЮ від 01.01.2013 з ДП "Південна залізниця"; договір поставки № ОД/НХ-13-8/НЮ від 21.01.2013 з ДП "Одеська залізниця"), за якими здійснювалась прийняття-передача продукції.

Відповідно до умов наведених договорів та договору №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, постачання продукції за оспорюваним договором здійснювалось на адресу кінцевих споживачів (залізниць).

Згідно з умовами вказаних вище договорів відвантаження продукції Постачальником на адресу Покупця проводиться протягом року після письмової заявки на постачання матеріалів верхньої будови колії та ремонту інженерних споруд для потреб залізниць України (пункт 4.2 договорів).

Проаналізувавши умови спірного договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015, договорів, укладених Відповідачем-3 із Постачальниками, та договорів, що були укладені Відповідачем-1 із кінцевими споживачами (залізницями), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що поставка продукції (матеріалів верхньої будови колії та ремонту інженерних споруд) здійснювалась для задоволення потреб залізниць України.

З огляду на обставини справи суди встановили, що укладенням спірного договору від 10.11.2015 було здійснено задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту у матеріально-технічних ресурсах, а саме матеріалів для ремонту верхньої будови колії та інженерних споруд, а тому, враховуючи дійсну мету укладення оспорюваного договору, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо фінансування закупівель за договором поставки за рахунок державних коштів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, Відповідач-1 є "замовником" у розумінні статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель", з огляду на що, укладення спірного договору мало здійснюватись у відповідності до положень Закону України "Про здійснення державних закупівель".

До того ж, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" до замовників також належать замовники, визначені в пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

За змістом пункту 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" замовники у відповідності до цього закону - юридичні особи, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону; суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання у розмірі більш ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу чи наглядової ради суб'єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на суб'єктів, які є замовниками відповідно до статті 1 цього Закону та провадять діяльність, зокрема, у сфері надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування.

З урахуванням наведеного, враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у статуті Відповідача-1 мету та предмет діяльності підприємства, суди дійшли вірного висновку, що Відповідач-1 є замовником згідно із Законом України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", з урахуванням частини 4 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Відповідно до преамбули Закону України "Про здійснення державних закупівель" цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Виходячи з наведеного, здійснення закупівель товарів для забезпечення потреб держави у сфері залізничного транспорту шляхом укладення договору (правочину) в обхід процедури, встановленої названим Законом, суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 203 ЦК України), що є підставою його недійсності (частина 1 статті 215 ЦК України, частина 1 статті 207 ГК України, частина 3 статті 228 ЦК України).

Частиною 3 статті 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи наведене вище, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а також, що, оскільки при укладенні договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 було порушено приписи Законів України "Про здійснення державних закупівель", "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", тому договір є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, що свідчить про порушення внаслідок укладення спірного договору приписів частини 1 статті 203 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 недійсним в силу приписів частини 1 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 228 ЦК України та обґрунтованість позовних вимог.

При цьому, колегія суддів погоджується з тим, що судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім експертним висновкам, наданим сторонами до справи, в контексті оцінки господарським судом цих висновків за правилами, встановленими для оцінки доказів у справі в їх сукупності.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій, які відхилили посилання Позивача на перевищення повноважень виконуючого обов'язків начальника філії "Центр управління промисловістю" Відповідача-2 Третьою особою-7 щодо укладення договору поставки №ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 в інтересах філії з огляду на те, що оспорення договору з підстав перевищення повноважень представника при його укладенні здійснюється самою юридичною особою, від імені якої виступав цей представник. До того ж, посилання Позивача на перевищення повноважень зазначеної особи при укладенні додаткової угоди до спірного договору, не створює обставин, з якими закон пов'язує недійсність основного договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання Третьої особи - 1 в касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права (пункт 9 частини 1 статті 1, частини 1, 5 статті, Закону України "Про здійснення державних закупівель", пункт 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", частини 1, 2 статті 62, статті 73, 75 ГК України, частину 1 статті 203, частину 1 статті 207, частину 3 статті 228 ЦК України) процесуального права (стаття 33 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та стаття 74 ГПК України в редакції після 15.12.2017 в частині порушення принципу доказування обставин, які підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору, стаття 43 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та стаття 86 ГПК України в редакції після 15.12.2017 в частині порушення принципів повноти та всебічності оцінки наявних у справі доказів), колегією суддів відхиляється з тих підстав, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги Третьої особи - 1, що судами порушено частину 1 статті 99 ГПК України в редакції після 15.12.2017 в частині не призначення експертизи, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки судом першої інстанції встановлено, що представник Відповідача-1, надаючи в судовому засіданні пояснення по суті заперечень на позов, заявив усне клопотання про необхідність відкладення розгляду справи для проведення експертизи у даній справі щодо визначення джерел фінансування за спірним договором, проте клопотання про призначення експертизи представник не заявив. Щодо заявлених в суді апеляційної інстанції Третіми особами-1, 7 клопотань про призначення економічної та товарознавчої експертиз, то суд мотивовано, з відповідним обґрунтуванням відхилив такі клопотання і колегія суддів з цим погоджується.

Посилання в касаційній скарзі Третьої особи-7 на те, що безпідставним є висновок судів, що Відповідач-1 підпадає під ознаки "замовника" в розумінні Законів України "Про здійснення державних закупівель" та "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", ГК України, оскільки це спростовується положеннями статуту Відповідача-1, колегією суддів відхиляється, оскільки судами попередніх інстанцій було проаналізовано статут Відповідача-1, дано належну оцінку його змісту та зроблено відповідні висновки, які відповідають матеріалам справи та узгоджуються з критеріями визначення поняття "замовник" стосовно Відповідача-1 в розумінні Законів України "Про здійснення державних закупівель" та "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", ГК України.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що Відповідач-1 є державним комерційним підприємством в розумінні статті 74 ГК України, оскільки є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, майно закріплене за ним на праві господарського відання, статутний капітал утворений уповноваженим органом, до сфери управління якого Відповідач-1 належить, колегією суддів відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій досліджувалось зазначене питання та зроблено відповідний висновок, що Відповідач-1 є однією зі складових підприємств залізничного транспорту, перебуває у відносинах адміністративного підпорядкування Укрзалізниці, при цьому здійснює власну діяльність, у тому числі і на підставі наказів Укрзалізниці, а діяльність Відповідача-1 щодо задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту здійснюється останнім не на промисловій чи комерційній основі.

Щодо твердження скаржника, що судами не враховано, що укладення оспорюваного договору поставки не лише не мало на меті завідомо суперечність інтересам держави та суспільства, а навпаки, було спрямовано на своєчасне постачання продукції задля забезпечення вчасного виконання запланованих ремонтних робіт та забезпечення залізничних перевезень пасажирів та вантажів на відповідних ділянках колії, колегія суддів зазначає, що суди здійснюють розгляд справи виключно в межах предмету та підстав позову та надають оцінку всім матеріалам справи в сукупності відповідно до вимог ГПК України щодо надання оцінки доказам, а тому і суд першої інстанції, і апеляційний господарський суд надали повну оцінку всім зібраним у справі доказам та врахували всі аспекти справи.

Посилання Третьої особи-7 на те, що суди не навели доказів вчинення корупційного правопорушення, за яке певну особу притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності, що б свідчило про порушення публічного порядку, тобто не обґрунтували відповідними доказами наявність публічно-правових відносин та їх порушення, колегією суддів відхиляються, оскільки предметом розгляду позову у даній справі є відповідність спірного договору вимогам законодавства України в контексті господарського судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли хибного висновку про наявність публічно-правових відносин, які порушені внаслідок укладання та виконання спірного договору та застосували статтю 228 ЦК України, колегією суддів не приймаються з підстав, наведених у даній постанові суду.

Щодо твердження скаржника, що судом апеляційної інстанції безпідставно надано перевагу одних доказів над іншими та, відповідно, відмовлено у призначенні комісійної судово-економічної експертизи, чим порушено статтю 99 ГПК України, колегія суддів зазначає, що, як вказувалось вище, такі твердження є помилковими. З тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що ним було надано всебічну та повну оцінку всім матеріалам справи в сукупності, а клопотання Третіх осіб - 1 та 7 стосовно призначення у справі експертиз були розглянуті та обґрунтовано відхилені.

Посилання Третьої особи-7 на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 08.08.2017, що призвело до прийняття неправомірних судових рішень, колегією суддів відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень враховано норми статті 11112 ГПК України та виконано всі вказівки Вищого господарського суду України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним господарським судом неправомірно відхилено доводи Третіх осіб-1 та 7 про наявність підстав для відводу колегії суддів, колегією суддів не приймається, оскільки судом в порядку, встановленому ГПК України надано оцінку доводам заяв Третіх осіб-1 та 7 та вирішено зазначене питання у відповідності до вимог процесуального права, а такі доводи касаційної скарги носять суб'єктивний характер.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_9 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 у справі №910/127/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.